ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 626/2904/21 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко І. Г.
Провадження № 22-ц/818/770/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: що виникають з договорів оренди
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 13 лютого 2023 року по справі № 626/2904/21, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
18 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 15000 грн. з орендної плати за договором оренди земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що третя особа ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області. 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівсього районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., реєстр №1989, була посвідчена довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися своєю земельною ділянкою кадастровий номер 6323385500:10:000:0174. Крім того, 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівсього районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., реєстр № 1992, був посвідчений договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 в борг 300000 грн. до 19.12.2031 року.
08.12.2016 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ФОП ОСОБА_3 в простій письмовій формі було укладено договір оренди землі №2. Також 10.03.2017 року сторонами договору оренди землі №2 від 08.12.2016 р. була укладена додаткова угода до вказаного договору оренди, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди про те, що орендна плата передбачена договором оренди землі, буде сплачуватися на користь ОСОБА_2 . За її умовами також передбачено, що розмір орендної плати за один рік оренди складає 5000 грн. , при цьому визначено, що орендна плата за 2019-2021 роки має бути сплачена одним платежем в строк до 01.09.2021 року.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 13 лютого 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 15000 грн заборгованості по орендній платі та 908 грн судового збору, а всього 15908 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення шляхом виключення із резолютивної частини тексту «по орендній платі», а з мотивувальної частини абзацу «Судом встановлено, що ОСОБА_3 за період 2019-2021 років не дотримувався умов оренди земельної ділянки від 08.12.2016 року укладеного з ОСОБА_4 та не сплатив орендну плату на користь вигодонабувача ОСОБА_5 , відповідача не спростовано обставин невиплати орендної плати, а навпаки позов визнано, тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку, а позовні вимоги про стягнення орендної плати в сумі 15000 грн задоволенню».
Вказує, що додані до позовної заяви копії письмових доказів не набули юридичної сили, оскільки позивач ОСОБА_2 не підтвердив відповідність копій письмових доказів оригіналам, які знаходяться у нього, своїм підписом із зазначенням проти такого засвідчення, то така позовна заява не відповідає вимогам ч.5 ст.177 ЦПК України, і повинна бути залишена без руху на підставі ст.185 ЦПК України.
Вказує, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи 13.02.2023 року.
Вважає, що позивач не надав доказів, що додаткова угода до договору оренди землі №2 від 08 грудня 2016 року, зареєстрована як додаткова угода до основного договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав та обтяжень на нерухоме майно, а отже вона не набули чинності та не породжує між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин з оренди належної йому земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_3 - адвокат Сімейко А.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що відповідач не ставить під сумнів надані позивачем копії документів, які разом з копією позову була йому надіслані після відкриття провадження у справі, а тому безпідставними є доводи скарги про те, що вони не посвідчені власноручним підписом позивача.
Вказав, що наведений у доводах скарги правовий висновок, який був сформульований у постанові Верхового Суду від 18.06.2019 у справі № 812/778/17 не є релевантний до обставин цієї цивільної справи, оскільки договір оренди та додаткова угода до нього, які були предметом спору у зазначеній справі, були укладені відповідно 13.08.1996 та 22.06.2011, на підставі чинного на той час законодавства; судові рішення у справі мотивовані посиланням на приписи ст. 18 Закону України «Про оренду землі», яким раніше передбачалося, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, але яка ( ст. 18 Закону України «Про оренду землі») була виключена з тексту Закону на підставі Закону України від 11.02.2010 року № 1878-VI, який в частині внесення вказаних змін набув чинності з 01.01.2013 року. Відтак, з огляду на зміну законодавства та принципову зміну підходів до реєстрації відповідних фактів посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, яка стосувалася застосування вже скасованої норми Закону, є безпідставним.
Апелянт безпідставно ототожнює такі поняття, як «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права», які мають різне правове регулювання у часі та порядок проведення. У зв'язку з чим у постановах ВС України від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц було вказано, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовним наповненням, а також можуть відрізнятись у часі. Разом з тим, з 01.01.2013 з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр», яким згідно п.п. «е» п.п. 2 п. 5 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень цього Закону були внесені зміни: до ст. 126 ЗК України та передбачено, що право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; пункт 5 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів», згідно з яким у Законі України «Про оренду землі» статті 18 і 20 виключено, а статтю 6 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону». Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» є різними, про що зазначено у п. 4.11 постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18. При цьому час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов'язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 № 570/3056/15-ц) та Верховного Суду (в Україні) (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц).
Проте, це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди та введення реєстрації права оренди - сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинності з моменту реєстрації права, - друге речення п. 4.13 постанови Верховного Суду (в Україні) від 02.10.202 у справі № 912/3295/18. У проміжку між укладанням договору і реєстрацією речового права договір оренди діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов'язального характеру зобов'язально-правовими способами - третій абзац п. 4.12 згаданої постанови касаційного суду.
Водночас чинна редакція Закону України «Про оренду землі» не передбачає державної реєстрації договору оренди землі, а тому для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій, якщо тільки сторони договору не домовилися про інше (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду (в Україні) від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). Відтак, з огляду на вказану правову позицію касаційного суду, слід прийти до висновку про те, що саме після підписання спірної додаткової угоди від 03.03.2017, умовами якої передбачено, що ця додаткова угода набрала чинності і відсутність реєстрації вказаної додаткової угоди не впливає на вказану обставину. Пунктом 40 спірного договору оренди землі № 2 від 08.12.2016 передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами. Тобто, сторони, укладаючи договір оренди землі, не пов'язу3вали момент початку перебігу його дії з державною реєстрацією вказаного договору.
Таким чином, з огляду на зміст додаткової угоди від 03.03.2017 щодо набрання нею чинності, зважаючи на правову позицію Верховного Сулу (в Україні) у справі № 912/3294/18 та у справі № 912/3295/18 слід дійти висновку про те, що: додаткова угода набрала чинності, положення (умови) вказаної додаткової угоди діють, а права і обов'язки сторін, які передбачені умовами зазначених додаткових угод, підлягають безумовними виконанню. Отже, є хибними доводи скарги про те, що вказана додаткова угода не набрала чинності.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням ціни позову та малозначності справи, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не зовсім відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що ФОП ОСОБА_3 за період 2019-2021 років не дотримувався умов договору оренди земельної ділянки від 08.12.2016 року укладеного з ОСОБА_4 та не сплатив орендну плату на користь вигодонабувача ОСОБА_2 , відповідача не спростовано обставин невиплати орендної плати, а навпаки позов визнано, тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку, а позовні вимоги про стягнення орендної плати в сумі 15000 грн. задоволенню.
Такі висновки суду є законними, обґрунтованими та доводами скарги не спростовуються. Наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи та правове обґрунтування знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2011 року ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Зачепилівського районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., відповідно до якої він уповноважив останнього бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях незалежно від їх підпорядкування чи форм власності, а саме орендувати земельну ділянку в розмірі 17,0943 га, що належить на підставі Державного акту ІV-ХР №005443, виданим Красноградською районною державною адміністрацією 30 серпня 2002 року за №445 та кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 та одержувати сільськогосподарську продукцію чи гроші згідно цього Державного акту на право власності на земельну ділянку з правом посвідчити договори оренди земельної ділянки чи його розірвання в приватному, державному чи іншому підприємстві чи фізичній особі, а також посвідчити договір оренди чи його розірвання, одержувати необхідні документи, подавати заяви, підписувати їх, одержувати продукцію чи гроші згідно договору оренди земельної ділянки, розписуватись за нього та виконувати інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
08.12.2016 року укладено Договір оренди землі № 2, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надав в оренду ПП ОСОБА_3 земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , строком на п'ятнадцять років.
10.03.2017 року між ними була укладена додаткова угода по договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року, де вказано, що договір оренди землі №2 від 08 грудня 2016 року, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що належить ОСОБА_1 , укладено строком на 35 років, починаючи з 09.12.2016 р. по 31.12.2051 р. Пунктом 9 вказаної додаткової угоди передбачено, що орендна плата за один календарний рік складає 5000 грн.. Вигодонабувачем за даною додатковою угодою виступає позивач - ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його і невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі: є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 21,22 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
За нормами ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Орендодавець зобов'язаний, зокрема, передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, орендар - своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Із огляду на викладене саме на орендаря покладається обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі сплати орендної плати за земельну ділянку, а орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно п.9 договору оренди земельної ділянки від 08.12.2016 року передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 31697,67 грн., період виплати з 01 серпня по 31 грудня.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останній користувався земельними ділянками позивача, однак відповідачем в порядку, визначеному ст.ст.12,81 ЦПК України, не надано належних, достатніх та достовірних доказів про виплату орендної плати за це період.
Враховуючи встановлення факту порушення відповідачем умов договорів оренди в частині своєчасної сплати орендної плати за 2019-2021 рік, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15000 грн.
При цьому знайшли підтвердження доводи скарги щодо неналежного повідомлення скаржника про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Тлумачення частини 1 статті 8, частини 2 статті 211, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не був належним чином повідомлена про судове засідання на 13.02.2023 року. Перевіряючи вказаний довід, апеляційним судом установлено, що матеріали справи не містять доказів надсилання на адресу ОСОБА_1 судової повістки про виклик у судове засідання на 13.02.2023 та її отримання відповідачем.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні 13.02.2023 за відсутності третьої особи у справі, ОСОБА_1 , належним чином не повідомленого про засідання суду, що згідно норми п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині знайшли своє підтвердження.
Щодо вимог апеляційної скарги про залишення позовної заяви без руху, то зазначені питання вирішуються лише у суді першої інстанції відповідно до вимог ст.185 або ч. 11 ст.187 ЦПК України, а тому відповідно до ст. 367 ЦПК України знаходяться поза повноваженнями суду апеляційної інстанції.
Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи встановлення апеляційним судом порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 13 лютого 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень заборгованості по орендній платі та 908 (дев'ятсот вісім) гривень судового збору, а всього 15908 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 26 грудня 2023 року.
Головуючий - В.Б. Яцина.
Судді - І.В. Бурлака.
Ю.М. Мальований.