Справа № 204/2581/23
Провадження № 2/204/1520/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
23 лютого 2023 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому прохає стягнути заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 25 лютого 2019 року, у сумі 42335 гривень 14 копійки (а. с. 3-6).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач 25 лютого 2019 року звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 25 лютого 2019 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. На підставі вказаної Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 25 лютого 2019 року, ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 , у розмірі 10000 гривень, із пільговим періодом за карткою до 62 днів, зі сплатою пільгової відсоткової ставки у розмірі 0,00001 % річних, зі сплатою обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами у розмірі 4% від заборгованості (не менше 100 гривень, але не більше залишку заборгованості), зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 3,1 % на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожен день з моменту виникнення заборгованості) та зі сплатою збільшеної відсоткової ставки на місяць за карткою на суму загальної заборгованості у розмірі 6,2 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості). Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач, станом на 28 грудня 2022 року прострочив зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором понад 90 днів, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом стала простроченою, тому 28 грудня 2022 року банком на адресу відповідача було направлено «пуш» повідомлення про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Також зазначає, що оскільки відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодних дій, направлених на погашення заборгованості, 26 січня 2023 року кредит став у форму «на вимогу», а на залишок простроченої заборгованості банком нараховано неустойку. Внаслідок цього, станом на 13 грудня 2022 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 42335 гривень 14 копійки, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 42335 гривень 14 копійки, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 2684 гривня (а. с. 3-6).
Ухвалою суду від 31 березня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 43), копія якої надіслана відповідачу за вихідним № 9180/23-вих/2/204/1520/23 від 31 березня 2023 (а. с. 44). 09 травня 2023 року на адресу суду з відміткою «про отримання» повернуто повідомлення, яким відповідачу надсилалася копія позовної заяви з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с.46).
24 травня 2023 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , на позовну заяву, в якій він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує (а. с. 47- 49).
В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано на підтвердження своїх позовних вимог кредитного договору, за яким у відповідача перед ним виникли боргові зобов'язання. Із наданої позивачем анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідача взагалі не видавався, а тому вважає, що позивачем не доведено факту укладення вказаного договору з відповідачем. Також вказує на те, що матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідач ознайомився та погодився з умовами до договору про надання банківських послуг. Крім того, зазначає, що анкета-заява відповідача не містить відомостей про встановлення їй кредитного ліміту, даних про видану банківську картку, її виду, терміну дії та погодження сторонами розміру відсотків за користування кредитним лімітом, пені та штрафів. Також вказує на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, а заявлена в ньому сума заборгованості за наданим кредитом значно перевищує суму встановленого ліміту.
07 червня 2023 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшли пояснення представника позивача АТ « Універсал-Банк» - адвоката Мєшніка К.І. (а. с. 60-66 на звороті), в яких він зазначає про те, що відповідно до пункту 3 Анкети-заяви від 25 лютого 2019 року підписанням договору Боржник підтвердив, що він ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредити та Паспортом споживчого кредиту, які складають договір про надання банківських послуг та отримав їх примірники у мобільному додатку (затверджені Протоколом № 5 від 06 лютого 2019 року, набули чинності з 07 лютого 2019 року, які діями на момент підписання Анкети - заяви). Також підтвердив, що вищевказані документи зрозумілі Боржнику та не потребують додаткового тлумачення. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір мі ж АТ « Універсал Банк» та відповідачем, у т.ч. анкету - заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, як були надані банком позичальнику через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача. У підписаній анкеті - заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має різнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Також заповненням анкети - заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли стоном на 25 лютого 2019 року, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідно до виписки про рух коштів на рахунок ( додається) баланс складає ( мінус) -35019.14 грн. Себто заборгованість складає 45019.14 грн. Ця заборгованість складається з повністю використаного Боржником кредитного ліміту у сумі 10000 грн. та суми овердрафту ( мінусу по картці), які становить - ( мінус) 35019.14. Станом на 26 травня 2023 рік заборгованість відповідача складає 45019,14 грн. У зв'язку з списанням судового збору з сумі 2654 грн. Сума зарахувань складає 72559,72 грн., однак у виписці зазначена сума 82559.72 грн. оскільки відповідно до виписки був збільшений кредитний ліміт: на 10000 грн. 25 лютого 2019 року о 20:44. Однак вважати цю суму як поповнення рахунок з метою погашення заборгованості є помилковим, оскільки цю суму на картковий рахунок вносив не відповідач, а Банк підвищивши суму кредитного ліміту. Тому просимо вважати суму 72559.72 грн. - сумою зарахувань за період користування карткою Банку. Варто також зауважити, що як вбачається із деталізованої виписки про рух коштів по картці, відповідачем було оформлені 8 заяв послуги « Розстрочка» на загальну суму 50156.08 грн. Отже, відповідно до цієї обставини заборгованість за тілом кредиту змінювалось. У зв'язку з тим, що кошти на погашення послуг відповідач не вносив, заборгованість за тілом кредиту зростала, адже сума регулярно платежу відноситься до тіла кредиту , тому що банк надав кошти у користування, а вже клієнт їх виплачує відповідно до договору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в жовтні 2017 року Акціонерним товариством «Універсал Банк» запущено новий проект «Monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». 25 лютого 2019 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 25 лютого 2019 року (а. с. 12). Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті у банку. Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення йому дій згідно з договором. Також визнав, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису. На підставі вказаної Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 25 лютого 2019 року, ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 , у розмірі 10000 гривень, із пільговим періодом за карткою до 62 днів, зі сплатою пільгової відсоткової ставки у розмірі 0,00001 % річних, зі сплатою обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами у розмірі 5% від заборгованості (не менше 100 гривень, але не більше залишку заборгованості), зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 3,2 % на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожен день з моменту виникнення заборгованості) та зі сплатою збільшеної відсоткової ставки на місяць за карткою на суму загальної заборгованості у розмірі 6,4 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості). Позивач надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 25 березня 2019 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 42335 гривень 14 копійки, яка є заборгованістю за наданим кредитом (тілом кредиту) (а. с. 8-11 та на звороті).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву до договору про надання банківських послуг про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, які складають договір про надання банківських послуг від 25 лютого 2019 року. Вказана Анкета-заява підписана 25 лютого 2019 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 12).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 12), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодилася з ними, а також з тим, що він отримав їх примірник у мобільному додатку. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана 25 лютого 2019 року позичальником та представником банку (а. с. 12).
Натомість, Анкета-заява не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту. Також не вказано будь-яких відомостей про дату вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, розміщеного на сайті https://www.monobank.ua/terms (а. с. 13-25), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останньої. Інших, доказів позивачем на підтвердження того, що відповідач отримав кредитну картку, суду не надано.
З тих підстав, що надані Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№ 6-16цс15) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Витяг з Тарифів банку, які розміщені на сайті https://www.monobank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://www.monobank.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «Універсал Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
До того ж, суд звертає увагу на те, що у Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано принципи для захисту інтересів споживачів.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2017 року у справі № 342/180/17 вказав на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Щодо доводів банку про ознайомлення відповідачки із Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту в мобільному додатку, які остання погодила шляхом їх підписання електронним цифровим підписом, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що особливістю проекту monobank є здійснення банківського обслуговування дистанційно за допомогою використання клієнтами банку мобільного додатку. Видача картки здійснюється після попередньої ідентифікації клієнта спеціалістами банку, після чого активація картки та її використання здійснюється клієнтом онлайн.
Як вбачається зі змісту анкети-заяви від 25 лютого 2019 року, усі повідомлення, угоди, листи, підписання договорів здійснюється клієнтом банку онлайн за допомогою електронного цифрового підпису, здійсненого із генерації ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який використовувався для накладення електронного цифрового підпису, який є аналогом електронного цифрового підпису.
Так, позивач стверджує, що відповідач, використовуючи додаток, за допомогою використання аналогу власноручного підпису погоджує всі Умови та Правила надання банком послуг, повідомляється про будь-які зміни до умов надання кредиту, тарифів банку тощо.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Приписами аб. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Разом з цим, важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Тому важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Тобто, якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором, є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Таким чином, суд зауважує, що дійсно, перш ніж надавати кредитні кошти позичальника, зважаючи на те, що проект monobank є онлайн банком, з метою дотримання вимог чинного законодавства, банком було особисто здійснено попередню ідентифікацію відповідача, отримано документи, що підтверджують його особу, та внесено їх до бази банку, після чого на основі власноручного підпису позичальника було згенеровано особистий ключ, який використовуватиметься для накладення електронного цифрового підпису, який відповідає власноручному підпису клієнта банку, при цьому в анкеті-заяві банку зазначається, що в подальшому вказаний підпис буде використовуватися позичальником з метою засвідчення будь-яких дій згідно з договором в мобільному додатку.
Тобто, позивач наполягає на тому, що після направлення примірників Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблицю обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту до мобільного додатку відповідачки, остання ознайомилася з ними та погодилася з їх умовами, використовуючи електронний цифровий підпис, що свідчить про погодження із позичальником усіх необхідних умов кредитного договору, зокрема і щодо нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки за прострочення виконання зобов'язання.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідачкою із вказаними банківськими документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги судом, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та в подальшому оброблюється спеціалістами банку, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта.
При цьому, відсутність вказаних доказів позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією, а відтак відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Універсал Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, розміщені на сайті https://www.monobank.ua/terms щодо Тарифів користування кредитною карткою, які містяться в матеріалах даної справи, без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 лютого 2019 року шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 25 лютого 2019 року, укладеного між позивачем та відповідачем (а. с. 8-11 на звороті), з якого не вбачається, яким чином відкритий банком поточний рахунок № НОМЕР_2 за анкетою-заявою відповідача стосується платіжної картки НОМЕР_1 , яка є спеціальним платіжним засобом, на яку відповідачу встановлено кредитний ліміт. Також, з наданого розрахунку заборгованості не вбачається, яким чином він стосується саме цієї платіжної картки НОМЕР_1 , на яку позивачем встановлено кредитний ліміт. Крім того, з даного розрахунку не вбачається, яка сума кредитного ліміту була встановлена на кредитну картку відповідача.
При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім здійснювалися нарахування відповідачу відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом у період часу з 25 березня 2019 року по 13 грудня 2022 року в загальному розмірі 42335 гривні 14 копійок. Так, зокрема, позивачем здійснювалися нарахування відповідачу відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом: 31 травня 2019 року - 482 гривень 09 копійок, 30 червня 2019 року - 328 гривня 53 копійок, 31 липня 2019 року - 331 гривні 38 копійки, 31 серпня 2019 року - 357 гривні 82 копійка, 30 вересня 2019 року - 643 гривень 84 копійок, 31 жовтня 2019 року - 320 гривні 47 копійок, 30 листопада 2019 року - 309 гривень 24 копійок, 31 грудня 2019 року - 324 гривень 10 копійки, 31 січня 2020 року - 322 гривня 98 копійок, 29 лютого 2020 року - 301 гривень 01 копійок, 31 березня 2020 року - 312 гривні 45 копійка, 30 квітня 2020 року - 343 гривень 19 копійок, 31 травня 2020 року - 351 гривні 77 копійок, 30 червня 2020 року - 400 гривень 68 копійок, 31 липня 2020 року - 429 гривень 46 копійки, 31 серпня 2020 року - 509 гривня 68 копійок, 30 вересня 2020 року - 34 гривень 12 копійок, 31 грудня 2020 року - 701 гривні 38 копійка, 31 січня 2021 року - 744 гривень 27 копійок, які, відповідно до наданих суду документів, не погоджені з відповідачем, оскільки у анкеті-заяві позичальник від 25 лютого 2019 року відсутні умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 25 лютого 2019 року та кредитного договору б/н від 25 лютого 2019 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту, у сумі 42335 гривні 14 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 25 лютого 2019 року та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідача ( а. с. 50-56 та на звороті). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідача, не береться судом до уваги, оскільки надана вона за період часу з 25 лютого 2019 року по 11 січня 2022 року, тоді коли позивач стверджує, що кредитний договір укладено 25 лютого 2019 року, а стягнути заборгованість просить станом на 13 грудня 2022 року. Тобто вказана виписка не охоплює оскаржений період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за казаним кредитним договором та суми внесених нею коштів в рахунок погашення заборгованості.
Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися щомісячні платежі: за договорами TRANZZO_ELECTRONIC, WWW.ELMIR.UA4, WFP.ELECTRON*WFP, LIQPAY*Citrus, LIQPAY*ltbox.ua, ALLO3160, за договором «оплата частинами», на загальну суму 59308 гривень 59 копійки, однак, що це за договір не зрозуміло, оскільки останній позивачем суду не надано.
Крім того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 30168 гривень 66 копійок, які не погоджені з відповідачем, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано, навіть у даній Анкеті-заяві від 25 лютого 2019 року, відсутні будь-які умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення їх умов.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами за договором від 25 лютого 2019 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом, штрафу та пені. Натомість дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом, штрафів та пені є неправомірним та безпідставним.
При цьому, з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та загалом ним фактично використано грошових коштів на суму 24635 гривень 89 копійок, з останньою транзакцією 16 жовтня 2019 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом та що місячних платежів. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачці позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.
Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 25 лютого 2019 року по 11 січня 2022 року внесено грошові кошти на загальну суму 72559 гривень 72 копійки.
Оскільки фактично відповідач використав кредитних коштів на суму 24635 гривень 89 копійок, а повернув банку кошти в розмірі 72559 гривень 72 копійки, суд вважає, що у відповідача, за вищевказаний період часу, відсутня заборгованість за кредитом, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Разом з цим, суд зазначає, що оскільки доказів погодження між сторонами сплати відсотків за користування кредитом, їх розміру, відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, або підстав нарахування відсотків позивачем не надано ні в письмовому, ні в електронному вигляді, крім того, не надано доказів укладення між сторонами додаткових кредитних договорів на купівлю товарів у розстрочку, то стягненню підлягають лише фактично отримані позичальником кошти, які останнім повернуті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 лютого 2019 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 274, 354-355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Акціонерного товариства «Універсалбанк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19; ЄДРПОУ 21133352) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна