КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 761/170/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11688/2023Головуючий у суді першої інстанції - Мальцев Д.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.
судді Мережко М.В., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КНДЕКЦ МВС України, третя особа: ОСОБА_3 , у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ КНДЕКЦ МВС України від 30.11.2022 № 236 о/с про звільнення позивача;
визнати протиправним та скасувати наказ КНДЕКЦ МВС України від 14.09.2022 № 188 о/с в частині визначення про перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 24.08.2022 до 21.11.2022;
поновити позивача на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності КНДЕКЦ МВС України або при скороченні штатної одиниці на рівнозначній посаді з 30.11.2022;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2022 по 15.02.2023 включно у сумі 80 027,35 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2023 до дня поновлення позивача на роботі.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що позивач працювала на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності КНДЕКЦ МВС України з 2005 року по 30.11.2022. Наказом відповідача від 30.11.2022 № 236 о/с позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на робочому місці понад три години 22, 23, 24, 25, 28, 29, 30 листопада 2022 року.
24.02.2022 позивача у телефонному режимі керівником підрозділу було повідомлено про те, що вони не працюють. У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, початком бойових дій, запровадженням воєнного стану, 01.03.2022 позивач разом з дітьми виїхала за межі території України.
28.03.2022 керівник підрозділу попросив працівників, яких не було на робочому місці, написати заяви на відпустку без збереження заробітної плати. Позивачем було направлено таку заяву на строк дії воєнного стану засобами електронного зв'язку. Повідомлень, питань, запитів тощо від керівництва КНДЕКЦ МВС України щодо відсутності позивача на робочому місці з 24.02.2022 позивач не отримувала, з наказом про відпустку позивача також ознайомлено не було, заперечень з приводу вказаної заяви від керівництва також не надходило.
24.05.2022 позивачем було направлено відповідачу ще одну заяву на надання відпустки без збереження заробітної плати на період дії на території України воєнного стану. З наказом за результатами розгляду вказаної заяви позивача не ознайомлено, заперечень з приводу вказаної заяви від керівництва також не надходило.
22.08.2022 засобами електронного зв'язку позивачем було направлено відповідачу ще одну заяву на надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів протягом дії на території України воєнного стану. З наказом за результатами розгляду вказаної заяви позивача не ознайомлено, заперечень з приводу вказаної заяви від керівництва також не надходило.
Тому, оскільки воєнний стан в чергове було продовжено з 21.11.2022 строком на 90 діб, не мало місця необґрунтованої відсутності на робочому місці станом на 22.23, 24, 25, 28, 29, 30 листопада 2022 року, оскільки в ці дні позивач знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати на період дії на території України воєнного стану.
При цьому, повернутись на робоче місце у зв'язку із воєнним станом позивач не могла, зважаючи на реальну загрозу життю та здоров'ю позивача та її дітей, відтак у позивача була поважна причина відсутності на робочому місці, тому така відсутність ознак прогулу не містить. У свою чергу 30.11.2022 позивача було звільнено за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому, враховуючи вище наведені обставини, позивач вважає своє звільнення незаконним і таким, що проведене з порушенням чинного законодавства.
Щодо пояснень з приводу відсутності на робочому місці, то роботодавець з позивача не вимагав і таке не відбиралось. Також позивача не було ознайомлено із доповідними записками, актами комісії про відсутність на робочому місці. Вказані документи до наказу про звільнення долучені не були.
Крім того, роботодавцем на запит позивача було надано також копії наказів від 25.05.2022 та від 14.09.2022 про надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати за її заявами від 24.05.2022 та відповідно від 22.08.2022, тому якби їй було відомо про наказ від 25.05.2022, вона б не писала заяву про надання їй відпустки від 22.08.2022.
На думку позивача, зазначене становище сталось виключно з вини роботодавця, внаслідок неознайомлення позивача з наказом від 25.05.2022. З огляду на зазначене, позивач вважає, що наказ від 14.09.2022 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки правовідносини між позивачем та роботодавцем щодо надання позивачу відпустки одного і того ж виду вже врегульовані наказом від 25.05.2022, який є діючим.
Окрім зазначеного, відповідно до ст. 235 КЗпП України просила стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2022 по 15.02.2023 включно у сумі 80 027,35 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2023 до дня поновлення позивача на роботі, виходячи з середньоденної заробітної плати 1 509,95 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з вказаним позовом до суду (т. 1 а.с. 1-5, 29-43).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.04.2023 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КНДЕКЦ МВС України, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 216-234).
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що одним із важливих аргументів позову була обставина того, що якби позивачу було відомо про наказ від 25.05.2022, яким позивачу надано відпустку за згодою сторін з 25.05.2022 до завершення або скасування на території України воєнного стану, то вона б не писала заяву про надання їй відпустки від 22.08.2022. Однак, у своєму рішенні, суд першої інстанції не зазначив, яким доказом обґрунтовується висновок про належне поінформування позивача про існування наказу від 25.05.2022.
Крім того, суд першої інстанції ігнорував факт дії наказу від 25.05.2022, якого ніхто не скасовував, у судовому порядку не оспорював, і обставини його чинності підтверджують поважність причин не виходу позивача на робоче місце 22.11.2022, 23.11.2022, 24.11.2022, 25.11.2022, 28.11.2022, 29.11.2022 та 30.11.2022.
Також, наказ від 14.09.2022 про надання позивачу нового виду відпустки, строком на 90 днів, не заміняє та не скасовує інший вид відпустки, що наданий наказом від 25.05.2022 - до закінчення воєнного стану в Україні. Тобто, накази від 25.05.2022 та від 14.09.2022 регулюють абсолютно різні види відпусток, які різняться своїм терміном (т. 2 а.с. 1-8).
13.07.2023 КНДЕКЦ МВС України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування оскаржуваного судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважені, та правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності (т. 2 а.с. 32-35).
В судовому засіданні представник КНДЕКЦ МВС України - Карпенко Д.В. та третя особа ОСОБА_4 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент звільнення, працювала на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності КНДЕКЦ МВС України, до 30.11.2022.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який у подальшому неодноразово було породжувався та триває на момент розгляду справи.
15.03.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022.
У зв'язку із цим з 24.02.2022, наказом КНДЕКЦ МВС України від 01.03.2022 № 25 о/м оголошено простій працівникам центру, у тому числі і позивачу, з 01.03.2022 по 31.03.2022 з оплатою, врегульованою ст. 113 КЗпП України, про що було поінформовано працівників наявними у відповідача засобами зв'язку.
Оскільки позивач виїхала за межі України, і вказана обставина не заперечується сторонами, 28.03.2022 позивачем надіслано відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
На підставі цієї заяви наказом КНДЕКЦ МВС України від 01.04.2022 № 40 о/с позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період оголошення воєнного стану на території України з 01.04.2022 по 24.04.2022.
Оскільки воєнний стан було подовжено, наказом КНДЕКЦ МВС України від 25.04.2022 № 57 о/с позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період оголошення воєнного стану на території України з 25.04.2022 по 24.05.2022.
Про вказаний наказ позивача було проінформовано, зазначена обставина позивачем не спростована, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
24.05.2022 позивачем надіслано відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
Враховуючи вказану заяву, а також продовження строку дії воєнного стану, керуючись п. 3 ст. 12 Закону, наказом від 25.05.2022 № 92 о/с позивачу надано відпустку за згодою сторін, з 25.05.2022 до завершення або скасування на території України воєнного стану. Зазначена обставина позивачем не спростована, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Також позивач повідомила відповідача про намір не виходити на роботу до закінчення воєнного стану.
22.08.2022 позивачем направлено відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 днів протягом дії воєнного стану на підставі п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022.
На підставі поданої заяви, керуючись п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (зі змінами)», наказом від 14.09.2022 № 188 о/с позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати строком з 24.08.2022 по 21.11.2022.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було повідомлено позивача листом від 25.10.2022 про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов'язків судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності 22.11.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, а також наданих актів 22.11.2022 ОСОБА_1 до виконання своїх посадових обов'язків не приступила, на робочому місці не з'явилась. Доказів того, що позивач у будь-який спосіб повідомила відповідача про причини неявки, матеріали справи не містять.
Також, як вбачається з матеріалів справи, не з'явилась позивач на робочому місці і 23, 24, 25, 28, 29 та 30 листопада 2022 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти про відсутність працівників, складені уповноваженими особами КНДЕКЦ МВС України та копіями табелів виходу на роботу, а також відповідними відомостями, наявними в матеріалах справи.
Наказом КНДЕКЦ МВС України від 30.11.2022 № 236 о/с позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на робочому місці понад три години 22, 23, 24, 25, 28, 29 та 30 листопада 2022 року.
Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов'язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.
Частиною 1 статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).
За статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яка діяла в редакції до 19.07.2022, у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».
19.07.2022 статтю 12 Закону було викладено у новій редакції, відповідно до частини 2 - 4 якої передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».
У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ст. 149 КЗпП України відповідач намагався зв'язатись з позивачем для відібрання пояснень щодо відсутності на робочому місці 22.11.2022, 23.11.2022, 24.11.2022, 25.11.2022, 28.11.2022, 29.11.2022 та 30.11.2022, однак, позивач перебувала за кордоном, на телефонні дзвінки не відповідала, причин неявки на роботу не повідомляла, у зв'язку з чим працівниками відповідача було складено відповідні акти.
Отже, відсутність пояснень, передбачених ст. 149 КЗпП України спростовується відсутністю можливості зв'язування з позивачем.
Загально відомим та таким, що не потребує доказування є той факт, що з 24.02.2022 рф здійснила повномасштабну збройну агресію по відношенню до України, а інфраструктура та житловий фонд м. Київ зазнавали руйнувань внаслідок прямих ракетних ударів. Поряд із цим, через загрозу ракетних ударів, та разом із тим, у зв'язку із відсутністю транспортного сполучення, діяльність більшості підприємств була зупинена на певний період з метою збереження життя працівників та у зв'язку із неможливістю працівників прибувати до свої місць роботи. Крім того, з початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації, відбувалась евакуація цивільного населення, яке проживає на території м. Київ та Київської області на захід України та за кордон.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про критичну інфраструктуру», віднесення об'єктів до критичної інфраструктури здійснюється за сукупністю критеріїв, що визначають їх соціальну, політичну, економічну, екологічну значущість для забезпечення оборони країни, безпеки громадян, суспільства, держави і правопорядку, зокрема для реалізації життєво важливих функцій та надання життєво важливих послуг, свідчать про існування загроз для них, можливість виникнення кризових ситуацій через несанкціоноване втручання в їх функціонування, припинення функціонування, людський фактор чи природні лиха, тривалість робіт для усунення таких наслідків до повного відновлення штатного режиму.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру», до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: урядування та надання найважливіших публічних (адміністративних) послуг, інформаційні послуги, електронні комунікації, оборона, державна безпека, правопорядок, здійснення правосуддя, тримання під вартою, цивільний захист населення та територій, служби порятунку, дослідницька діяльність.
Завданнями Експертної служби є забезпечення органів досудового розслідування, судових органів, інших державних органів, а також юридичних і фізичних осіб незалежною, кваліфікованою та об'єктивною експертизою; проведення оцінки відповідності (випробування, сертифікації, інспектування) продукції, процесів і послуг; оцінки майна, майнових прав та здійснення професійної оціночної діяльності; огляду та експертного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують; відстрілювання вогнепальної зброї та огляду її технічного стану та інших робіт у межах компетенції; ведення криміналістичного обліку, організація належного використання інформаційних фондів; організація та забезпечення відповідно до законодавства науково-дослідної діяльності, упровадження її результатів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 1109 «Деякі питання об'єктів критичної інфраструктури» затверджено «Порядок віднесення об'єктів до критичної інфраструктури» від 09.10.2020, зі змінами від 16.12.2022 № 1384, за яким КНДЕКЦ МВС України є державною спеціалізованою установою судової експертизи, яка є територіальним підрозділом Експертної служби МВС та належить до сфери управління МВС України, яке віднесене до критичної інфраструктури.
Отже, нормами діючого законодавства визначено, що робота судових експертів Центру має важливе значення та не може бути зупинена, особливо в умовах воєнного стану.
За період з кінця березня 2022 року по кінець листопада 2022 року позивачу відповідачем надавалась відпустка без збереження заробітної плати, у тому числі і відпустка тривалістю 90 календарних днів, передбачена ч. 4 ст. 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Тобто, вказаний вид відпустки позивачу було надано у повному обсязі.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про незаконність наказу КНДЕКЦ МВС України від 14.09.2022 № 188 о/с в частині визначення про перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 24.08.2022 до 21.11.2022, оскільки вказаний наказ був виданий на підставі заяви позивача.
В матеріалах справи наявна заява позивача від 18.11.2022, адресована відповідачу, про надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі ст. 25 Закону України «Про відпустки», з 22.11.2022 на період оголошення карантину на території України у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною віком до 14 років, а також заява від 21.11.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін у зв'язку із сімейними обставинами та воєнним станом на період з 22.11.2022 і до закінчення воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 26 Закону України «Про відпустки».
Листом від 25.11.2022 позивача повідомлено про те, що вказані заяви керівництвом відповідача були розглянуті, у задоволенні вказаних заяв позивачу відмовлено, оскільки позивач вже використала своє право на відпустку, передбачену ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у наданні відпустки на підставі ст. 26 Закону України «Про відпустки» позивачу також відмовлено та запропоновано скористатись правом, передбаченим ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо призупинення дії трудового договору.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що із наданих до матеріалів справи доказів та встановлених на їх підставі фактичні обставини справи, вбачається, що відповідачем дотримано процедури звільнення, а тому відсутні підстави для визнання протиправним наказу про звільнення позивача та скасування його.
Окрім того, позивачем не доведено підстав для визнання протиправним та скасування наказу КНДЕКЦ МВС України від 14.09.2022 № 188 о/с в частині визначення про перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 24.08.2022 до 21.11.2022
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначає про не доведеність факту ознайомлення із наказом від 25.05.2022 № 92 о/с та наказом від 14.09.2022 № 188 о/с, однак не заперечує факт перебування у відпустці у період, визначений нею при написанні відповідної заяви, що спростовує доводи ОСОБА_1 про необізнаність щодо існування наказу від 25.05.2022 № 92 о/с про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін починаючи з 25.05.2022 відповідно до Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 25.05.2022 строком на 90 діб».
Факт обізнаності про перебування у відпустці відповідно до Наказу від 25.05.2022 № 92 о/с, також підтверджується повідомленням від 13.07.2022, написаному ОСОБА_1 у месенджері, скріншот якого наявний у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 воєнний стан припиняється після закінчення строку, на який його ввели, відповідно, припинить діяти і норма, на підставі якої надають відпустку.
22.08.2022 ОСОБА_1 на адресу Київського НДЕКЦ МВС особисто було направлено власноруч написану заяву про надання відпустки відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як працівнику, який виїхав за межі України, із додаванням підтверджуючих документів - копії паспорту із відміткою про перетин кордону. Оскільки даний вид відпустки надається в обов'язковому порядку і обмежується тривалістю, що становить не більше 90 календарних днів. Київським НДЕКЦ МВС видано відповідний наказ від 14.09.2022 № 188 о/с.
В подальшому, з метою інформування про необхідність приступити до виконання посадових обов'язків судового експерта відділу економічних досліджень з 22.11.2022, на номер ОСОБА_1 направлено відповідний лист від 25.10.2022 за вих. № 19/111/3-47950-2022.
Таким чином, роботодавцем було вжито всіх необхідних заходів для забезпечення реалізації прав працівників, які звернулись з відповідними заявами у визначений законом спосіб. Тому зважаючи на відсутність відповіді щодо наміру приступити до виконання посадових обов'язків з 22.11.2022, вважати поважними причини відсутності на робочому місці не мали об'єктивних підстав.
Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст виготовлено 22 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді М.В. Мережко
Т.О. Невідома