490/2232/23 22.12.2023
нп 1-кп/490/600/2023
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/2232/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023150010000209 від 17.02.2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Миколаєві, є громадянином України, має професійно-технічну освіту, одружений, має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження, офіційно не працює, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом на посаді водія реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні сержант, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ВСТАНОВИВ:
05.02.2020 року громадянин ОСОБА_3 уклав з Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, строком на 3 (три) роки.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №30 від 05.02.2020 року, ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу частини, призначено на посаду командира бойової машини 2 реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та визначено таким, що справи та посаду прийняв, і приступив до виконання службових обов'язків з військової служби за посадою.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №58-РС від 10.04.2022 року, сержанта ОСОБА_3 призначено на посаду водія реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення, визначено таким, що справи та посаду прийняв, і приступив до виконання службових обов'язків з військової служби за посадою.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Відтак, з 05.02.2020 року, тобто з моменту зарахування сержанта ОСОБА_3 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за контрактом та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" надається визначення терміну воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З моменту видання Президентом України Указу "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.
Згідно п.п.1, 2, 3 ч.4 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби, а також поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про запроваджений в Україні воєнний стан та порядок проходження служби сержанту ОСОБА_3 достеменно було відомо і до часу самовільного залишення місця служби, останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.
Проходячи військову службу, сержант ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст.17, 65, 68 Конституції України, ст.ст.9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Однак, 12.04.2022 року близько 07 год. 00 хв. сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходячи військову службу на посаді водія реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, всупереч вищезазначених вимог закону, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове місце дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , військовий полігон 79 ОДШБ), та незаконно перебував поза його межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби.
Разом з тим, 15.12.2022 року о 10 год. 00 хв. сержант ОСОБА_3 добровільно прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, за адресою: м.Миколаїв, вул.Спаська, 18, та повідомив про себе як про військовослужбовця, який ухиляється від військової служби.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у самовільному залишенні місця служби, вчиненому в умовах воєнного стану, за вище викладених обставин, визнав себе винним повністю і дав показання про те, що у квітні 2022 року він дійсно самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та перебував поза її межами. Причиною самовільного залишення військової частини став його психологічний стан та непорозуміння з командиром. В подальшому, планує продовжити проходити військову службу та залучатись до виконання бойових завдань проти збройної агресії РФ. У вчиненому щиро кається.
Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України. При цьому судом їм було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Так, як обвинувачений ОСОБА_3 визнав фактичні обставини справи, що викладені у наведеному вище формулюванні обвинувачення, і жоден з учасників процесу ці обставини не оспорює, суд вважає їх встановленими та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненому в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст.65 КК України, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами "Про практику призначення судами кримінального покарання", призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суд має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.65 КК України враховує, що він вчинив тяжкий злочин, його особу, а саме те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за даними КНП "Миколаївського обласного центру психічного здоров'я" Миколаївської обласної ради на наркологічному та психіатричному обліках не перебуває, має постійне місце проживання, приймав участь в зоні АТО в Донецькій та Луганській областях у періоди з 23.05.2014 року по 07.08.2014 року, з 05.05.2015 року по 23.05.2015 року, з 07.06.2015 року по 27.07.2015 року у складі в/ч пп НОМЕР_2 , за місцем проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 зарекомендував себе з позитивного боку, має ряд подяк та грамот за сумлінне виконання службових обов'язків під час проходження військової служби, а також обставини вчинення злочину, поведінку обвинуваченого до та після вчинення злочину, відсутність тяжких наслідків від вчинення злочину, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання - з'явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Згідно досудової доповіді, складеної Заводським районним відділом філії Державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, з урахуванням інформації, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_3 , його спосіб життя, відсутність кримінального минулого, а також - середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_3 можливе без позбавлення волі. На думку органу пробації застосування соціально-виховних заходів, які необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення, а також запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, можливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю, та без ізоляції від суспільства.
В судовому засіданні прокурор вважала можливим призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.5 ст.407 КК України, у вигляді 2 років позбавлення волі. Враховуючи обставини кримінального правопорушення, прокурор вважала за можливе, на підставі ст.62 КК України, замінити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 /два/ роки на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Так, згідно ч.2 ст.4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч.2 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
При цьому, у зв'язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці" №2839-IX від 13.12.2022 року, посилено кримінальну відповідальних за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.ст.69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Виходячи із того, що ОСОБА_3 вчинив триваючий злочин з 12.04.2022 року по 15.12.2022 року, суд вважає, що при призначенні покарання останньому слід керуватися вимогами кримінального закону в редакції Закону, що діяв саме на момент його вчинення, оскільки новий закон, що набрав чинності 27.01.2023 року, значно посилює відповідальність.
Встановивши в судовому засіданні такі обставини, як щире каяття обвинуваченого у вчиненому, його критичне ставлення до скоєного, що вказує на усвідомлення ним протиправності своїх дій та бажання стати на шлях виправлення, суд на підставі ч.ч.1, 2 ст.66 КК України, визнає ці обставини пом'якшуючими і такими, що істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину. Встановлені обставини свідчать про те, що мета кари - виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального права - не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.5 ст.407 КК України.
Крім того, суд на підставі ч.1 ст.58 КК України, враховуючи особу ОСОБА_3 , який виявив бажання продовжити проходити військову службу та залучатись до виконання бойових завдань проти збройної агресії РФ, проводяться заходи щодо його відбору для прийняття на військову службу до військової частини НОМЕР_3 (копія письмової згоди командира військової частини НОМЕР_3 від 21.12.2023 року за вих.№10275), вважає за можливе замість покарання у вигляді позбавлення волі, призначити йому службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк з відрахуванням із суми грошового забезпечення обвинуваченого в доход держави у максимальному розмірі 20 відсотків.
Саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Цивільний позов по справі не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 /два/ роки.
На підставі ст.58 КК України, замість покарання позбавлення волі на строк 2 /два/ роки, призначити ОСОБА_3 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 2 /два/ роки із відрахуванням в доход держави 20 /двадцять/ відсотків від суми грошового забезпечення ОСОБА_3 ..
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
На вирок може бути подано апеляцію до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1