ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/16081/23
Провадження № 22-ц/4820/1975/23
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю: позивача та представника відповідача - Держави Україна
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/16081/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року у складі судді Карплюка О.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, представник - Кабінет Міністрів України, держави росія, представник - посольство російської федерації, про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави росія (російська федерація) в особі посольства держави росія (російська федерація) в Україні, в якому просив стягнути з держави росія (російська федерація) на свою користь 3 000 000 грн моральної шкоди, завданої йому порушенням його прав внаслідок збройної агресії та окупацією частини території України, крім того стягнути з держави Україна на свою користь 3 грн моральної шкоди, завданої порушенням його прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності.
На підтримання заявлених позовних вимог, позивач посилався, що він є громадянином України. У 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Це призвело до порушення прав позивача, у зв'язку з чим йому завдано моральних страждань, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки він щоденно зазнає стресу через постійні повітряні тривоги, та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури. Також він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації йому завдано моральної шкоди. Суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, зробив неправильні висновки з установлених обставин, не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Кабінет Міністрів України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують вчинення протиправних дій з боку Кабінету Міністрів України щодо позивача і спричинення йому моральної шкоди, тому судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні таких позовних вимог до держави Україна.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення в частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України і проживає в АДРЕСА_1 .
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1167 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.
Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
Однак при цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_2 завдано моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.
За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, а його позов у цій частині є необґрунтованим.
Водночас у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_2 зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що на території Хмельницької області та м. Хмельницького не велись активні бойові дії, позивачем не надано суду доказів щодо завдання шкоди його майну внаслідок обстрілів м. Хмельницького, доказів вимушеного виїзду з місця постійного проживання через бойові дії чи погіршення в результаті цього його стану здоров'я.
В обґрунтування позову позивач посилається лише на моральні страждання внаслідок стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав, не конкретизуючи при цьому в чому проявляються такі зусилля.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_3 неправомірними діями держави російська федерація та, враховуючи обставини справи і обґрунтування позову, вважає можливим визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн.
При вирішенні спору за вимогами ОСОБА_2 до держави росія (російська Федерація) суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про необґрунтованість позовних вимог, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
З держави росія (російська федерація) на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 50 000 грн моральної шкоди.
У частині відмови в позові ОСОБА_2 до держави Україна рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року в частині відмови в позові до держави росія (російська федерація) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 грудня 2023 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова