Дата документу 27.12.2023Справа № 554/8435/23
Провадження № 2/554/7861/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Чуванової А.М.,
за участю секретаря - Єсліковської О.А.,
за участю учасників справи:
представник позивача: адвокат Іванова Т.Б.,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 09.08.1997 року. Зазначила, що від шлюбу неповнолітніх дітей не мають. Позивач посилається на те, що підставою для розірвання шлюбу є різні погляди на сімейне життя та обов'язки, відсутність взаєморозуміння, рукоприкладство та нецензурна лексика з боку відповідача. Подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного, фактично припинило сімейні відносини, тому позивач просить розірвати шлюб.
Ухвалою суду 10.10.2023 року було відкрито провадження за даною позовною заявою за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування медичної документації про психічний стан здоров'я позивача ОСОБА_2 , оскільки вважає, що вона хвора, це і змусило її подати позовну заяву про розірвання шлюбу. Крім того, просив вжити заходів щодо примирення подружжя, але зазначив, що не для фактичного примирення, а для того, щоб поліпшився психоемоційний стан позивача і вона повернулася додому.
Представник позивача адвокат Іванова Т.Б.в судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення клопотання та заяви відповідача. Пояснила, що вимоги про витребування даних про стан здоров'я безпідставні, оскільки позивач не є недієздатною особою, подружжя не спілкується і позивач не бажає примирення.
Суд, заслухавши учасників процесу, вважає, що заява та клопотання відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки отримання позитивного судового рішення залежить від обсягу наданих належних, достовірних та допустимих доказів, законодавець, з метою сприяння сторонам в поданні відповідного доказу, передбачив механізм доказування сторонами своїх вимог або заперечень за допомогою певних процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України, у клопотанні про витребування доказів, серед іншого, повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Згідно ст. 76 ЦПК України, під доказами розуміються будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Таким чином, докази, які збираються судом і подаються до суду (письмові докази), повинні стосуватися предмету і підстав позову.
Суд зауважує, що сторона відповідача не вказала підстави для витребування заявлених документів, не обґрунтувала належність конкретного доказу для підтвердження своїх вимог та яке відношення він має для справи.
Крім того, відповідачем фактично не вказані причини неможливості самостійного отримання цих доказів.
Відтак, підстав для задоволення клопотання про витребування доказів у суду немає.
Вирішуючи заяву відповідача про вжиття заходів щодо примирення подружжя, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч.5 ст.55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із ст.111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком. Такого висновку дійшов Верховний Суд справа №442/6319/16-ц,/ постанова від 30.05.2019 року.
Беручи до уваги категоричне заперечення сторони позивача щодо надання строку на примирення, оскільки подружжя тривалий час проживають окремо, не спілкуються, протягом строку з дня відкриття провадження по справі по день судового засідання відповідач не вживав та в подальшому не має наміру вживати заходи щодо примирення між подружжям, заява про надання строку на примирення є необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу, що поняття «моральні засади суспільства» діючим законодавством не визначено, а тому при вирішенні питання чи не буде надання часу на примирення суперечити моральним засадам суспільства суд застосовує положення ст.24 Сімейного кодексу України, яке закріплює вільну згоду жінки та чоловіка на шлюб та заборону примушування жінки та чоловіка до шлюбу. Отже, при категоричній незгоді позивача на примирення, суд вважає що надання такого строку на примирення буде суперечити ст.24 Сімейного кодексу України.
Керуючись ст.ст.84,251,258-260 ЦПК України, ст.111 СК України, суд -
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів відмовити.
В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про вжиття заходів щодо примирення подружжя - відмовити.
Ухвала не підлягає оскарженню.
Повний текст ухвали складено 29.12.2023 року.
Суддя А.М.Чуванова