ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року Справа № 280/8948/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 083850018049 від 26.07.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, період роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996, та період проходження військової служби за 2013-2016 рр., починаючи з 19.07.2023.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що позивачем додано всі документи, що підтверджують право на отримання дострокової пенсії за віком відповідно до п.п. 2, п.4, ч.1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Позивач вважає відмову щодо призначення пенсії незаконною та неправомірною, такою порушує право на отримання пенсії та неврахування вказаних періодів, у зв'язку з останнім страховий стаж не досягає необхідних років для призначення пенсії. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
17.11.2023 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому заявлені позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області встановлено, що страховий стаж позивача складає 16 років 10 місяців. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850018049 від 26.07.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідних документів. До страхового стажу позивача не було зараховано період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, оскільки у дипломі серії НОМЕР_1 від 30.06.1990 прізвище не відповідає паспортним даним позивача. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби за 2013-2016, позивачем не було надано до Головного управління відповідної довідки про грошове забезпечення, у Головного управління були відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби за 2013-2016 роки. Головне управління діяло виключно в межах чинного на момент прийняття рішення законодавства, відсутні правові підстави для визнання рішення Головного управління протиправним. Відповідач 2 просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
08.12.2023 на виконання ухвали суду надані витребувані матеріали пенсійної справи позивача.
11.12.2023 до суду надійшов відзив відповідача 1. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення позиваці пенсії та ніяким чином не порушило її права на пенсійне забезпечення. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області встановлено, що запис у трудовій книжці позивачки, який засвічує період її роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996 не підлягає зарахуванню до страхового стажу останньої, оскільки в порушення інструкції №58 скріплений нечітким відтиском печатки. Період навчання позивачки з 01.09.1987 по 30.06.1990 не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки у дипломі серії НОМЕР_1 від 30.06.1990 прізвище “ ОСОБА_2 ” не відповідає прізвищу, вказаному у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.07.2023 №00040531569 (“Сєрікова”). Документу про зміну прізвища з “ ОСОБА_2 ” на “ ОСОБА_3 ” позивачкою не надано. До страхового стажу позивачки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не було зараховано період проходження нею військової служби за 2013-2016 роки. Позивачкою не надано відповідної довідки про грошове забезпечення, тому у відповідача 2 були відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивачки періоду проходження нею військової служби за 2013-2016 роки. Період проходження військової служби зараховано лише згідно з наявними даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, а саме, з 09.12.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.06.2016 по 31.03.2023. Вік позивачки складає 51 рік, страховий стаж становить 16 років 10 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії у відповідності до вимог до норм п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який має становити не менше 20 років та виніс рішення від 26.07.2023 №083850018049 про відмову у призначенні дострокової пенсії позивачці. Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 звернулась 19.07.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4, ч.1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 26.07.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 , дострокової пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю відсутність необхідного страхового стажу.
Відповідно до рішення необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 20 років.
Страховий стаж особи становить 16 років 10 місяців.
Результати розгляду документів, доданих до заяви, за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, оскільки у дипломі серії НОМЕР_1 від 30.06.1990 р. прізвище " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу, вказаному у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.07.2023 р. №00040531569 ("Сєрікова"); Для зарахування періоду навчання необхідно надати документ про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ";
- період роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996, оскільки печатка нечитабельна;. Для зарахування періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів, та довідку про перейменування/реорганізацію підприємства.
- згідно з особистими картками на грошове забезпечення №180 за 2013 р., №171 за 2014 р., №176 за 2015 р., №191 за 2016 р. період проходження військової служби за 2013-2016 р.р. не зараховано до страхового стажу. Період проходження військової служби зараховано лише згідно з наявними даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, а саме з 09.12.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.06.2016 по 31.03.2023.
Вважаючи протиправним рішення відповідача 2 щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Поряд з цим, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) ( надалі Інструкція).
Відповідно до п.1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
У подальшому була чинною інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року , яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з ним винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).
Спірний період роботи позивача з 25.07.1990 по 01.10.1996 підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 , так позивач з 25.07.1990 прийнята на посаду кондитера в ГПМП «Желдорресторан» (запис 3), 01.10.1996 - звільнена за власним бажанням (запис 4).
Суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у спірних періодах.
Доказів протилежного відповідачами не надано.
Щодо тверджень відповідача у оскаржуваному рішенні, що в наданій позивачем трудовій книжці період роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996 не підлягає зарахуванню, оскільки печатка нечитабельна, суд звертає увагу, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Крім цього, відповідачем не доведено, що нечитабельність печатки спростовує чи не підтверджує період роботи позивача, також не вказано, яка саме печатка є нечитабельною, та які відомості про вказаний період роботи відповідачем неможливо встановити відповідно до трудової книжки.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, період роботи позивача з 25.07.1990 по 01.10.1996 підлягає зарахуванню відповідачем 2 до страхового стажу позивачу.
Щодо періоду навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, суд враховує таке.
Згідно з пунктом "д" статті 56 Закону №1788-XIІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
Головним управлінням у оскаржуваному рішенні не врахований період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, згідно диплому, оскільки виявлено розбіжність в написанні прізвища в наданих документах ( ОСОБА_4 ). Зазначено, що для зарахування періоду навчання необхідно надати документ про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ".
Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд встановив, що згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.10.1996 позивач в період з 01.09.1988 по 26.06.1990 навчалась у Запорізькому середньому професійно- технічному училищі №41 (записи №1, №2). Рішенням від 30.06.1990 Державної екзаменаційної комісії Запорізького середнього професійно-технічного училища №41 присвоєно позивачу кваліфікацію кондитера 3 розряду.
За наявності належно оформленого запису у трудовій книжці неможливо спростовувати період навчання позивача у вказаному періоді.
Факт навчання позивача у Запорізькому середньому професійно- технічному училищі №41 з 01.09.1987 по 30.06.1990 підтверджується також Дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1990.
Доказів протилежного відповідачем на надано.
Стосовно зміни прізвища, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, дошлюбне прізвище позивача " ОСОБА_5 ".
У дипломі № НОМЕР_3 від 30.06.1990, прізвище вказано " ОСОБА_2 ".
Згідно витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.07.2023 № 00040531569: прізвище до реєстрації шлюбу " ОСОБА_6 ", після реєстрації шлюбу " ОСОБА_7 ".
У свідоцтві про розірвання шлюбу від 04.02.1997 зазначено, що після державної реєстрації розірвання шлюбу присвоюється прізвище " ОСОБА_7 ".
Відповідно до свідоцтва про одруження від 13.06.1997 прізвище позивача після одруження " ОСОБА_3 ".
Таким чином, позивачем надані документи, які надають право на зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990 у Запорізькому середньому професійно-технічному училищі №41 та про зміни прізвища.
Отже, судом встановлено, що період навчання у Запорізькому середньому професійно-технічному училищі №41 з 01.09.1987 по 30.06.1990 не зарахований позивачу за відсутності підстав, визначених законом, та підлягає зарахуванню.
З приводу не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби за 2013-2016 рр., суд зазначає наступне.
Відповідно до військового квитка позивача серії НОМЕР_4 від 16.12.2003, позивач проходила військову службу з 09.12.2003.
Абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, згідно якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У оскаржуваному рішенні відповідачем 2, зазначено, що згідно з особистими картками на грошове забезпечення №180 за 2013 р., №171 за 2014 р., №176 за 2015 р., №191 за 2016 р. період проходження військової служби за 2013-2016 р.р. не зараховано до страхового стажу. Період проходження військової служби зараховано лише згідно з наявними даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, а саме з 09.12.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.06.2016 по 31.03.2023.
До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби за 2013-2016, позивачем не було надано до Головного управління відповідної довідки про грошове забезпечення, у Головного управління були відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби за 2013-2016 роки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи (довідка від 22.06.2023 №1022, довідка від 22.01.2021 №1442/000, посвідчення серії НОМЕР_5 від 17.01.2021) позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 Національної гвардії України з 09.12.2003, з 11.06.2020 по 30.07.2020 брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Вугледар Донецької області.
Як вже зазначено вище судом відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
У разі, якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Статтею 21 Закону № 1058-IV встановлено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема, від застрахованих осіб.
Вказана норма є гарантією права застрахованої особи на подання документів для зміни та уточнення інформаційної бази системи персоніфікованого обліку щодо себе.
Надаючи цьому оцінку, суд вказує на те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату внесків до Пенсійного фонду України може свідчити про неналежне виконання обов'язків саме страхувальником, а не позивачем, який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 та отримував грошове забезпечення, однак відповідач у спірному рішенні з особистими картками на грошове забезпечення №180 за 2013 р., №171 за 2014 р., №176 за 2015 р., №191 за 2016 р. період проходження військової служби за 2013-2016 р.р. не зарахував.
Проте такі можливі порушення страхувальником не може мати вплив на належний соціальний захист позивача.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 2013 по 2016 рік не є підставою для позбавлення позивача права на включення цього періоду до страхового стажу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.
В той же час пункт 43 Порядку гарантує, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Крім того, відповідно до приписів статті 64 Закону № 1058-IV відповідачі наділені правом, зокрема, проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями.
Однак, відповідачем не надано доказів здійснення законодавчо визначених дій для встановлення періоду роботи, який підлягає зарахуванню до загального стажу позивача.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не проведено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, відтак оскаржуване рішення № 083850018049 від 26.07.2023, є протиправним, а отже підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу позивача, що оскаржуване рішення № 083850018049 від 26.07.2023 прийняте саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області як помилково зазначає позивач у позовних вимогах.
Оскільки суд задовольнив основну позовну вимогу в цій частині, похідна вимога про зобов'язання здійснити зарахування позивачу періоду роботи до страхового стажу, також підлягає задоволенню.
Що стосується способу захисту прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №0940/2394/18.
Так відповідачем у цій справі перевірено подані документи, та прийняте спірне рішення за результатами розгляду поданих документів, а отже суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, тому суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб, що дасть можливість вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву позивача про призначення пенсії та прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії необхідно зобов'язати зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, період роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996, та період проходження військової служби за 2013-2016 рр. та призначити пенсію за віком на пільгових умовах на підставі відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є органом, що призначає пенсію, (тобто територіальним органом Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, тому саме це управління після призначення пенсії необхідно зобов'язати здійснити виплату пенсії за віком на пільгових умовах на підставі відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийняте оскаржуване рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850018049 від 26.07.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на підставі статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, період роботи з 25.07.1990 по 01.10.1996, та період проходження військової служби за 2013-2016 рр., та призначити пенсію за віком на пільгових умовах на підставі статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дня звернення за пенсією, 19.07.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 19.07.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ),
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд.158-б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012),
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна, 83, м. Одеса, 65107; код ЄДРПОУ 20987385).
Повне судове рішення складено 22.12.2023.
Суддя Б.В. Богатинський