Справа 556/3673/23
Номер провадження 1-кп/556/274/2023
УХВАЛА
про призначення справи до судового розгляду
27.12.2023 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Володимирець, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження №12023181230000308 від 02.10.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.115 КК України,-
Встановив:
22 грудня 2023 року з Володимирецького відділу Вараської окружної прокуратури до Володимирецького районного суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження №12023181230000308 від 02.10.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.115 КК України, із затвердженим обвинувальним актом.
Ухвалою Володимирецького районного суду від 22.12.2023 по вказаному провадженню було призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому судовому засіданні учасники судового провадження проти призначення справи до судового розгляду не заперечували.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого, захисника обвинуваченого, вивчивши обвинувальний акт, суд вважає, що кримінальне провадження підлягає призначенню до судового розгляду з наступних підстав.
Угод про визнання винуватості чи про примирення у порядку ст.ст. 468-475 КПК України до суду не надійшло. Підстав для закриття кримінального провадження не вбачається. Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону. Підстав для направлення обвинувального акту для визначення підсудності не встановлено, дане кримінальне провадження підсудне Володимирецькому районному суду Рівненської області. Таким чином, в наявності достатні підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.
Обвинувачений не заперечує щодо здійснення кримінального провадження суддею одноособово.
Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4 , на даний час, утримується в ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Відповідно до п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин, а також у разі необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження.
Частиною 2 ст. 336 КПК України передбачено, що суд може ухвалити рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження.
Враховуючи викладені обставини, те що ОСОБА_4 , в даний час перебуває ДУ «Рівненський слідчий ізолятор», враховуючи неможливість його безпосередньої участі в судовому провадженні, з метою забезпечення участі обвинуваченого в судовому засіданні, суд приходить до висновку про необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконфренції.
Обвинувачений не заперечує відносно проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Також в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що продовжують зберігатися ризики, передбачені ст.177 КПК України, в тому числі:
- ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду; даний ризик продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
- ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих по справі,
- ризик спроб знищити, сховати або спотворити будь які з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_4 і його захисник просили обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника обвинуваченого, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в т.ч. запобіжний захід, обраний відносно обвинуваченого.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Беручи до уваги те, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу не зменшилися та виправдовують тримання ОСОБА_4 під вартою, існує реальна необхідність в порядку, передбаченому ч.3 ст.331 КПК України продовжити запобіжний захід, який обирався обвинуваченому.
За змістом ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам:переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Крім того, суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, а саме рішення по справі "Ничепорук та Йонкало проти України" від 21 липня 2011 року, (заява №42310/04), яким встановлено, що наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з врахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.
У справі "Коваль та інші проти України" (заява №22429/05 від 15.11.2012 року) Єропейський суд з прав людини також зазначив, що запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, рішення "Лабіта проти Італії" від 06 квітня 2000 року, рішення "Летельє проти Франції" від 26 червня 1991 року).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Рішенням у справі «Белевицький проти Росії» обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтуваності до конкретної особи ЄСПЛ визнав порушенням п.4 ст.5 Конвенції.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У рішенні Європейського Суду з прав людини ( справа "Мацнеттер проти Австрії" ) зазначено, що підставами для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, крім обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення, є наявність ризиків, зокрема, вчинення обвинуваченим подальших правопорушень.
При визначенні ризиків має враховуватися особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.
Практика ЄСПЛ визначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі «Панченко проти Росії» від 08 лютого 2005 року (заява N 45100/98).
Так, ЄСПЛ в справі «Бекчиєв проти Молдови» від 04 жовтня 2005 року (заява №9190/03), підкреслював, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 судом, як того вимагає закон, перевірено наявність обґрунтованих підстав вважати, що існують ризики, на які вказує прокурор.
Перевіряючи доводи і обставини, на які вказує сторона обвинувачення, та беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року та "Руслан Яковенко проти України" від 04 вересня 2015 року про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» від 20 березня 2018 року, автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_4 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
В той же час, враховуючи наявність обґрунтованих та доведених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшились і продовжують існувати і на даний час, в т.ч.:
- ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду; даний ризик продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
- ризик незаконного впливу на свідків по справі, так як вони ще не допитувалися в судовому засіданні,
- ризик спроб знищити, сховати або спотворити будь які з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обгрунтоване та підлягає до задоволення оскільки на даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого не змінилися та продовжують існувати.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Виходячи із вищезазначених, доведених у ході розгляду клопотання обставин, особу обвинуваченого, а також за наявності ризиків передбачених ч.1 ст. 177 КПК Українисуд, на підставі наданих матеріалів кримінального провадження переконується, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, щодо обвинуваченого буде недостатнім для запобігання ризикам, які навів прокурор.
Сукупність цих обставин слідчий суддя вважає достатніми підставами для задоволення клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Доводи обвинуваченого та його захисника про можливість обрання іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не спростовують висновків суду.
А тому, враховуючи вище викладене, суд рахує, що жоден з більш м"яких запобіжних заходів, буде недостатнім для запобігання наведених ризиків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 183, 202, 315 КПК України, суд-,
ПОСТАНОВИВ:
Призначити кримінальне провадження №12023181230000308 від 02.10.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.115 КК України до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володимирецького районного суду (смт. Володимирець вул. Вишнева, 11), в режимі відеокоенференції, на 30 січня 2024 року о 11 год. 00 хв з ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Адміністрації ДУ «Рівненський слідчий ізолятор» забезпечити явку обвинуваченого ОСОБА_4 у приміщення, де розміщені технічні засоби для здійснення відеоконференції.
Задоволити клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 .
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, раніше судимого, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб, а саме до 15 год. 30 хв. 24 лютого 2024 року.
Розгляд справи проводити суддею одноособово.
В судове засідання викликати прокурора, потерпілих, захисника обвинуваченого.
Ухвала в частині зміни запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1