Справа № 577/4205/22
Провадження № 2/577/69/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Буток Т.А.
за участю секретаря Кузнєцової О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Конотопського відділу ДРАЦС у Конотопському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми), третя особа: ОСОБА_2 про визнання фіктивним розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, свої вимоги обгрунтовує тим, що вона постійно проживає по АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, на даний час сама. З 1998 року за вказаною адресою вона проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вони уклали шлюб 03.09.1994 року, у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 , яка після закінчення школи вступила до вищого навчального закладу і з того часу стала проживати окремо від них. За рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.07.2012 року шлюб між ними було офіційно розірвано, однак, незважаючи на це, вони з чоловіком продовжували проживати як дружина та чоловік за вище вказаною адресою, були поєднані одним побутом - разом готували, займалися ремонтом, проводили разом час, були поєднані взаємними обов'язками по господарству, разом оплачували комунальні послуги, придбавали речі побуту для спільного користування, займалися ремонтом квартири, збирали кошти, оплачували в подальшому навчання доньки ОСОБА_4 , ходили в гості до друзів та родичів як одна сім'я, хоча офіційно у шлюбі вже і не перебували, тобто їх сімейне життя не змінилося, дії кожного з них були спрямовані на збереження сім'ї. Ніхто про їх формальне розлучення не знав, у тому числі, і рідні. Приводом для розлучення в 2012 році у той час стали непорозуміння між нею та чоловіком, інколи між ними виникали сварки, вони не розмовляли між собою, у зв'язку з чим чоловік на той час інколи ходив навіть ночувати до своїх батьків. Однак, на час розгляду судом питання про розірвання шлюбу, вони вже помирилися з чоловіком, дійшли до повного порозуміння між собою і продовжували проживати разом як чоловік та дружина, не звертавши уваги на те, що доцільно було б відкликати заяву про розірвання шлюбу, вони навіть не ходили на судовий розгляд справи, залишивши це поза увагою. На даний час наявність факту розірваного шлюбу перешкоджає їй в реалізації законних прав як члена сім'ї військовослужбовця, загиблого під час проходження військової служби. Її чоловік ОСОБА_3 був резервістом першої хвилі мобілізації та був мобілізований до лав ЗСУ в складі 3 десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_1 , з березня 2022 року здійснював безпосередню участь у бойових діях проти збройної агресії РФ. ІНФОРМАЦІЯ_10 року її чоловік ОСОБА_3 , виконуючи бойове завдання відсічі і стримування збройної агресії РФ в складі 3 десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_1 , загинув поблизу населеного пункту Нововознесенське Херсонської області внаслідок вибухової травми, розтрощення тіла. Вона здійснила поховання свого чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_3 їй було надіслане сповіщення № 500 від 21.06.2022 року про те, що загибель її чоловіка ОСОБА_5 була пов'язана із захистом Батьківщини, і що дане сповіщення є документом для надання пільг як члену загиблого військовослужбовця, передбачених чинним законодавством. Однак, Сумським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки МОУ на її звернення щодо надання їй статусу члена сім'ї військовослужбовця, загиблого під час проходження служби, було письмово повідомлено, що вона не відноситься до членів сім і військовослужбовця у зв'язку з наявністю розірваного шлюбу між ними. Звернувшись до територіального відділу ДРАЦС з питанням анулювання запису про розірвання шлюбу, на підставі рішення Конотопського міськрайонного суду від 13.05.2022 року, що набрало законної сили, яким було встановлено, що вона проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , як дружина та чоловік з моменту розірвання шлюбу без розриву в часі і до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 включно, спеціалістами їй було усно роз'яснено, що анулювання запису про розірвання шлюбу можливе тільки при наявності судового рішення про визнання такого розірвання шлюбу фіктивним.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій просить судове засідання провести без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 28).
Відповідач Конотопський відділ ДРАЦС у Конотопському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просить судове засідання проводити без участі представника, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду (а.с. 25).
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій просить судове засідання проводити без її участі, проти позовних вимог не заперечує, просить задовольнити (а.с. 29).
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Ст.12,13 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява №7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
В цивільних справах ЄСПЛ використовує стандарт «баланс ймовірностей» (a balance of probabilities): слід довести, що факт скоріше був, аніж не був, тобто суб'єктивна впевненість може бути виміряна як така, що дорівнює 51% і вище (ця математична аналогія випливає із пояснення в справі Miller v Minister of Pensions [1947] 2 All ER 372). В практиці ЄСПЛ можна знайти десятки рішень, де суд посилається на «balanceofprobabilities» для оцінки обставин справи. Наприклад, в рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р. суд застосовує «баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN 23.08.2016 р. ЄСПЛ вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам. Кожна людина з власного досвіду має уявлення про те, що деякі факти трапляються рідко, а деякі - часто. Це називають апріорною вірогідністю або, згідно з англійськими суддями, «вірогідністю, що визначена природою речей» (inherent probability). З цього починається процес доказування: чим менш правдоподібна та обставина, яку слід довести, тим більш переконливими мають бути докази, і навпаки, чим більш вірогідною здається обставина, тим менше зусиль потрібно від сторони, на яку покладено тягар доведення, аби переконати суд.
Таким чином, вказаний стандарт відрізняється від стандарту, що застосовується у кримінальних провадження презумпції невинуватості.
Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 біля с. Нововознесенське Високопільського району Херсонської області (а.с. 5).
З копії посвідчення виданого 04.01.2016 року ОСОБА_3 є учасником бойових дій, та має відповідні пільги, встановлені законодавством України (а.с. 6).
Згідно копії сповіщення № 500 від 21.06.2022 року наданого ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що ОСОБА_3 , 1970 року народження, старший бойовий медик в/ч НОМЕР_1 , виконуючі бойове завдання за призначенням із забезпеченням оборони відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в складі 3 десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_1 поблизу населеного пункту Нововознесенське Херсонської області в результаті якого під час бою загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок вибухової травми. Смерть пов'язана з захистом Батьківщини (а.с. 7).
З копії витягу з протоколу засідання 16 регіональної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовосліжбовця № НОМЕР_3 від 10.06.2022 року вбачається, що травма солдата ОСОБА_3 , 1970 року народження, «Вибухова травма», що послужила причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Травма і причина смерті пов'язана з захистом Батьківщини (а.с. 8).
Згідно копії листа № 11/1657 від 01.07.2022 року наданого Сумським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України щодо надання ОСОБА_1 статусу "Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (номер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" вбачається, що заявнику відповідно до вимог п. 2 ст. 21 СК України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року № 379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісні під час проходження військової служби'' ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу «Члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер.) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» (а.с. 9).
З копії довідки ТОВ ЖЕД «Сім вітрів» № 147 від 03.06.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно мешкає, але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею мешкає: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Разом з ними мешкав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 (а.с. 10).
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , 03.09.1664 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Конотопського міськвиконкому уклали шлюб. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_6 (а.с. 11).
З копії свідоцтва від 04.08.1994 року виданого в храмі Вознесіння Господнього в м. Конотоп ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , вінчалися (а.с. 12).
Згідно копі свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком вказаний ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 - матір'ю (а.с. 13).
З копії рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.07.2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 14).
Згідно копії контракту № 2001/212-D43С від 01.09.2012 року складеного між Харківським національним університетом ім. В.Н. Кармазіним в особі ректора професора Бакірова В.С та ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_2 навчається в Харківському національному університеті ім. В.Н. Кармазіна на факультеті іноземних мов на платній основі (а.с. 15).
З копій договорів добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 87575а9к3 від 29.03.2019 року та № 32078а1к3 від 23.03.2021 року вбачається, що особами, яких допущено до керування застрахованим транспортним засобом є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 16, 17).
З копії рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.05.2022 року встановлений факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 з 05,07.2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_10 року включно, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки (а.с. 119, 20).
Згідно ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним з них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У випадках, передбачених ст.ст. 39-41 СК України, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Відповідно до ст. 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Відповідно до ст. 108 СК Україниза заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положеньстатті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
З урахуванням наведених положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положеньстатті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.
Згідно з ч. 2 ст. 108 СК України на підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
На переконання суду, позивач довів наявність умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, позивач довів, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин та надав докази, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини.
Практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ушаков та Ушакова проти України» від 18.06.2015 року (остаточне - 18.09.2015 року), яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосовуванню судами як джерело права, вказано, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Таким чином, наявні достатні підстави вважати, що розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було фіктивним, без наміру припинення сімейних відносин, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 21, 24, 106, 108 СК України, ст. 5, 12, 15, 16, 76-81, 89, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , мешканка АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_7 , виданий 23 вересня 2019 року органом № 5917, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ) задовольнити.
Визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 біля с. Нововознесенське Високопільського району Херсонської області , за рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 липня 2012 року по справі № 1807/3701/12.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Конотопського міськрайонного суду протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Буток Т. А.