ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 року м. Ужгород№ 260/7878/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії , -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, в якій просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку з березня 2022 року по 18 липня 2022 року; 2) Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток із березня 2022 року по 18 липня 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Управління патрульної поліції в Закарпатській області від 04 березня 2022 року № 573 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 05 березня 2022 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення позивача та поновлено його на роботі з 06 березня 2022 року. Вказане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року. В той же час, з 05 березня 2022 року позивач розпочав військову службу за призовом під час мобілізації. З аналізу архівної відомості № 384 вбачається, що за період проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації, а саме із березня по липень 2022 року, відповідач не здійснив нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку у відповідності до статті 119 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. Таку бездіяльність відповідача вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що в статтю 119 КЗпП України внесено зміни в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Позивач надав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивач заявляє вимогу зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток із березня 2022 року по 18 липня 2022 року, тобто в період дії попередньої редакції ч. 3 ст. 119 КЗпП України, яка передбачала отримання працівником середнього заробітку за попереднім місцем роботи на час призову на військову службу до моменту внесення до неї змін згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01.07.2022 року, який набрав законної сили 19 липня 2022 року. Відтак, позовні вимоги відповідають положенням чинного законодавства України.
Відповідач надав суду заперечення, в яких зазначив, що наказом Департаменту патрульної поліції № 573 о/с від 04 березня 2022 року позивача звільнено з 05 березня 2023 року. Відтак, на переконання відповідача, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 березня 2023 року позивач був призваний на військову службу як цивільна особа, а не поліцейський і на нього поширювався Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року. Позивача було поновлено на посаді в управлінні патрульної поліції в Закарпатській області з 06 березня 2022 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22. З огляду на перебування позивача в період судових спорів про поновлення на службі в Збройних Силах України, позивач був допущений до виконання службових обов'язків за займаною ним посадою з 05 грудня 2022 року. В період часу з 05.03.2022 року по 30.09.2022 року позивач отримував грошове забезпечення за основним місцем роботи в Збройних Силах України. Беручи до уваги вищевказане рішення Закарпатського окружного адміністративного суду про поновлення позивача на посаді, виходить, що останній ніс службу за вказаний період в управлінні патрульної поліції в Закарпатській області, перебуваючи в той же час, в штаті військової частини НОМЕР_1 . Відповідач зазначає, що отримувати грошове забезпечення та займати одночасно дві різні посади в двох державних органах не передбачено законодавством України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції від 04.03.2022 №573 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію".
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2022 року № 53 позивача зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено на посаду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року в адміністративній справі № 260/1433/22 визнано протиправним та скасовано наказ Управління Національної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України по особовому складу №573 о/с від 04.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на займаній під час звільнення посаді інспектора взводу №2 роти №2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону з 06 березня 2022 року. Рішення в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону (з обслуговування м. Ужгорода) підлягало до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2023 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року залишено без змін.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 23 серпня 2022 року № 1076 о/с «По особовому складу» на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 04.03.2022 року № 573 о/с в частині звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону управління патрульної поліції в Закарпатській області з 06.03.2022 року.
Крім того, вказаним наказом, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 1 Закону України «Про оборону України», ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача звільнено від виконання обов'язків по управлінню патрульної поліції в Закарпатській області, із збереженням місця роботи, посади на період проходження військової служби до дня фактичного звільнення з військової служби.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 жовтня 2022 року № 270, позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 вересня 2022 року № 204-РС , виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
З архівної відомості № 384 за період з січня 2022 року по грудень 2022 року вбачається, що позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 року не було здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за проходження військової служби.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 1 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресію Російською Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно ч.2 ст. 102, п.п.1, 17, 20 ч.1 ст. 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Так, частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що станом на дату виникнення спірних правовідносин за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.01.2020 у справі № 814/1905/17.
Водночас, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно ч.4-5 статті 119 КЗпП України гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Отже, вказаними змінами скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками.
Як вже встановлено судом, позивач з 05 березня 2022 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2022 року.
Відтак, суд зазначає, що станом на дату призову позивача на військову службу (05.03.2022 року) ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачала збереження за позивачем середнього заробітку.
З огляду на зазначене, позивач мав право на отримання середнього заробітку за місцем проходження служби за період з 05 березня 2022 року (день початку проходження військової служби) по 18 липня 2022 року.
При цьому, суд враховує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 позивача поновлено на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону та на виконання вищевказаного рішення наказом від 23 серпня 2022 року № 1076 о/с позивача поновлено на посаді з 06 березня 2022 року, та на підставі зокрема ч. 3 ст. 119 КЗпП України звільнено від виконання обов'язків на період проходження військової служби.
Враховуючи вищенаведене, та оскільки позивач призваний на військову службу в Збройні Сили України 05 березня 2022 року, то на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, станом на дату призову на військову службу (05.03.2022 року) щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку по 18.07.2022 включно.
В той же час, з архівної відомості № 384 за період з січня 2022 року по грудень вбачається, що позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 рок не було здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за період проходження військової служби.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період проходження ним військової служби з 05.03.2022 по 18.07.2022, суд приходить висновку про протиправність такої бездіяльності відповідача.
Виходячи з характеру спірних правовідносин, характеру порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд приходить висновку, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) з 05.03.2022 року по 18.07.2022 року включно, у відповідності до вимог ч. 3 ст.119 КЗпП України в редакції, яка діяла протягом цього періоду.
При цьому, суд враховує, що відповідно до архівної відомості позивачу у березні 2022 року нараховано було грошове забезпечення у розмірі 6804,91 грн. Відтак, нарахування та виплата позивачу середнього заробітку за 05.03.2022 року по 18.07.2022 року повинна бути проведена з урахуванням виплачених сум.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Ф.Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період проходження військової служби з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року.
3. Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період проходження військової служби з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька