ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
28.11.2023Справа № 910/6486/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6486/23
За позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 99321,98 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Бєлкін Л.М.;
від відповідача: Михалевич М.М..
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач) про стягнення 99321,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача в силу вимог абзацу 2 пункту 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", виник обов'язок перед позивачем як акціонером, зі сплати частини чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій, втім відповідач свого обов'язку не виконав, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення частину чистого прибутку у розмірі 70854,50 грн, 3% річних у розмірі 3721,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 24746,48 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 відкрито провадження у справі №910/6486/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
06.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки право акціонерів на розподіл прибутку не є тотожним праву на отримання дивідендів та не може свідчити про право акціонерів на отримання частини чистого прибутку безпосередньо. Реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату, прийняття такого рішення є виключно компетенцією загальних зборів. При цьому, зауважує, що хоча загальними зборами товариства і було прийнято рішення про розподіл прибутку ПАТ "Укрнафта" в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", проте дана стаття не містить порядку розподілу прибутку товариства, а містить лише положення щодо виплати частини чистого прибутку на користь акціонерів, при тому, що право на отримання таких виплат акціонерами товариств жодними нормативними актами не передбачено.
У судовому засіданні 06.06.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи строків для подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання у справі на 27.06.2023.
14.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач зауважує на рішенні Конституційного Суду України №3-313/2019 (7438/19) від 22.07.2020 року за яким неконституційною є саме та ситуація, коли частина чистого прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується іншим акціонерам товариства і неконституційність полягає саме у дискримінаційній практиці, а тому, наявність у позивача корпоративних прав, зумовлюють для нього право на отримання частини чистого прибутку від діяльності ПАТ "Укрнафта" за результатами 2020 року.
27.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення відповідача, в яких зауважує, що посилання позивача на вимоги абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" як підстави виплати йому частини чистого прибутку від діяльності товариства, не є такими, що ґрунтуються на нормах Конституції України, оскільки вказані приписи не тільки не відповідають положенням Закону України "Про акціонерні товариства", як спеціального нормативного акту, а й суперечать та не узгоджуються із положеннями Цивільного кодексу України, який є основою побудови спірних правовідносин.
У судовому засіданні 27.06.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 25.07.2023.
28.06.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення копії Статуту Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" №29 від 19.09.2019 року.
05.07.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення копії протоколу Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" №31 від 18.05.2021 року.
05.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач наголошує на поширенні дії Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-ХІ від 15.12.2020 року на ПАТ "Укрнафта", а тому фактичне виконання цієї норми на користь акціонера-Держави виключає її невиконання на користь інших акціонерів.
У судовому засіданні 25.07.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 01.08.2023.
28.07.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення щодо долученого до матеріалів справи протоколу Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" №31 від 18.05.2021 року.
У судовому засіданні 01.08.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про поновлення строку на подання додаткових доказів та прийняття їх до розгляду. При цьому, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.
Згідно приписів частини 1, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.
Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).
Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що на момент підготовки матеріалів позовної заяви позивачем в цілому не могли бути передбачені обґрунтування заперечень відповідача, про які стало відомо під час підготовчого провадження, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку для подання відповідного доказу позивачем та прийняття його до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 призначено судове засідання на 03.10.2023.
У судовому засіданні 03.10.2023, суд у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 07.11.2023.
02.11.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо врахування правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 30.08.2023 року у справі №910/9326/22 та від 24.10.2023 року у справі №910/9143/22.
У судовому засіданні 07.11.2023, суд у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 28.11.2023.
У судовому засіданні 28.11.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 28.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", згідно пунктів 1.1, 1.3 Статуту, в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 (протокол №29 від 19.09.2019) (далі - Статут), засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" №210/93 від 15.06.1993, з подальшою, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011, зміною типу і назви Товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".
Товариство утворене і діє на підставі чинного законодавства України, цього статуту та внутрішніх документів Товариства (пункт 1.5 Статуту).
Пунктами 3.1 та 3.2 Статуту визначено, що акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього Статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право, зокрема, на отримання дивідендів. Акціонери можуть мати інші права, передбачені законодавством України та Статутом Товариства.
Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах власника, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами (пункти 6.1, 6.16 Статуту).
Отже, акціонерами Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (станом на момент виникнення правовідносин) є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.
Статутний капітал ПАТ "Укранафта" становить 13557127,50 грн і поділений на 54228510 штук простих іменних акцій.
Відповідно до загальнодоступних джерел та визнається відповідачем у відзиві, Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27114256 акцій відповідача Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", тобто 50% плюс 1 акція.
Отже, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.
ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 01.07.2021 року, кількість акцій - 1000 шт.
18 травня 2021 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021 року, рішення яких оформлені протоколом №31 від 18.05.2021, до порядку денного яких, окрім інших, було винесено 13-те питання "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства".
По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, вирішено, що оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Як зазначає позивач, станом на день подання позову граничний строк для виплати частини чистого прибутку за 2020 рік (01.07.2021) минув, втім частина чистого прибутку останнім так і не була отримана.
Відтак, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в силу вимог абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у відповідача виник обов'язок перед акціонерами сплатити частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій, проте відповідач в порушення норм законодавства свої зобов'язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", частини чистого прибутку за 2020 рік, не виконав.
Відповідач проти позовних вимог заперечує та зауважує на тому, що право акціонерів на розподіл прибутку не є тотожним праву на отримання дивідендів. Реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату, тоді як рішенням Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" від 18.05.2021 року, що оформлені протоколом №31 прийнято рішення про розподіл прибутку ПАТ "Укрнафта" в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" і порядок такого розподілу відсутній.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
За приписами частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 167 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Частинами 1 та 2 статті 152 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать (крім випадків, установлених законом).
Відповідно до статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
Пункт 2 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України визначає, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
З огляду на вищевикладене, правовою підставою набуття корпоративних прав акціонера акціонерного товариства (у тому числі, права на отримання дивідендів) є набуття права власності на акції такого товариства.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, що кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
Як вже було зазначено судом, 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021, що оформлені протоколом №31.
За результатом проведення загальних зборів акціонерів вирішено, зокрема, питання №13 порядку денного "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства".
По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Як свідчить наявна в матеріалах справи виписка про стан рахунку в цінних паперах станом на 01.07.2021 року та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 є власником простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" у кількості 1000 штук.
Відповідно до абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.
Таким чином, вищевказаним законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.
Під час розгляду справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та наданих учасниками справи пояснень у судових засіданнях, судом встановлено, що рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта" про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, не приймалось.
Таким чином, право на отримання частини чистого прибутку мають акціонери (учасники) господарського товариства, які обліковуються в реєстрі акціонерів (учасників) станом на кінець робочого дня 1 липня.
При цьому, рішенням загальних зборів ПАТ "Укрнафта", оформленим протоколом №31 від 18.05.2021, чітко вирішено по питанню №13 порядку денного, що оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства.
Частиною 2 статті 39 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом, затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом, вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Як визначено положеннями частини 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має здійснюватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів. Умови виплати дивідендів, зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів, мають бути однаковими для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються за акціями, звіт про результати емісії яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частин 2, 3 вищевказаної статті, рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
З наведених положень чинного законодавства України слідує, що прийняття рішення про виплату дивідендів віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства, які на власний розсуд мають право як здійснити таку виплату, так і відмовитись від її здійснення.
Як встановлено судом вище, рішення загальних зборів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про нарахування дивідендів станом на 01.05.2021 не було прийнято.
З аналізу приписів статті 41 Конституції України слідує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При цьому, реалізація конституційних прав та свобод фізичними та юридичними особами здійснюється в порядку, встановленому положеннями спеціального законодавства, яке регулює конкретну сферу правовідносин у суспільстві.
У даному випадку, саме Закон України "Про акціонерні товариства" містить спеціальні норми, які встановлюють спосіб та порядок здійснення акціонерами повноважень щодо управління акціонерним товариством, розподілу прибутку, отримання дивідендів тощо.
Відповідно до положень вказаного Закону реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією загальних зборів.
При цьому, саме загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021, визначивши спосіб розпорядження прибутком цієї юридичної особи, в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
З огляду на вказане, акціонери Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1921167072,00 грн, що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов'язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абзац 2 статті 21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік".
Таким чином, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1921167072,00 грн / 27114256 акцій у статутному капіталі ПАТ "Укрнафта").
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти розрахунку позивача.
Відповідно до абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним.
Доказів виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", частини чистого прибутку до 01.07.2021 матеріали справи не містять, а посилання відповідача на те, що питання виплати акціонерам частини чистого прибутку не врегульовано законодавством, не може бути підставою для невиконання вимог Закону України та порушення прав позивача.
При цьому, як встановлено судом вище, обов'язок відповідача щодо сплати акціонерам заявленої суми прямо виникає із акта законодавства, а саме - абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
За змістом пункту 6.16 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або і інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.
Облік прав власності на акції Товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України (пункт 6.17 Статуту).
Частиною першою статі 8 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в електронній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах, що відкривається депозитарною установою, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.
Позивачем до матеріалів позову долучено виписку про стан рахунку в цінних паперах станом на 01.07.2021, тобто кінцева дата виконання вказаного рішення, за якою, ОСОБА_1 належить 1000 простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".
З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованим та таким, що підтверджується матеріалами справи наданий позивачем розрахунком частини чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь позивача у розмірі 70854,00 грн (1000 акцій * 70,85 грн).
При цьому, суд зауважує на тому, що здійснюючи відповідний розрахунок основної заборгованості позивач, не врахував такої обставини, що на відміну від коштів, сплачених Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" до державного бюджету в якості частини чистого прибутку, кошти, які могли б бути нараховані та сплачені фізичній особі-акціонеру підлягали б оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військовим збором і Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в даному випадку виступало б податковим агентом такого акціонера.
Відповідно до статті 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 168.1.2 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
Таким чином, обов'язок сплачувати податки з виплат чистого прибутку доходу покладається саме на емітента-відповідача.
Тобто, саме відповідач, а не акціонер, повинен нарахувати виплати, передбачені абзацом 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" - пропорційно частці, нарахованій на користь держави, тобто з розрахунку на одну акцію стільки ж, скільки державі, і з нарахованих сум утримувати відповідні податки.
Водночас, слід зауважити, що на суд не може бути покладено функцій податкового агента (в частині нарахування податків), суд лише зазначає суму без утримання відповідного податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Натомість суду достатньо зазначити, що присуджені до стягнення суми нараховані без віднімання сум податків.
Схожий за змістом правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі №9901/407/19, постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №359/10023/16-ц.
Відповідно до пункт 1 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується порядок і строк виконання рішення.
При цьому, суд зазначає, що відповідач в разі добровільного виконання рішення суду, не очікуючи відкриття виконавчого провадження, зможе утримати і перерахувати податки і збори з джерел виплати.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач допустив прострочення оплати з виплати прибутку за 2020 рік, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 24746,48 грн та грн та 3% річних у розмірі 3721,00 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цих частинах підлягають задоволенню у заявлених розмірах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 99321,98 грн задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) частину чистого прибутку за 2020 рік, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, у розмірі 70854 (сімдесят тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн 50 коп., 3% річних у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 24746 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок шість) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2023.
Суддя Т.В. Васильченко