Справа № 369/4249/23
Провадження № 2/369/3588/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.12.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
за участю секретаря судового засідання Херенкової К.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/4249/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю,-
ВСТАНОВИВ:
27 березня 2023 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04 липня 2015 року між нею та відповідачем укладено шлюб. У шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/5720/22 від 22 лютого 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивачка зазначила, що після розлучення, за домовленістю з Відповідачем, син постійно проживав з матір'ю, за адресою: АДРЕСА_1 . Вона повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про нього, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям дитини. Син відвідує дошкільний навчальний заклад «Спадкоємець» в м. Боярка вул. Молодіжна 78. Позивачка повністю віддає дитині свою любов і турботу, велику увагу приділяє розумовому та фізичному розвитку дитини. У сторін була домовленість про відвідини батьком дитини і позивачка не заперечувала проти їх спілкування. 03 березня 2023 року відповідач забрав дитину з дозволу позивача на вихідні, обіцяв привезти 05 березня 2023 року, але ввечері зателефонував та попросив залишити дитину ще до 07 березня 2023, на що позивачка дала згоду. З того часу позивачка дитину не бачила. На всі її благання побачити сина та поспілкуватися з ним вона отримує відмову. Весь час дитина перебуває під опікую бабусі, матері Відповідача, не відвідує дитячий заклад, не спілкується з однолітками, не проводить час на свіжому повітрі.
На підставі викладеного, просила суд:
- визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача на користь позивача 50 % сплаченого судового збору у розмірі 536,80 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2023 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.
У судове засідання позивачка не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити, не заперечувала щодо винесення заочного рішення.
У судове засідання відповідач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи його було повідомлено належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, визнав позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю та заперечував щодо стягнення з нього судового збору, оскільки він тимчасово не працює, проходить медичний огляд та не має можливості сплатити судовий збір.
У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служби у справах дітей Боярської міської ради не з'явився, дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 22 червня 2019 року було складено відповідний актовий запис № 2653. Батьками особи зазначено: батько - громадянин України ОСОБА_2 , мати - громадянка України ОСОБА_1 .
Згідно заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/5720/22 від 22 лютого 2023 року, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (актовий запис № 281 від 04 липня 2015 року) було розірвано.
Згідно Акту від 06 липня 2022 року, складеного Боярською міською радою, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою разом з нею проживає її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки №1 від 15 березня 2023 року наданої ТОВ «АЛЬБА ПРАЙМ» ОСОБА_1 працює менеджером (управительом) із допоміжної діяльності у сфері фінансів в ТОВ «АЛЬБА ПРАЙМ» із 17 лютого 2023 року на умовах повного робочого дня з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
Згідно із частинами 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із частиною 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 статті 161 СК України передбачено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини (яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини передбачено, що найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини передбачено, що суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
З огляду на вищевикладені обставини судом у вказаній справі було встановлено, що ОСОБА_1 має належні умови проживання для дитини, матір піклується про неї та утримує її, дитина довгий час проживає разом із матір'ю. Водночас батько не заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині визначення місцем проживання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи дитина проживає із матір'ю, що найкраще відповідає інтересам дитини, тому задля збереження її зв'язків із сім'єю, які на час винесення рішення є усталеними, суд вважає за необхідне залишити проживати дитину разом з матір'ю.
Отже, при розгляді даної справи судом не встановлено існування будь-яких інших виняткових обставин, які б зумовили необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.
Враховуючи вищенаведене, суд, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, психологічний стан дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, та задовольняє позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 % судового збору понесеного позивачем у розмірі 536,80 грн., оскільки відповідачем не надано суду письмових доказів на підтвердження звільнення його від сплати судового збору чи неможливості такої сплати.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 7, 150, 153, 160, 161 СК України, ст. ст. 13, 76, 81, 141, 263-265, 352 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Рішення суду про розірвання шлюбу, після набрання ним законної сили, надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.О. Фінагеєва