справа № 752/17315/21 головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.
провадження № 22-ц/824/5033/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Луценком Віталієм Анатолійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Уорлд Кур'єр Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Потинську О.Р. звернулася до суду із позовом до відповідача ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна», в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 09.06.2021 року № S-01/06 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити позивача на роботі на посаді менеджера з логістики ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» або на іншій рівнозначній посаді із 10.06.2021 року; стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу із 09.06.2021 року до дня поновлення на роботі; а також стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.
У обґрунтування позову зазначено, що позивач із 01.10.2008 р. по 09.06.2021 р. перебувала в трудових відносинах із відповідачем. Наказом ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 09.06.2021 року № S-01/06 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено із посади менеджера з логістики із 09.06.2021 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Позивач вважає зазначений наказ незаконним та необґрунтованим.
Так, позивач впродовж роботи в товаристві сумлінно виконувала свої обов'язки, не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, постійно працювала над підвищенням свого фахового рівня та проходила всі необхідні навчання. Із 17.03.2020 року в товаристві було запроваджено режим віддаленої роботи. 08.05.2021 року поштовим зв'язком позивач отримала від відповідача повідомлення від 26.02.2021 року № 6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 », зі змісту якого позивачу стало відомо, що в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням працівників в ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» на підставі наказу від 26.02.2021 року № 26/02/2021-1, - скорочується посада менеджера з логістики, яку обіймала позивач. Також в зазначеному повідомленні було зазначено, що в товаристві були відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації позивача. Після ознайомлення із наказом, позивач дізналась про прийняття відповідачем рішення запровадити зміни в організації виробництва і праці та скоротити 05.05.2021 року одну штатну одиницю за посадою менеджер з логістики.
Позивач вказує, що із наказом від № 26/02/2021-1 її не ознайомлювали, та, відповідно, зі змінами в організації виробництва і праці позивачу стало відомо лише 08.05.2021 р. Таким чином, прийнявши 26.02.2021 року рішення скоротити посаду позивача, відповідач не вжив заходів для своєчасного скерування позивачу відповідного повідомлення про можливе звільнення та працевлаштування на іншу посаду.
Позивач зазначає, що ознайомившись із текстом повідомлення № 6 від 26.02.2021 року, вона поставила підпис та дату фактичного ознайомлення - 08.05.2021 року, вказавши про те, що із ним не згодна, та 11.05.2021 року повернула зазначене повідомлення відповідачу. В подальшому, відповідачем було видано оскаржуваний наказ від 09.06.2021 року № № S-01/06 про звільнення позивача. Остання вказує, що при прийнятті зазначеного наказу відповідач не виконав свого обов'язку щодо працевлаштування позивача на іншу вакантну посаду, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України; не дотримався строку, встановленого чинним законом для попередження працівника про наступне вивільнення, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України; не врахував переважне право позивача на залишення на роботі, чим порушив вимоги ст. 42 КЗпП України, що в сукупності свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства при звільнення позивача із займаної посади.
Крім того, з огляду на зазначені порушення та незаконне звільнення позивача, позивачка, зазнала моральної шкоди, яка з огляду на характер правопорушення, душевні та психічні страждання, значне погіршення її стану здоров'я, оцінена, останньою, в сумі 100 000,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уорлд Кур'єр Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відшкодування моральної шкоди, - відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Луценка Віталія Анатолійовича, подала апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що підстави для прийняття рішення про скорочення були відсутні, оскільки загальні збори не змінювали організаційну структуру і в подальшому будь-яких змін в організації виробництва не відбулось. Наголошує, що в дійсності у відповідача скорочення штату не відбулося, навпаки кількість працівників збільшилась. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача, зважаючи на те, що перед тим, як пропонувати або переводити на посади інших працівників, відповідач повинен був запропонувати їх ОСОБА_1 . На думку апелянта, поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що позивачка була начальником відділу, мала достатній досвід роботи в цій сфері, навчала підлеглих працівників, тому її кваліфікація дозволяла обіймати будь-яку із введених посад.
Також апелянт звертає увагу апеляційного суду на наявність вакантної посади логіста з напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності, на яку було переведено ОСОБА_2 без її згоди. Вказує, що діючий КЗпП України та усталена практика Верховного Суду не передбачають мовчазної згоди працівника на переведення на іншу посаду.
Окрім вищевикладеного, наголошує, що згідно показів свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на загальній зустрічі директора з працівниками 26 лютого 2021 року, в якій ОСОБА_1 приймала участь в дистанційному режимі, генеральний директор не повідомляла про скорочення посад.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що 22 березня 2021 року ОСОБА_1 не була ознайомлена зі змістом наказу про попередження та повідомленням № 6. При цьому вказує, що складання актів про відмову від ознайомлення та отримання примірників наказу про попередження та повідомлення законодавством не передбачено. Зазначає, що відомостей про ознайомлення позивачки зі змістом наказу та повідомлення такий акт не містить. Наголошує на тому, що відповідач обмежував ОСОБА_1 у доступі до змісту наказу та повідомлення, натомість позивачка ці документи не читала та не підписувала, оскільки їй було погано й вона перебувала в шоковому стані. Вважає, що єдиним підтвердженням повідомлення ОСОБА_1 про наступне звільнення є її розпис на примірнику повідомлення № 6, який вона отримала поштовими засобами зв'язку 08 травня 2021 року.
На думку апелянтки, суд першої інстанції безпідставно послався на заяви від 08 листопада 2021 року, оскільки такі заяви не є заявами свідка в розумінні ст. 93 ЦПК України, а в судовому засіданні була допитана лише генеральний директор ОСОБА_3 , яка є зацікавленою особою у результаті розгляду даної справи.
Поряд з цим апелянт також вважає, що судом першої інстанції не було враховано недобросовісність дій відповідача протягом всього процесу звільнення ОСОБА_1 .
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
27 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без змін, а рішення суду першої інстанції - без задоволення. Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розглядати справу з викликом учасників в судове засідання.
При цьому зазначав, що суд першої інстанції вірно встановив, що в ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» (далі - Товариство) було запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації робочих місць, що передбачає, зокрема, зміну організаційної структури Товариства, перерозподіл посадових завдань та функцій працівників Товариства, а також зміну режиму робочого часу для окремих посад, в т.ч. було скорочено з 05 травня 2021 року 1 штатну одиницю за посадою менеджер з логістики та 2 штатні одиниці за посадою спеціаліст з логістики.
Також вказує, що питання звільнення працівників Товариства, в тому числі внаслідок скорочення штату, та видання відповідних наказів про це належить до компетенції Генерального директора Товариства. Окрім того, вказує, що зазначаючи про незаконність прийнятого Генеральним директором рішення про затвердження організаційної структури Товариства та стверджуючи про відсутність правових підстав для скорочення посади, яку займала позивач, апелянтка не врахувала презумпцію правомірності правочину, передбачену ст. 204 Цивільного кодексу України та не надає доказів оспорення рішення Генерального директора Товариства про затвердження організаційної структури та/або про визнання судом цього рішення недійсним.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що посада менеджера з логістики, яку обіймала позивач, була скорочена, загальна кількість посад у штатному розписі відповідача зменшилась разом із загальною кількістю штатних працівників.
Наголошує, що станом на дату попередження 22 березня 2021 року позивача про наступне звільнення з займаної посади менеджера з логістики у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ані впродовж періоду до дати її звільнення 09 червня 2021 року в Товаристві були відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані позивачу. Окрім того, зазначає, що до обов'язку роботодавця запропонувати вивільнюваному працівнику іншу роботу в порядку ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не застосовується переважне право згідно з ст. 42 КЗпП України, адже положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України взагалі не містять жодних посилань на переважне право в рамках пропозиції іншої роботи на підприємстві.
Відповідач вказує, що оскільки посада логіста напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності була запропонована ОСОБА_4 , яка в подальшому була переведена на вказану посаду, то така посада не була та не могла бути запропонована ОСОБА_1 як вакантна в розумінні ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Наголошує, що з моменту попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення до дати звільнення пройшло більше, ніж 2 місяці, передбачені ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. Також вказує, що за результатами порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що обіймали посаду «Менеджер з логістики», за сукупністю характеристик кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_5 та ОСОБА_1 більшу кваліфікацію та продуктивність праці має ОСОБА_5 . Відтак, переважне право на залишення на роботі було надане йому.
У судовому засіданні представники апелянтки просили апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів.
Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 із 01.10.2008 року перебувала в трудових відносинах із ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» та працювала на посаді менеджера з логістики.
Наказом генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року № 26/02/2021-1 «Про зміни в організації виробництва і праці та пов'язану із цим зміну істотних умов праці, затвердження штатного розпису, посадових інструкцій та скорочення штату», було запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом раціоналізації робочих місць в товаристві, що передбачає, зокрема, зміну організаційної структури товариства, перерозподіл посадових завдань та функцій працівників товариства, а також зміну режиму робочого часу для окремих посад.
Відповідно до п.1.1. зазначеного наказу, було скорочено з 05.05.2021 року 1 штатну одиницю за посадою менеджер з логістики, та 2 штатні одиниці за посадою спеціаліст з логістики.
Крім того, відповідно до п. 6 зазначеного наказу, було вирішено видати наказ про попередження про наступне вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню, з обов'язковою пропозицією роботи на іншій вакантній посаді (за умови наявності таких) в товаристві.
Позивач вказує, що про зазначені зміни в організації виробництва і праці в день їх прийняття їй нічого не було відомо, однак, стороною відповідача на спростування наведених тверджень позивача було надано звіт про зустріч директора товариства із працівниками від 26.02.2021 року (із 08-56 год. по 10-07 год.), в якій приймала участь, в т.ч. і позивач, та доказів того, що на зазначеній зустрічі директором товариства не було повідомлено про заплановані зміни, матеріали справи не містять.
Відповідно до порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці працівників на посаді менеджера з логістики ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року, було встановлено, що за результатами порівняльного аналізу за сукупністю характеристик кваліфікації та продуктивності праці працівників товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_1 більшу кваліфікацію та продуктивність праці має ОСОБА_5 , зокрема, в частині освітнього рівня, рівня володіння іноземними мовами, обсягу функціональних обов'язків додаткових навичок, знань та вмінь, володіння специфічним/внутрішньо корпоративним програмним забезпеченням, устаткуванням, обладнанням, тощо, а тому наступному звільненню з посади менеджера з логістики підлягає ОСОБА_1 .
Наказом генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року № 26/02/21-7 «Про попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 », було вирішено попередити ОСОБА_1 , посада якої підлягає скороченню, про наступне звільнення в перший робочий день після спливу 2 місяців з дати персонального попередження про вивільнення, у зв'язку зі зміною організації виробництва і праці та скороченням штату працівників товариства за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; а також вирішено направити ОСОБА_1 повідомлення про наступне звільнення згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, 26.02.2021 року ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» було підготовлено повідомлення № 6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого товариство, в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно із наказом № 26/02/2021-1 від 26.02.2021 року та, зокрема, скороченням штату товариства, попередило позивача про наступне звільнення із займаної посади менеджера з логістики на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Крім того, в повідомленні було зазначено про відсутність на даний момент вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача.
Позивач вказує, що із наказом генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року № 26/02/21-7 та повідомленням від 26.02.2021 № 6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 », вона була ознайомлена лише - 08.05.2021 року, отримавши зазначені документи від товариства поштою.
Однак, на спростування зазначених тверджень, стороною відповідача було надано суду акт ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 22.03.2021 року, відповідно до якого було встановлено, що 22.03.2021 року о 14-37 год. в присутності працівників товариства, позивачу було надано наказ генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року № 26/02/21-7 та повідомлення від 26.02.2021 № 6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 », - для ознайомлення з їх текстами, підписання та отримання другого примірника. Однак, ОСОБА_1 відмовилась від проставлення підпису на наказі та повідомленні в якості засвідчення факту ознайомлення з ними та від отримання другого примірника повідомлення.
Крім того, відповідно до листа ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 05.04.2021 року № 050421 від 05.04.2021 року, було встановлено, що товариством було надано відповідь на звернення позивача від 31.03.2021 року та від 05.04.2021 року щодо виконання роботи в дистанційному режимі, а також зазначено про те, що 22.03.2021 року позивачу було повідомлено про заплановане скорочення менеджера з логістики, яку вона обіймає, в перший робочий день після спливу 2 місяців з дати персонального попередження про вивільнення на підстав п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (другий екземпляр повідомлення № 6 було додано до цього листа), а саме 24.05.2021 року (останній робочий день, день звільнення).
Також, в матеріалах справи наявні нотаріально засвідчені заяви генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» ОСОБА_3 та головного бухгалтера ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» Остапенко Т.В. від 08.11.2021 року, відповідно до яких зазначені особи вказують на те, що 26.02.2021 року була проведена зустріч директора та інших працівників товариства через засоби телекомунікаційного зв'язку, на якій була присутня ОСОБА_1 та на якій усіх працівників було повідомлено про запроваджувані зміни, які відбудуться в товаристві щодо організації виробництва та праці товариства. 22.02.2021 року ОСОБА_1 була присутня на зустрічі за адресою місцязнаходження товариства, останній, були надані наказ генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 26.02.2021 року № 26/02/21-7 та повідомлення від 26.02.2021 № 6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 » для ознайомлення, однак, позивач відмовилась від проставлення підпису на наказі та повідомленні в якості засвідчення факту ознайомлення з ними та від отримання другого примірника повідомлення, про що товариством було складено відповідний акт.
Наказом генерального директора ТОВ «Уорлд Кур'єр Україна» від 09.06.2021 року № S-01/06 «Про звільнення ОСОБА_1 », було звільнено 09.06.2021 року ОСОБА_1 , менеджера з логістики, у зв'язку зі скороченням штату працівників товариства за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також доручено провести остаточний розрахунок із ОСОБА_1 , видати оформлену трудову книжку відповідно до вимог закону та копію цього наказу у день звільнення.
З копій зазначеного наказу вбачається, що позивач була ознайомлена із текстом наказу 09.06.2021 року, однак із ним не була згодна.
З наявних у справі копій штатних розписів вбачається, що в товаристві були відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації позивача, про що товариством було повідомлено позивача.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що процедуру звільнення позивача із роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено відповідно до вимог закону, порушень трудових прав позивача з боку відповідача не доведено, а судом не встановлено, а тому підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 09.06.2021 року № S-01/06 про звільнення, та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції не вбачав. Окрім того, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, та поновлення на роботі, відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 09.06.2021 року до дня поновлення на роботі, а також стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки, зазначені позовні вимоги є похідними від первісних позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Статтею 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Щодо доводів апеляційної скарги у частині відсутності у відповідача змін в організації виробництва і праці та пов'язаної з цим зміни істотних умов праці
Пунктом 1.1. Наказу №o26/02/2021-1 від 26.02.2021р. «Про зміни в організації виробництва і праці та пов'язану з цим зміну істотних умов праці, затвердження штатного розпису, посадових інструкцій та скорочення штату» (а.с. 131-138, том 1) передбачено скорочення 05.05.2021р., 1 штатної одиниці за посадою менеджер з логістики, 2 штатні одиниці за посадою Спеціаліст з логістики та 1 штату одиницю за посадою Охоронець.
Пунктом 2 вказаного наказу затверджувався новий штатний розпис Товариства (Додаток №o3), який для приведення його у відповідність до затвердженої запланованої організаційної структури (Додаток 13), був змінений Наказом №901/03/21-1 від 01.03.2021р. (а.с.163, том 2).
На підтвердження наданих пояснень відповідачем було надано докази щодо змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників, а саме діючі штатні розписи в період з 26.02.2021р. по 09.06.2021р. з зазначенням імен працівників, що займали відповідні посади згідно штатного розпису, що діяв у відповідний період.
Станом на 26.02.2021р. в Товаристві діяв штатний розпис, затверджений Наказом №o28/12/20-1 від 28.12.2020р. (введений в дію з 01.01.2021р.) (а.с. 166-167, том 1; Додаток 5), яким передбачались 2 посади менеджера з логістики, які обіймала позивач та ОСОБА_7 та три посади спеціаліста з логістики ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ). Весь штат становив 12 посад.
У подальшому, відповідно до наказу від 26.02.2021 року у відповідача відбулися зміни в організації виробництва, що вбачається зі зменшення кількості штатних посад, зміни взаємозв'язку та співпідпорядкованості посад в Товаристві: а саме відсутність керівників середньої ланки та встановлення безпосередньої підпорядкованості всіх працівників Товариства Генеральному директору, що вбачається з організаційної структури, затвердженої Наказом №026/02/2021-1 від 26.02.2021р. (Додаток 13) в порівнянні з організаційною структурою, затвердженою 28.12.2020р., що діяла з 01.01.2020р. (Додаток 12).
Також з матеріалів справи вбачається, що відбулася зміна обсягу посадових обов'язків, що видно при порівнянні обсягу посадових обов'язків за посадою Менеджер з логістики (яку обіймали позивач та ОСОБА_5 ) згідно з посадовою інструкцією Менеджера з логістики (а.с. 165-171, том 2; Додаток 18,) та посадових обов'язків за посадою Спеціаліст з логістики (Додаток 19), з обсягом посадових обов'язків за посадами логістичного напрямку (Старший логіст, Логіст напрямку обслуговування клієнтів, операційної діяльності та контролю якості, Логіст напрямку обслуговування клієнтів, операційної діяльності та контролю температурних показників, Логіст напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності) та посадою Фахівця з питань маркетингу та розвитку бізнесу згідно з посадовими інструкціями (Додаток 20-24), затвердженими пп.3.1 п.3 Наказу №26/02/2021-1 від 26.02.2021р. (a.c.131-138, том 1), що підтверджує зміну обсягу посадових обов'язків працівників логістичного напрямку Товариства після запровадження змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників.
Також, на відміну від кваліфікаційних рівнів посад логістичного напрямку, що існували до запровадження змін в організації виробництва і праці, з 06.05.2021р. штатний розпис Товариства вже не передбачав посад логістичного напрямку рівня «керівники, менеджери (управителі)» .
Отже, надані Відповідачем докази та пояснення в сукупності підтверджують скорочення штату працівників Товариства та, зокрема, посади Менеджер логістики, яку обіймала Позивач, в результаті зменшення кількості штатних посад згідно зі штатними розписами, що діяли в Товаристві в період з 26.02.2021р. по 09.06.2021р. та, відповідно, кількості штатних працівників, що підтверджується: штатними розписами, що були чинними в період з 26.02.2021р. по 09.06.2021р. (а.с. 43-45, том 1; 205-207, том 1, 208-210, том 1; 211-213, том 1); відомостями щодо облікової кількості штатних працівників, поданих до Державної податкової служби України; Податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1 та 2 квартали 2021 року (а.с. 187-191, 192-196, том 1); організаційною структурою, затвердженою Наказом №26/02/2021-1 від 26.02.2021р. та організаційною структурою, затвердженою 28.12.2020р. (Додаток 12, 13).
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що подані відповідачем докази свідчать про наявність змін в організації виробництва і праці відповідача, і що такі зміни мали місце, є цілком обґрунтованим.
Щодо доводів апелянта про відсутність у Генерального директора Товариства ОСОБА_3 права затверджувати організаційну структуру ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна»
Починаючи з 21.01.2020 року рішенням єдиного учасника ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» №°20/01/20 від 20.01.2020р. ОСОБА_3 була обрана (призначена) генеральним директором ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна»; інші члени Дирекції Товариства не обирались (призначались) та не переобирались (не перепризначались), що зазначено в Листі-підтвердженні ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» №o02/12-2023 від 01.12.2023р. (Додаток 14). Тобто, з 21.01.2020 року ОСОБА_3 як Генеральний директор ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» діє одноособово у відповідності до п. 12.8. ст.12 та п. 13.1.ст.13 Статуту ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» (а.с. 121-162, том 2), затвердженого рішенням єдиного учасника ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» №19/07-1 від 01.07.2019 року.
Відповідно до п.12.8. ст.12 Статуту Товариства «У випадку, якщо склад Дирекції не призначений, повноваження та функції Дирекції, передбачені Статутом, виконуються Генеральним директором одноособово. Для уникнення будь-яких сумнівів, в такому випадку, положення Статуту, пов?язані з регулюванням діяльності Дирекції автоматично сприймаються та тлумачаться з урахуванням положень цього пункту».
Пунктом 12.1. та 13.1 Статуту ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» (а.с. 143, 146, том 2) передбачено, що Дирекція як колегіальний виконавчий орган Товариства так і Генеральний директор як голова виконавчого органу Товариства здійснює керівництво (управління) поточною діяльністю Товариства.
Дирекція провадить діяльність, а Генеральний директор виконує свої повноваження з урахуванням обмежень, встановлених Статутом, зокрема, обмежень передбачених в ст.21 Статуту, та вирішує інші питання, за виключенням тих, що віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів учасників Товариства (п.12.4. та п.13.6. Статуту) (а.с.143, 147, том 2).
При цьому, положення ст.21 Статуту Товариства регулюють порядок вчинення значних правочинів та не містять будь-яких обмежень та/або заборон для Генерального директора Товариства змінювати та затверджувати організаційну структуру Товариства. Також ані чинне законодавство України, ані положення Статуту Товариства, що визначають компетенцію загальних зборів/єдиного учасника Товариства (п. 10.3.-10.4. ст. 10 Статуту) не відносять зміну та затвердження організаційної структури Товариства до виключної компетенції загальних зборів учасників/єдиного учасника товариства.
Відповідно до п.13.3. ст.13 Статуту Товариства «Генеральний директор Товариства діє без довіреності від імені Товариства в межах встановлених законодавством та цим Статутом, представляючи Товариства у відносинах з іншими юридичними і фізичними особами, а також органами державної влади і місцевого самоврядування.».
До повноважень Генерального директора товариства, зокрема, віднесено видання від імені Товариства внутрішніх наказів (п. 13.4. ст. 13 Статуту) (2.с.147, том 2); призначення та звільнення всіх керівників та співробітників, встановлення рівня їх заробітної плати, додаткових виплат, премій, а також умов працевлаштування та звільнення (п. 13.8.6. статуту) (a.c. 148, том 2).
Отже, доводи апелянта у цій частині, на думку апеляційного суду, є неспроможними.
Щодо доводів апелянта у частині порушення її прав при скороченні та звільненні
Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач посилався на те, що позивач - ОСОБА_1 була персонально попереджена Генеральним директором ТОВ «Уорлд Кур?єр Україна» ОСОБА_3. про наступне звільнення у зв?язку зі скороченням посади менеджера з логістики, яку вона обіймала, на підставі п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України 22.03.2021 року в присутності Головного бухгалтера - Остапенко Т.В. та представника за довіреністю ОСОБА_11 . Факт призначення вищезазначеної зустрічі підтверджується електронним запрошенням в програмі Microsoft Teams (Майкрософт Тімс) від 17.03.2021р., згідно якого ОСОБА_12 призначено зустріч на 22.02.2021р. з 14:00 по 15:00 (а.с. 196, том 2), час проведення якої збігається з часом відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з документами про заплановане звільнення, який зафіксований в Акті від 22.03.2021р. «Про відмову пані ОСОБА_1 від проставлення підпису про ознайомлення з Наказом №26/02/21-7 «Про попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 » від 26.02.2021 р. та Повідомленням №96 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 » від 26.02.2021р.» (а.с. 147-148, том 1).
Вказані обставини не заперечувалися позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, що підтверджується технічним записом судового засідання 09.11.2022 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після попередження 22.03.2021 р. про наступне звільнення, Позивач почала заперечувати факт її попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням, зокрема, в листі-зверненні Позивача від 30.04.2021р. (а.с. 60, том 2), на що відповідач разом з відповіддю на звернення Позивача, зокрема, листом Вих №050521/3 від 05.05.2021р. (а.с: 158-163, том 1) направив позивачу екземпляр Повідомлення №6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 » від 26.02.2021 р.
На думку апеляційного суду, факт направлення Повідомлення №6 «Про заплановане звільнення ОСОБА_1 » від 26.02.2021року (а.с.41, том 1) Позивачу поштою та його отримання позивачем 08.05.2021року не спростовує та не скасовує факту повідомлення Позивача про заплановане звільнення саме 22.03.2021р., адже відмова від ознайомлення та отримання наказу позивачем не може свідчити про невиконання обов'язку роботодавця щодо вчасного повідомлення працівника про подальше його скорочення більше ніж 2 місяці, що передбачено ч.1 ст.49-2 К3пП України.
Щодо доводів про наявність вакантних посад не запропонованих позивачу
З матеріалів справи вбачається, що станом на 22.03.2021 р. діяв штатний розпис, затверджений Наказом №28/12/20-1 від 28.12.2020р. (а.с. 42-43, том 1) і всі посади, передбачені цим штатним розписом були зайняті, тобто вакантних посад у Товаристві станом на дату попередження Позивача про заплановане звільнення не було.
При цьому, впродовж періоду з дати попередження Позивача про заплановане звільнення (22.03.2021р.) по дату звільнення (09.06.2021р.) всі посади в Товаристві, передбачені діючим штатним розписом, затверджений наказом №26/02/2021-1 від 26.02.2021р., що змінений Наказом №01/03/21-1 від 01.03.2021р., Наказом №01/03/31-1 від 31.03.2021р., Наказом №05/21-1 від 13.05.2021р., Наказом №S-03/05 в1д 28.05.2021 (a.c. 211-213, том 1), були зайняті, вакантних посад не було, що підтверджується, зокрема, самими штатними розписами.
Нові посади у вказаний період (22.03.2021р. - 09.06.2021р.) в Товаристві також не створювались.
Щодо доводів в частині вільної посади, яку займала ОСОБА_10
06.05.2021р. ОСОБА_10 була переведена на вказану посаду згідно з Наказом №05/05/21-2 від 05.05.2021р. і 13.05.2021 року подала заяву на звільнення за власним бажанням.
Того ж дня, 13.05.2021р. наказом «Про внесення змін до штатного розпису» №05/21-1 від 13.05.2021р. (Додаток 8, а.с. 208-210, том 1) посада логіст напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності (яку обіймала ОСОБА_2) була виключена зі штатного розпису з 28.05.2021р.
27.05.2021р. наказом про звільнення ОСОБА_10 №270521/1 від 27.05.2021р. (а.с.103, том 1) остання була звільнена з займаної посади логіст напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності на підставі заяви від 13.05.2021р.
Отже, посада логіст напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності, яку обіймала ОСОБА_10 не була вакантною ні на дату попередження Позивача про заплановане звільнення у зв?язку зі скороченням (22.03.2021р.), ні на дату звільнення Позивача (09.06.2021р.) ні у період з 13.05.2021 року по 28 травня 2021 року.
Щодо правомірності прийняття відповідачем наказу «Про внесення змін до штатного розпису» №05/21-1 від 13.05.2021р. (Додаток 8, а.с. 208-210, том 1), яким посада логіст напрямку обслуговування клієнтів та операційної діяльності (яку обіймала ОСОБА_2) була виключена зі штатного розпису з 28.05.2021р., то апеляційний суд зазначає, що вказаний наказ не був предметом розгляду даної справи, а отже висновки стосовно наявності (відсутності) порушень з боку відповідача під час його прийняття не входять у предмет доказування у даній справі.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Луценком Віталієм Анатолійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова