ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"07" грудня 2023 р. Справа № 911/1870/23
За позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД", 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Поліграфічна, будинок 12
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, 36011, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Шевченка, будинок 1
про визнання недійсним пункту договору № 29 про закупівлю товарів за державні кошти від 15.07.2022 та стягнення 9 410,85 грн безпідставно отриманих коштів
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю представників сторін
від позивача: Стріла П. П. (в режимі відеоконференції поза межами суду);
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Коряк Д. О. (в режимі відеоконференції поза межами суду).
суть спору:
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" в якому, з урахуванням прийнятою судом заяви про зміну предмета позову від 13.09.2023, про що постановлено протокольну ухвалу від 09.11.2023, просить:
- визнати недійсним пункт 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 29, укладеного 15.07.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ "АРІАН-ТРЕЙД" щодо поставки оливи для двотактних двигунів "АРІАН МОТО 2Т" (ДК021:2015 код: 09210000-4 - Мастильні засоби), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків;
- стягнути з ТОВ "АРІАН-ТРЕЙД" безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 8 326,92 грн;
- стягнути з ТОВ "АРІАН-ТРЕЙД" 877,92 грн інфляційних та 206,01 грн 3% річних, нарахованих за період з 11.08.2022 по 07.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі договору № 29 від 15.07.2022, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідній частині та стягнення безпідставно набутих грошових коштів на які, в свою чергу, нараховано інфляційні та 3% річних.
Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження (ухвала суду від 26.06.2023).
Справа розглядається за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області.
10 липня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позовних вимог та пояснення (вих. № 111 від 04.07.2023) третьої особи щодо позову.
25 липня 2023 року засобами поштового зв'язку від третьої особи надійшли пояснення на відзив (вих. № 118 від 21.07.2023).
Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області підтримало позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.
09 жовтня 2023 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 911/1870/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України.
В судовому засіданні 09.11.2023 представник відповідача наполягав на задоволенні клопотання про зупинення провадження. Клопотання обґрунтовано тим, що Міністерством оборони України подано до Київського окружного адміністративного суду, який передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду, позов щодо оскарження вимог Державної аудиторської служби України, щодо вжиття заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартість по контрактам.
Представники позивача та третьої особи заперечували проти задоволення такого клопотання.
Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку, господарський суд не вбачає об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 320/20717/23. Заявником, в свою чергу, належним чином не обґрунтовано в чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без отримання рішення у справі № 320/20717/23.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає, про що зазначено в протокольній ухвалі суду від 09.11.2023.
28.11.2023 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи надійшли додаткові пояснення по справі, які судом долучені до матеріалів.
Судові засідання неодноразово відкладались, про що учасники справи повідомлялись ухвалами-повідомленнями або під розпис в судових засіданнях.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
15 липня 2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" (Продавець) укладено договір № 29 про закупівлю товарів за державні кошти, згідно умов якого, продавець зобов'язується поставити покупцю - мастильні матеріали, а саме оливу для двотактних двигунів "АРІАН МОТО 2Т" ТУ У 19.2-20574128-039:2016 у кількості 516 кг за ціною 80,60 грн без ПДВ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість (пункт 1.1 Договору та умови Специфікації).
Пунктом 4.1 Договору та Специфікацією передбачено, що загальна вартість товару (сума Договору) становить 49 907,52 грн, у тому числі ПДВ - 20% 8 326,92 грн.
В розділі 4 Договору зазначено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 25-ти календарних днів після надання в установленому порядку рахунку-фактури та видаткової накладної.
Договір діє з дати набрання ним чинності та діє до 23.08.2022 (розділ 9 Договору).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору відповідач згідно з видатковою накладною від 28.07.2022 № ЦБ-401 поставив, а Військова частина НОМЕР_1 - прийняла погоджену означеними контрагентами у Специфікації (додатку № 1 до договору) продукцію загальною вартістю 49 907,52 грн, у тому числі ПДВ - 8 317,92 грн.
Продукція, поставлена відповідачем на підставі вищевказаної видаткової накладної, була у повному обсязі оплачена покупцем згідно з платіжним дорученням від 09.08.2022 № 961 на суму 49 907,52 грн із призначенням платежу: "2101020;2210; за ПММ (олива для двотактних двигунів); зг. рах. №ЦБ-242 від 28.07.2022р., накл. №ЦБ-401 від 28.07.2022р. дог. № 29 від 15.07.2022р. повн. в т.ч. ПДВ - 8317,92 грн".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, відповідно до якого, за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, позивач вважає, що оскільки фактичне постачання товару за договором № 29 від 15.07.2022 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, включення до вартості закуповуваних мастильних матеріалів за вказаним договором податку на додану вартість у розмірі 8 326,92 грн та подальша його сплата покупцю не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 8 326,92 грн є безпідставно набутим майном.
Позивач зазначив, що з огляду на вимоги вищезазначених нормативних актів, він звертався до відповідача із претензією № 870/1037 від 10.04.2023, в якій вимагав повернути сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за договором № 29 від 15.07.2022 у розмірі 8 326,92 грн, однак відповідач ніяким чином не відреагував на вимогу позивача.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що зміна ціни договору, яка є однією з умов правочину, погодженою сторонами, після його виконання не допускається.
Також відповідач зазначив, що укладаючи договір сторони знали, що мастильні матеріали не призначені для виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а тому в ціну договору був включений податок на додану вартість, який і був сплачений. Доказів протилежного позивачем не надано.
Також відповідач зазначив, що заявляючи вимогу про стягнення коштів у розмірі суми ПДВ позивач посилається на недійсність умови договору в частині сплати розміру податку, однак такий спосіб захисту не передбачено Цивільним кодексом України.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п'ята статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно із підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Згідно із підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Разом із тим, 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
У листі-роз'ясненні від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06 Державна податкова служба України виклала висновки щодо застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою.
При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Судом встановлено, що договір № 29 від 15.07.2022 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" після прийняття Постанови № 178. При цьому, системний аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність Військової частини, однак пункт 4.1 договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ (8326,92 грн).
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) договору № 29 від 15.07.2022 без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсним пункту 4.1 договору № 29 про закупівлю товарів за державні кошти від 15.07.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 8 326,92 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З огляду на те, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.1 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, сума коштів, що становить розмір ПДВ є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 в справі № 916/707/21.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 8 326,92 грн - сума ПДВ, що визначена умовами договору та специфікацією, натомість судом встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 20%, яка нарахована на суму товару 41 589,60 грн становить 8 317,92 грн, та яка і були сплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 961 від 09.08.2022.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та підтвердженою доказами сумою податку на додану вартість, отриманою відповідачем за поставлений згідно договору № 29 від 15.07.2022 товар є 8 317,92 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів підлягають частковому задоволенню у розмірі 8 317,92 грн.
Суд зазначає, що висновків, яких суд дійшов у даному рішенні, не спростовують викладені відповідачем у відзиві заперечення.
Також позивач нарахував за період з 11.08.2022 по 07.06.2023 та просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 206,01 грн та інфляційні втрати у розмірі 877,92 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 в справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 та інших.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 в справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 в справі № 686/21962/15-ц.
Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Визначаючи період прострочення грошового зобов'язання, позивач зазначив, що оскільки ТОВ "АРІАН-ТРЕЙД" 10.08.2022 безпідставно набуло грошові кошти згідно умов договору, відповідно початок періоду прострочення розпочався 11.08.2022.
Натомість відповідач не погодився з такими твердженнями позивача та зазначив, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідач зауважив, що жодної вимоги позивач з моменту сплати відповідачу коштів по договору не пред'являв, окрім вимоги, яка була оформлена в претензії та яка надійшла відповідачу 17.04.2023.
Судом встановлено, що жодних вимог про повернення безпідставно набутих коштів, окрім претензії № 870/1037 від 10.04.2023, а також доказів їх направлення, матеріли справи не містять.
Враховуючи викладене, суд погоджується із запереченнями відповідача в частині визначення періоду прострочення грошового зобов'язання, та враховуючи підтвердження відповідачем отримання 17.04.2023 претензії позивача, правомірними до стягнення інфляційні та 3% річних є нараховані за період починаючи з 18.04.2023 по 07.06.2023.
Разом з тим, нарахування заявлених до стягнення сум позивачем виконано, як вже встановлено судом на невірну суму розрахованого податку - 8 326,92 грн, замість 8 317,92 грн.
Отже, судом самостійно виконано обрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою системи "Ліга Закон" та встановлено, що обґрунтованим розміром 3% річних є 34,87 грн, інфляційних - 41,59 грн.
За умовами частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача у даній справі.
Судовий збір, сплачений позивачем за подачу позову, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України (зокрема враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та сума судового збору за вимогами майнового характеру сплачена в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб) покладається судом на відповідача в повному обсязі.
Керуючись статтями 124, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним пункт 4.1 договору № 29 про закупівлю товарів за державні кошти від 15.07.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20%.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Поліграфічна, 12, код ЄДРПОУ 42140105) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 8 403 (вісім тисяч чотириста три) грн. 45 коп, з яких: 8326,92 грн - безпідставно набуті кошти, 41,63 грн - інфляційні втрати, 34,90 грн - 3% річних; та судовий збір 5 368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.
4. В іншій частині вимог у позові відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Рішення складено та підписано: 26.12.2023