УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 750/14673/21
провадження № 61-18039ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2023 рокута постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») про стягнення коштів.
Позов мотивовано тим, що за твердженням АТ «УкрСиббанк», на виконання договору про надання кредиту від 23 листопада 2007 № 11256874000 на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий у відділенні № 464 цього товариства, було перераховано грошові кошти в розмірі 53 000,00 доларів США. Станом на 20 грудня 2018 року позивач не надавав відповідачу розпоряджень про перерахування і видачу з його рахунку цих коштів. Тому позивач письмово звернувся до названого відділення з вимогою видати йому готівкою 53 000,00 доларів США та просив повідомити, коли він може їх отримати. З відповіді АТ «УкрСиббанк» від 28 грудня 2018 року за вих.
№ 23-1/82561 ОСОБА_1 дізнався, що йому відмовлено у видачі цих коштів через їх відсутність на його рахунку та йому рекомендується звернутися до відділення банку № 464 для отримання виписки по рахунку, де міститься необхідна щодо цього інформація. 26 травня 2020 року позивачем зроблено запит до відповідача з метою отримання первинних документів, які свідчать про отримання ним 53 000,00 доларів США, однак у відповіді від 28 травня 2020 року за вих.
№ 24-1-01/99619 відповідач відмовив йому в наданні таких документів, що може свідчити про відсутність їх у товаристві. Відмова у видачі ОСОБА_1 вказаних коштів є протиправною, оскільки: він не отримав кошти у іноземній валюті за укладеним сторонами кредитним договором.Згідно з пунктом 10 розділу VІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, наявність відповідних записів у виписці по рахунку беззаперечно не може підтвердити здійснення операцій, які в ній зазначені. Отже єдиним допустимим доказом отримання готівки в іноземній валюті власником рахунка є первинний бухгалтерський касовий документ - заява про видачу готівки, але такої АТ «УкрСиббанк» не надано.
У зв'язку з викладеним, позивач просив стягнути з відповідача 53 000,00 доларів США та 3% річних, нарахованих за період з 21 грудня 2018 року до 20 грудня 2021 року, в розмірі 4 770,00 доларів США.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2023 року, залишеним без змінпостановою Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про стягнення коштів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що отримання спірних коштів ОСОБА_1 з його рахунку встановлено судами під час розгляду справи № 750/13471/14 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11256874000. У зв'язку з цим факт їх отримання в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України є таким, що доведений.
Апеляційний суд зазначив, що предметом спору у справі № 750/13471/14 була видача АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок позивача та неповернення вказаного кредиту. Тож на виконання вимог статті 1054 ЦК України для вирішення справи по суті суд встановив факт отримання ОСОБА_1 коштів у кредит в розмірі 50 000,00 доларів США на виконання укладеного ними договору про надання кредиту від 23 листопада 2007 року № 11256874000. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за названим договором виходячи з того, що ним отримано у кредит саме 50 000,00 доларів США. Тому суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, погодився з судом першої інстанції, що судові рішення у вказаній справі є преюдиціальними для вирішення цієї справи. Встановлені вказаними судовими рішеннями обставини повністю співпадають з відомостями виписки з особового рахунка ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у відділенні № 464 АТ «УкрСиббанк» за період з 23 листопада 2007 року до 28 березня 2017 року.
13 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу з пропуском строку, у якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі заявлене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, якемотивоване тим, що повний текст оскарженої постанови у день її проголошення не було вручено позивачу. Супровідним листом від 31 жовтня 2023 року № 22-ц/4823/978/23 копію постанови суду апеляційної інстанції від 11 жовтня 2023 року було направлено позивачу, а отримано ним лише 13 листопада 2023 року. Тому касаційна скарга подана в межах строку встановленого частиною другою статті 390 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Ураховуючи те, що касаційну скаргу подано 13 грудня 2023 року, тобто протягом тридцяти днів з дня, коли особа отримала оскаржену постанову апеляційного суду, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 750/9033/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки обставинам справи, зокрема не встановили видавав чи не видавав Банк позивачу власні кошти з його банківського рахунку за заявою позивача до банку на видачу готівки, де міститься його особистий підпис, що засвідчує факт отримання ним грошей в банку зі свого банківського рахунку; якими доказами підтверджується, що у виписці по рахунку позивача записи операцій про отримання коштів є достовірними, яку суму та коли саме він отримав зі свого рахунка. Звертаючись до суду з цим позовом він оспорює записи у виписці за його рахунком, якими зафіксовано операцію отримання ним коштів, посилаючись на те, що АТ «УкрСиббанк» не видавало йому з його банківського рахунка вказані у позовній заяві кошти. Тягар доказування протилежного згідно з чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, лежить саме на відповідачеві. Отже предметом доказування у цій справі має бути відповідність записів у виписці Банку за його рахунком первинним бухгалтерським документам. Банк не надав таких документів, які підтвердили б достовірність відображення операцій отримання ним коштів у виписці Банка по його рахунку. При вирішенні справи суди не застосували принцип jura novit curia - «суд знає закони» та абзац 3 частини третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якими допустимим доказом видачі АТ «УкрСиббанк» коштів ОСОБА_1 є виключно первинний бухгалтерський документ, а не відображення господарської операції в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
У справі № 750/13471/14, на яку суди послались відмовляючи йому у задоволенні позову, предметом спору була видача кредиту перерахуванням коштів на рахунок позивача та неповернення цього кредиту. Однак в тій справі суди не перевіряли факт видачі йому спірних коштів та відповідність операцій з їх отримання з рахунка позивача відомостям банківської виписки за рахунком. Тому рішення у справі № 750/13471/14 не може бути преюдиціальним при розгляді цієї справи. Судами ні у ході розгляду цієї справи, ні у ході розгляду справи № 750/13471/14, не було встановлено, ким саме отримано спірні кошти з банківського рахунка позивача, оскільки саме факт їх отримання оспорює позивач.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 23 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» (яке змінило назву на АТ «УкрСиббанк») укладено договір про надання кредиту № 11256874000, згідно якого Банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 53 000,00 доларів США, а також сплатити плату за користування кредитними коштами в порядку та на умовах, визначених кредитним договором.
За умовами пункту 1.5 цього договору, кредит надавався зарахуванням кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . Ці обставини сторонами не заперечуються.
Згідно з наданою позивачем копією виписки з особового рахунка ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у відділенні № 464 АТ «УкрСиббанк» за період з 23 листопада 2007 року до 28 березня 2017 року, на виконання вказаного договору банк на цей рахунок перерахував: 23 листопада 2007 року - 20 000,00 доларів США; 13 грудня 2007 року - 3 000,00 доларів США; 28 грудня 2007 року - 4 000,00 доларів США; 03 липня 2008 року - 5 000,00 доларів США; 09 липня 2008 року - 4 000,00 доларів США; 28 серпня 2008 року - 17 000,00 доларів США і 05 вересня 2008 року - 1 000 доларів США.
20 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відділення № 464 ПАТ «УкрСиббанк» з заявою про видачу йому з рахунка № НОМЕР_1 готівкових коштів в розмірі 53 000,00 доларів США, зарахованих, за твердженням ПАТ «УкрСиббанк», на цей рахунок як кредит за договором № 11256874000 від 23 листопада 2007 року, повідомити час та місце отримання коштів.
Листом від 28 грудня 2018 року № 23-1/82561 АТ «УкрСиббанк» надано ОСОБА_1 відповідь, згідно з якою на виконання пункту 1.5 укладеного ними кредитного договору від 23 листопада 2007 року № 11256874000 спірні кошти були зараховані банком на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритий в іноземній валюті - USD. Інформація про зарахування коштів, а також про їх видачу з рахунка відображена у виписці за цим рахунком. Для її отримання ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до обслуговуючого відділення банку № 464.
26 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з листом до відділення № 464 АТ «УкрСиббанк», яким повідомив, що він не отримував коштів з поточного рахунка № НОМЕР_1 , тому просить надати йому належно засвідчені первинні бухгалтерські документи (платіжні доручення, заяви на видачу готівки), які підтверджують, що кредитні кошти, зараховані на цей рахунок, відкритий в іноземній валюті - доларах США, видано з цього рахунку.
У відповіді від 28 травня 2020 року № 24-1-01/96619 АТ «УкрСиббанк» повторно повідомило ОСОБА_1 ту ж інформацію, що й у описаному листі від 28 грудня 2018 року № 23-1/82561. Додатково повідомлено, що документи, на підставі яких здійснюються касові операції, зокрема і видача грошових коштів, оформлюються в двох примірниках, один з яких при здійсненні касової операції надається клієнту. Чинним законодавством не передбачено обов'язку Банку повторно надавати клієнтові оригінал чи копію банківського екземпляра платіжного документа.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 03 листопада 2016 року у справі № 750/13471/14, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, задоволено позов АТ «УкрСиббанк». Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11256874000.
Судами у наведеній справі встановлено, що:
23 листопада 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11256874000, згідно якого Банк зобов'язується надати одним або декількома траншами ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 53 000,00 доларів США - еквівалент 267 650,00 грн 00 коп. за курсом Національного банку України на день укладення договору з кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 22 листопада 2017 року під 13,9 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 23 листопада 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 30007Р304, за яким відповідальність поручителя та позичальника перед Банком є солідарною. АТ «УкрСиббанк» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 50 000,00 доларів, а останній боргові зобов'язання не виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 23 455,23 доларів США за вказаним договором;
АТ «УкрСиббанк» підтверджено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 50 000,00 доларів США такими документами: оригіналами заяв ОСОБА_1 з проханням зарахувати кошти на поточний рахунок, оригіналами розпоряджень посадових осіб Банку на видачу кредиту ОСОБА_1 перерахуванням коштів на поточний рахунок, належним чином посвідченими Банком паперовими копіями електронних меморіальних ордерів, електронної виписки по рахунку, якою підтверджується видача коштів з поточного рахунку фізичної особи ОСОБА_1 , паперовою копією електронної виписки за кредитним договором, довідкою-розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 11 березня 2015 року за кредитним договором № 11256874000 від 23 листопада 2007 року.
Предметом спору у справі № 750/13471/14 була видача АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок позивача та неповернення вказаного кредиту. Суд встановив факт отримання ОСОБА_1 коштів у кредит в розмірі 50 000 дол. США на виконання укладеного ними договору про надання кредиту від 23 листопада 2007 року № 11256874000та стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором виходячи з того, що ним отримано у кредит саме 50 000 дол. США.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) вказано, що «преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що «позивач не довів, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких 30 жовтня 2009 року АКБ СР «УкрСоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 мала захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-262/11, що є неприпустимим».
Суди встановили, що спір з приводу надання кредиту в розмірі 50 000,00доларів США на виконання укладеного сторонами договору від 23 листопада 2007 року № 11256874000 вирішений у справі № 750/13471/14. Суди при її розгляді встановили факт отримання ОСОБА_1 вказаної суми в кредит та стягнули заборгованість зацим договором.
Тому суди зробили обґрунтований висновок, що встановлені судовими рішеннями у справі № 750/13471/14 обставини є преюдиціальними для вирішення цієї справи, у зв'язку з чим в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовили.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 750/9033/15-ц є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі у справі № 750/14673/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
М. М. Русинчук