ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2023 року Справа № 915/1632/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій (50002, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, буд. 223А; ідентифікаційний код 33873405)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська обл., Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64; ідентифікаційний код 33133003)
про: стягнення 328 652,92 грн,
Суть спору:
19.10.2023 Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (з додатками), в якій просить суд:
1. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКИЙ ГЛИНОЗЕМНИЙ ЗАВОД» (ЄДРПОУ 33133003, місцезнаходження: 57286, Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64) на користь ДЕРЖАВНОГО ВОЄНІЗОВАНОГО ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНОГО (АВАРІЙНО РЯТУВАЛЬНОГО) ЗАГОНУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ (ЄДРПОУ 33873405, 50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223А) 328 652,92 грн. з яких: заборгованість за Договором - 164 447,75 грн., втрати від інфляції - 42 887,97 грн., 3% річних - 1 565,14 грн., пеня - 29 929,49 грн., штраф - 89 822,56 грн.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКИЙ ГЛИНОЗЕМНИЙ ЗАВОД» (ЄДРПОУ 33133003, місцезнаходження: 57286, Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64) на користь ДЕРЖАВНОГО ВОЄНІЗОВАНОГО ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНОГО (АВАРІЙНО РЯТУВАЛЬНОГО) ЗАГОНУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ (ЄДРПОУ 33873405, 50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223А) судовий збір в сумі 4929,80 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору на надання послуг № НГЗ-Д-20-210 від 18.03.2020 з додатковими угодами до нього; рахунків (3 шт.); актів здавання-приймання платних послуг (3 шт.); податкових накладних (3 шт.); застосування норм статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 903 Цивільного кодексу України, статті 175 Господарського кодексу України; та мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Ухвалою суду від 24.10.2023 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1632/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Так, копію ухвали було надіслано позивачу в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 24.10.2023 о 19:24, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою.
Копію ухвали було надіслано відповідачу в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 24.10.2023 о 19:24, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою.
За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 у справі № 915/1632/23 сторони отримали 25.10.2023.
06.11.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшов відзив б/н від 06.11.2023 (вх. № 14698/23) на позовну заяву, у якому відповідач частково визнає позов в частині стягнення основного боргу в сумі 164 447,75 грн та просить суд при вирішення спору врахувати обставини, які мають юридичне значення, як-то: (1) пропуск Позивачем строків позовної давності щодо стягнення пені та штрафу, (2) відсутність вини ТОВ «МГЗ» у неможливості здійснення видаткових операцій за усіма рахунками, (3) добросовісну поведінку та дії Відповідача щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за Договором (чисельні звернення до обслуговуючого банку та органів державної влади), (4) належне виконання договірних зобов'язань до настання форс-мажорних обставин, засвідчених листом ТПП від 28.02.2022, (5) відсутності у матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю виконаних робіт, (6) а також загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність).
З огляду на вищенаведене, відповідач просить суд відмовити Державному воєнізованому гірничорятувальному (аварійно-рятувальний) загону державної служби України з надзвичайних ситуацій у стягненні 42 887,97 грн. втрат від інфляції, 1 565,14 грн. 3 % річних, 29 929,49 грн пені та 89 822,56 грн. штрафу.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
ВСТАНОВИВ:
18 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», як Замовником, та Державним воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як Виконавцем, був укладений Договір № НГЗ-Д-20-210 на надання послуг (далі - Договір), Відповідно до предмету якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати, відповідно до умов Договору, послуги дезінфекції службових автобусів, задіяних для перевезення працівників ТОВ «МГЗ». Виконавець проводить роботи препаратами ТОВ «МГЗ», затвердженими МОЗ України, які мають сертифікати відповідності та якості - «Жавілар Плюс» та «Пентадез» із застосуванням ручного інструменту власності ТОВ «МГЗ», оприскувачів пневматичних «ОП-202-01» та розпилювачів (п. 1.1). … Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати, відповідно до умов Договору, послуги з дезінфекції столових, що забезпечують годуванням працівників ТОВ «МГЗ» і приміщень з великою кількістю людей в будівлях АІК, БК-1, БК-3, БК-8, ДБМП (п. 1.5, в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.09.2020). … Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати, відповідно до умов Договору, послуги з дезінфекції побутових приміщень працівників ТОВ «МГЗ» і приміщень з великою кількістю людей в будівлях АІК, БК-1, БК-3, БК-4, БК-5, УПРР, ДБМП, ТЕЦ (п. 1.7, в редакції № 3 від 26.03.2021).
За умовами наведеного Договору:
- Виконавець щомісячно надає Замовнику акт здачі-прийому наданих послуг на підставах підтверджуючих документів про кількість автобусів та кількість днів чергування на КПП. Послуги вважаються прийнятими Замовником, після підписання акту здачі-прийому надання послуг (п. 2.3);
- розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку Замовника на рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів після підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг на підставі рахунку Виконавця та зареєстрованої ЄРПН податкової накладної на суму зобов'язань Виконавця з ПДВ по відповідному акту. Днем здійснення платежу вважається день списання грошових коштів з рахунку Замовника (п. 3.4);
- Виконавець зобов'язаний, зокрема: якісно надавати послуги, передбачені цим Договором (п. 4.1.1);
- Замовник, зобов'язаний, зокрема: прийняти послуги, надані Виконавцем і оплатити їх (п. 4.3.1);
- за невиконання, або неналежне виконання Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 5.1);
- у разі порушення встановленого умовами Договору строку виконання зобов'язань Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % вартості простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Замовник повинен додатково сплатити Виконавцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості послуг (п. 5.4);
- Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за Договором, якщо воно є наслідком непереборної сили, а саме: повені, пожежі, землетрусу, інші стихійні лиха, а також війни й військових дій, виробничих аварій, рішення уряду, органів законодавчої й виконавчої влади, а також підлеглих їм органів, що перешкоджають виконанню умов договору і виникли або набули чинності після укладання Договору. Якщо будь-які з таких обставин безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань у строки, встановлені Договором, то строк відтерміновується відповідно до тривалості цих обставин. Довідка (акт) ТПП України є обов'язковою й достатньою підставою підтвердження форс-мажорних обставин (п. 6.1);
- Сторона, у якої виникли форс-мажорні обставини, зобов'язана протягом 5 днів проінформувати іншу Сторону про початок і закінчення непереборної сили, що перешкоджають виконанню цього Договору (п. 6.2);
- даний Договір складний у двох примірниках українською мовою, що зберігаються у кожної зі Сторін і мають однакову юридичну силу, вступає в дію з дати підписання Сторонами, розповсюджує свою дію на відносини між Сторонами, які виникли з 18 березня 2020 року і діє по 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку за ініціативою Замовника шляхом направлення Виконавцю повідомлення про розірвання Договору із зазначенням у ньому дати розірвання. Таке повідомлення повинно бути направлено Замовником не пізніше ніж за 3 дні до дати розірвання (п. 10.2, в редакції Додаткової угоди № 6 від 04.01.2022).
Протягом строку дії Договору Сторони укладали додаткові угоди, якими вносили зміни до його умов, зокрема, щодо вартості наданих послуг та строку дії Договору, зокрема:
Додаткова угода № 1 від 01.09.2020;
Додаткова угода № 2 від 28.12.2020;
Додаткова угода № 3 від 26.03.2021;
Додаткова угода № 4 від 01.07.2021;
Додаткова угода № 5 від 01.10.2021;
Додаткова угода № 6 від 04.01.2022.
Вказаний Договір з додатковими угодами до нього скріплений підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як виконавця, про стягнення з відповідача, як замовника, заборгованості за надані послуги, а також процентів річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій, нарахованих внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:
- Договір на надання послуг № НГЗ-Д-20-210 від 18.03.2020 з додатковими угодами до нього;
- рахунки (№ 258 від 24.02.2022, № 259 від 24.02.2022, № 260 від 24.02.2022);
- акти здавання-приймання платних послуг (№ 258 від 24.02.2022, № 259 від 24.02.2022, № 260 від 24.02.2022);
- податкові накладні (№ 276 від 24.02.2022, № 277 від 24.02.2022, № 278 від 24.02.2022).
Відповідач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- наказ № МГЗ-22-Н072/01/СЦМ-22-Н127/01/ВИТ-Н026/01/ЦОМ-22-Н013/01/ОХОРОНА МГЗ-22-Н062/01 від 23.03.2022 «Про організацію діяльності підприємства в умовах військового стану»;
- листи Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» № В6/19-2892 від 21.04.2022, № 97-5-4/1720 від 16.11.2022;
- листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» № МГЗ-Вих-01-23-437 від 09.08.2023, № МГЗ-Вих-01-23-447 від 14.08.2023,
листи Національного Банку України № 25-0005/24007 від 28.03.2022, № 25-0005/74848 від 26.10.2022;
- лист Міністерства економіки України № 3101-03/71509-01 від 25.10.2022;
- довідка Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» № В6/19-2113 від 16.03.2022.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про послуги.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, положення ст. 901-907 ЦК України підлягають застосуванню до відносин, предметом яких є послуги, як вони визначаються в ч. 1 ст. 901 ЦК України: споживання в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, при умові надання послуги особисто виконавцем, якщо інше не визначено договором.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, позивачем, як Виконавцем, було надано відповідачу, як Замовнику, послуги з дезінфекції приміщень та службових автобусів на загальну суму 164 447,75 грн, що вбачається з наявних в матеріалах справи актів здавання-приймання платних послуг:
- № 258 від 24.02.2022 на суму 33 060,00 грн;
- № 259 від 24.02.2022 на суму 94 331,75 грн;
- № 260 від 24.02.2022 на суму 37 056,00 грн.
На підтвердження реальності здійснення відповідних господарських операції позивачем також надано до матеріалів справи податкові накладні № 276 від 24.02.2022, № 277 від 24.02.2022, № 278 від 24.02.2022.
Для здійснення оплати позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 164 447,75 грн, а саме:
- № 258 від 24.02.2022 на суму 33 060,00 грн;
- № 259 від 24.02.2022 на суму 94 331,75 грн;
- № 260 від 24.02.2022 на суму 37 056,00 грн.
За даними позивача, підтвердженими відповідачем, останній оплати за надані послуги не здійснив, що і стало для позивача підставою для звернення до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту своєчасності здійснення оплати за надані послуги закон покладає на замовника (в даному випадку на відповідача у справі).
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за надані послуги не представив, відповідно доводи позивача не спростував.
За такого, проаналізувавши викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за надані за Договором послуги, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення існуючої заборгованості.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що Державним воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном Державної служби України з надзвичайних ситуацій суму заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» в розмірі 164 447,75 грн зазначено правильно.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім основного боргу, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача:
- інфляційні втрати на загальну суму 42 887,97 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання (164 447,75 грн) з березня 2022 року по серпень 2023 року;
- 3 % річних на загальну суму 1 565,14 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання (33 060,00 грн) з 06.03.2022 по 03.10.2023;
- пеню на загальну суму 29 99,49 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання (164 447,75 грн) з 06.03.2022 по 03.10.2023;
- штраф 7 % на суму 89 822,56 грн, виходячи із періоду прострочення з 06.03.2022 по 03.10.2023 та суми боргу 1 283 179,42 грн.
Щодо заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 42 887,97 грн, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.
За перевіркою суду, з урахуванням визначених позивачем періоду та бази нарахування, розмір інфляційних втрат складає 42 892,34 грн
Разом із тим, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), то з вказаних причин з відповідача належить стягнути інфляційні втрати у розмірі, який був заявлений позивачем.
При цьому, суд дослідив та відхилив заперечення відповідача про те, що нарахування інфляційних витрат здійснюється за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.
Так, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 18.05.2022 у справі № 199/6480/16-ц.
Судом також встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем не були враховані вимоги ч. 5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на приписи ч.5 ст.254 ЦК України та п. 3.4 Договору, днем прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за поставлений товар слід вважати 08.03.2023, десятий календарний день після підписання сторонами актів від 24.02.2022 це оскільки 06.03.2022, який припадає на неділю, а перший за ним робочий день - це 07.03.2023, який і є граничним строком виконання грошового зобов'язання.
За такого, судом здійснено перерахунок розміру процентів річних за допомогою програми ipLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування 3 % річних з урахуванням визначеної позивачем бази нарахування є 1 562,42 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
Щодо заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до умов п. 5.4 Договору у разі порушення встановленого умовами Договору строку виконання зобов'язань Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % вартості простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Замовник повинен додатково сплатити Виконавцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості послуг.
Отже, на підставі ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України та відповідних умов Договорів позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що вони виконані з допущенням помилок.
Так, при здійсненні нарахування пені позивач не взяв до уваги приписи ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якими передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, позивачем не були враховані вимоги ч. 5 ст.254 ЦК України, з урахуванням яких, як уже було наведено вище, днем прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за поставлений товар слід вважати 08.03.2023.
Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми ipLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за визначений позивачем період є 29 014,89 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
Судом також перевірено розрахунок штрафу, заявленого до стягнення та встановлено, що при нарахуванні штрафу позивачем неправильно визначено базу нарахування. Так, позивач нарахування штрафу здійснив виходячи із загальної вартості послуг по дезінфекції побутових приміщень працівників ТОВ «МГЗ» і приміщень з великою кількістю людей, яка п. 3.3.3 Договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 04.01.2022 визначена на рівні 1 283 179,42 грн.
Разом із тим, як уже було наведено, зі змісту п. 5.4 Договору вбачається, що сторони погодили, що у разі порушення встановленого умовами Договору строку виконання зобов'язань Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % вартості простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Замовник повинен додатково сплатити Виконавцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості послуг.
Отже, виходячи з системного аналізу п. 5.4 Договору, слід вважати, що вказаною вартістю послуг є саме вартість простроченого зобов'язання.
З урахуванням наведеного, судом здійснено перерахунок розміру штрафу та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування штрафу у спірних відносинах є 11 511,34 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
Суд також зазначає, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності, зазначаючи, зокрема, про таке.
Початок військової агресії РФ проти України та введення воєнного стану в країні не могло не вплинути на умови та можливість виконання зобов'язань сторонами господарських договорів. Територія ТОВ «МГЗ» з початку війни опинилося під багаторазовими обстрілами та зазнала значних ушкоджень. У зв'язку з військовою агресією РФ проти України ТОВ «МГЗ» припинило виготовлення готової продукції (глинозему металургійного), наразі перебуває в стані зупиненого виробничого циклу та не має доходу.
Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14? Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР (далі - Закон № 671/97-ВР), Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
У листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 також зазначено, що з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України розміщено 28.02.2022 року загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Також, відповідач зазначає, що на виконання п. 15 постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» було зупинено здійснення видаткових операцій за всіма рахунками ТОВ «МГЗ».
Станом на сьогоднішній день усі банківські рахунки ТОВ «МГЗ» і досі заблоковано, у зв'язку з чим проведення розрахунків є неможливим. Підтвердженням цього є повідомлення обслуговуючого банку (листи АТ «Райффайзен Банк» від 21.04.2022 № 6/19-2892 та від 16.11.2022 № 97-5-4/1720)
Крім того, товариство стверджує, що виняткова ситуація, яка вплинула на неможливість виконання грошових зобов'язань Відповідачем, була відома Позивачу, оскільки сторони протягом багатьох років працювали за декількома договорами та постійно контактували. Крім того, на адресу Позивача були направлені листи № МГЗ-Вих-01-23-437 від 09.08.2023 та № МГЗ Вих-01-23-447 від 14.08.2023, в яких ТОВ «МГЗ» повідомило про неможливість виконання грошових зобов'язань через форс-мажорні обставини та просило відстрочити оплату послуг до їх припинення.
Отже, на переконання відповідача, засвідчені листом ТПП України від 28.02.2022 форс-мажорні обставини, спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань з боку ТОВ «МГЗ», тому ці обставини непереборної сили є підставою для відтермінування строку виконання зобов'язань ТОВ «МГЗ» за Договором та звільнення Відповідача від встановленої Договором відповідальності.
Дослідивши відповідні аргументи відповідача суд вважає за необхідне зауважити на такому.
Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за Договором, якщо воно є наслідком непереборної сили, а саме: повені, пожежі, землетрусу, інші стихійні лиха, а також війни й військових дій, виробничих аварій, рішення уряду, органів законодавчої й виконавчої влади, а також підлеглих їм органів, що перешкоджають виконанню умов договору і виникли або набули чинності після укладання Договору. Якщо будь-які з таких обставин безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань у строки, встановлені Договором, то строк відтерміновується відповідно до тривалості цих обставин. Довідка (акт) ТПП України є обов'язковою й достатньою підставою підтвердження форс-мажорних обставин.
Сторона, у якої виникли форс-мажорні обставини, зобов'язана протягом 5 днів проінформувати іншу Сторону про початок і закінчення непереборної сили, що перешкоджають виконанню цього Договору.
Суд наголошує, що доказів повідомлення замовником виконавця про настання форс-мажорних обставин протягом встановленого договором (п. 6.2) 5 денного строку з моменту їх настання відповідачем до матеріалів справи не надано. Листи, які надані відповідачем до відзиву, датовані 09.08.2023 та 14.08.2023, що значно перевищує встановлений Договором 5 денний строк.
Крім того, суд акцентує увагу, що п. 6.1 Договору сторони погодили, що Довідка (акт) ТПП України є обов'язковою й достатньою підставою підтвердження форс-мажорних обставин. Позивачем відповідної довідки (акту) ТТП до матеріалів справи також не надано.
Суд також зауважує, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасної сплати за оренду нерухомого майна.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов'язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.
При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде недостатньо.
Зокрема, з цього приводу в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на викладене, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
При цьому, відповідно до законодавства відсутність коштів у відповідача та зупинення ним господарської діяльності не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
За таких обставин, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання перед позивачем за Договором.
Щодо аргументів відповідача про те, що штрафні санкції не повинні бути надмірним тягарем, суд зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід брати до уваги, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для зменшення пені покладений саме на відповідача.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Суд зауважує, що відповідачем, не було заявлено перед судом клопотання про зменшення штрафних санкцій, а лише наведено обґрунтування щодо права суду вчинити відповідні процесуальні дії, як і не зазначено у чому саме полягає винятковість відповідних обставин у спірних правовідносинах.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій у спірних правовідносинах, суд надає оцінку обставинам чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
При цьому, скрутне фінансове становище та відсутність грошових коштів (чи можливості розпорядитися ними), не є надзвичайними і не прогнозованими обставинами, а складний фінансовий стан в умовах ринкової економіки є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання саме на юридичну особу тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
З урахуванням зазначеного, на думку суду, відсутні підстави для зменшення розміру належних до стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Судом також досліджено посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.
Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).
У відзиві відповідач зазначає, що строк позовної давності щодо звернення Позивачем до суду з вимогами про стягнення пені сплинув 06.09.2023, для нарахування штрафу 07.04.2023.
Водночас, суд звертає увагу учасників справи на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., було запроваджено на усій території України карантин, який, з урахуванням неодноразових продовжень, тривав до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023).
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який станом на даний час ще триває.
Вказане свідчить про те, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), у спірних правовідносинах були продовжені з 12.03.2020 та тривають станом на даний час.
Вказане свідчить про те, що позивачем при зверненні до суду строки позовної давності пропущені не були.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на необхідність застосування при розподілі судових витрат у даній справі положень ст. 130 ГПК України оскільки у межах даної справи відповідач лише частково визнав позовні вимоги позивача, що приписами відповідної норми не передбачено.
Таким чином, у зв'язку з тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача судові витрати в частині відшкодування позивачу судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог (249 424,37 грн / 328 652,92 грн * 4929,79 грн).
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська обл., Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64; ідентифікаційний код 33133003) на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій (50002, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, буд. 223А; ідентифікаційний код 33873405) заборгованість за договором у розмірі 164 447,75 грн, інфляційні втрати у розмірі 42 887,97 грн, 3 % річних у розмірі 1 562,42 грн, пеню в розмірі 29 014,89 грн, штраф у розмірі 11 511,34 грн, а також 3 741,36 грн судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2,72 грн, грн, пені у розмірі 914,60 грн та штрафу у розмірі 78 311,22 грн відмовити позивачу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій (50002, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, буд. 223А; ідентифікаційний код 33873405);
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська обл., Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64; ідентифікаційний код 33133003).
Повне рішення складено та підписано судом 25.12.2023.
Суддя О.Г. Смородінова