Справа № 522/6438/14-ц
Провадження № 6/522/75/23
УХВАЛА
13 грудня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участю секретаря Міщенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року по цивільній справі №522/6438/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
01.07.2022 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович звернувся до суду із поданням про встановлення порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року, по цивільній справі №522/6438/14, яке набрало чинності 04.04.2017 року, шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржниці - ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_1 , що має загальну площу 105,9 кв.м. та житлову площу 53,1 кв.м., в якій зареєстрований неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.
В обґрунтування подання вказує, що на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження №67028345 із виконавчого листа №522/6438/14, виданого Приморським районним судом міста Одеси від 02.05.2018 року, яким встановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» борг у розмірі 8757951,65 гривень та судові витрати. В процесі виконавчих дій було встановлено наявність у боржника банківських рахунків та списано 4 161,28 гривень, що є недостатнім для задоволення вимог боржника. У відповідності із інформацією, наданою Міністерством внутрішніх справ України, ДФС, транспортні засоби за боржником не зареєстровані, на обліку ДФС не перебуває. У ході перевірки майнового стану боржниці було виявлено квартиру АДРЕСА_1 , яка є іпотечним майном стягувача за цим виконавчим провадженням. 19.11.2021 року вимогою №67028345 було зобов'язано боржницю надати безперешкодний доступ до цієї квартири, але під час виїзду на місце знаходження майна, доступ до квартири не надано, у зв'язку з чим приватним виконавцем було проведено опис квартири та складено відповідну постанову без доступу до внутрішніх приміщень квартири. Разом з цим в квартирі зареєстрований неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповіддю Департаменту надання адміністративних послуг від 30.11.2021 року за вих.П4-322830-ю/л. Вищенаведені обставини ускладнюють виконання судового рішення, так як в матеріалах виконавчого провадження відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина.
23 вересня 2022 року на електронну адресу суду приватний виконавець подав клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26.03.2013 року по справі №1522/3147/2012, з якого вбачається що діти постійно проживають з батьком у орендованій квартирі, ОСОБА_1 проживає в іпотечній квартирі; рішенням суду встановлено графік перебування дітей з матір'ю з 18.00 четверга по 22.00 неділі щотижня. Наведене, на думку заявника, підтверджує, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично в іпотечній квартирі постійно не проживає, у зв'язку з чим із задоволенням подання не будуть порушені інтереси неповнолітнього.
В судове засідання приватний виконавець та інші учасники справи не прибули.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, подання, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/6438/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.02.2017 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML508/026/2008 від 04.06.2008 в розмірі 8757951, 63 грн. та судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02.11.2023 року постановлено:
- Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
- Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за кредитним договором скасувати.
- В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за кредитним договором відмовити.
- В решті рішення суду в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення залишку заборгованості за кредитом та відсотків залишити без змін.
З постанови Одеського апеляційного суду від 02.11.2023 року, яка набрала законної сили вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед стягувачем змінилася та склала не 8757951,65 гривень, як зазначено у виконавчому листі №522/6438/14, виданим Приморським районним судом міста Одеси від 02.05.2018 року, та який перебуває на виконанні у виконавчому провадженні №67028345. Згідно мотивувальної частини постанови суду борг за кредитним договором, а саме залишку заборгованості та відсотків у загальному розмірі склав 1698701,61 гривень. Таким чином, виконавчий лист №522/6438/14, виданий Приморським районним судом міста Одеси від 02.05.2018 року на суму боргу у розмірі 8757951,63 грн., та знаходиться на виконанні у виконавчому провадженні №67028345, містить невірну суму боргу боржника перед стягувачем.
Крім того, відмовляючи заявнику в задоволені подання, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами ч.1, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
При цьому ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Відповідно до ч.3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).
У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.
Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22).
За матеріалами справи встановлено, що в квартирі, на яку приватний виконавець просить надати дозвіл на звернення стягнення, зареєстрований малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповіддю Департаменту надання адміністративних послуг від 30.11.2021 року за вих.П4-322830-ю/л.
Суд критично оцінює надане приватним виконавцем рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26.03.2013 року по справі №1522/3147/2012, як доказ фактичного непроживання в квартирі АДРЕСА_1 , малолітнього ОСОБА_3 , так як останній народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а рішення суду прийнято в 2013 році, тобто до його народження.
При цьому приватним виконавцем не зазначено, що батьки ОСОБА_3 мають інше житло, й відсутня інформація де буде проживати дитина, або користуватися іншим житлом, у визначеному законом порядку. Окрім того, доказів на спростування законності проживання ОСОБА_1 з її малолітнім сином ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі суду надано не було.
Матеріали подання не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що права малолітньої дитини не будуть порушені в разі звернення стягнення на житло, в якому вона зареєстрована.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст.258,260,261,353,435 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року по цивільній справі №522/6438/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя