ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 240/4496/21
адміністративне провадження № К/990/37061/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2022 (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Сапальова Т.В., Сушко О.О.) у справі №240/4496/21.
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі - ГУДПС у Житомирській області) щодо відмови анулювати нараховану пеню в розмірі 85884,48 грн;
зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області анулювати нараховану пеню в розмірі 85884,48 грн, як незаконно нараховану.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2015 у справі №806/4688/15 позов Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задоволено та стягнуто з нього заборгованість у розмірі 52677,89 грн.
В подальшому, стягнення зазначеної заборгованості здійснювалось державною виконавчою службою із відрахуванням із пенсії коштів частинами в рахунок погашення заборгованості. Постановою державного виконавця від 17.08.2020 закінчено виконавче провадження у зв'язку з погашенням заборгованості у повному обсязі.
Вказує, що відповідачем протиправно здійснено нарахування пені у розмірі 85884,48 грн на суму заборгованості у розмірі 52677,89 грн, оскільки сплата податкового боргу на виконання рішення суду здійснювалась своєчасно у фіксованій сумі. Окрім того, вважає, що сума пені не може перевищувати суму заборгованості.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 анулювати нараховану в період з 24.03.2015 по 28.07.2020 пеню в розмірі 85884,48 грн. Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області здійснити коригування даних у картці особового рахунку ОСОБА_1 шляхом анулювання (скасування) нарахованої в період з 24.03.2015 по 28.07.2020 пені в розмірі 85884,48 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2022 скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2022, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 залишити без змін.
У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нарахування пені у порядку статті 129 Податкового кодексу України на суму заборгованості у розмірі 52677,89 грн., яка в свою чергу стягувалась виконавчою службою є безпідставним та виходить за межі повноважень контролюючого органу.
У відзиві на касаційну скаргу ГУДПС у Житомирській області зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, згідно з постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 у справі №806/4688/15 позов Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль", задоволено та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області заборгованість у розмірі 52677,89 грн.
Сторонами не заперечувалося, що стягнення з позивача вказаної суми заборгованості здійснювалось в межах виконавчого провадження №50229151 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
У зв'язку з погашенням заборгованості в повному обсязі, постановою державного виконавця Новоград-Волинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Жигадло Юлією Станіславівною від 17.08.2020 ВП №50229151 закінчено виконавче провадження про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області заборгованості у розмірі 52677,89 грн.
Відповідно витягу з інтегрованої картки платника податків за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 29.07.2020 рахується заборгованість у розмірі 85884,48 грн., у зв'язку з нарахуванням пені за період з 24.03.2015 по 28.07.2020 з підстав несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Не погоджуючись із нарахуванням пені у розмірі 85884,48 грн. за період з 24.03.2015 по 28.07.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи - платника податків здійснюється не податковими органами, а державною виконавчою службою відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Нарахування позивачу пені у порядку статті 129 Податкового кодексу України на суму заборгованості у розмірі 52677,89 грн, яка в свою чергу стягувалась за рішенням суду державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», є безпідставним та виходить за межі повноважень контролюючого органу. Судом зазначено, що порядок та строки погашення заборгованості (податкового боргу) з моменту відкриття виконавчого провадження змінені та регулюються положеннями не Податкового кодексу України, а положеннями Закону України «Про виконавче провадження», саме тому до суми заборгованості не можуть бути застосовані, боржник у виконавчому провадженні не може одночасно нести подвійну відповідальність. Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування позивачу в період з 24.03.2015 по 28.07.2020 пені у розмірі 85884,48 грн у зв'язку зі сплатою боргу на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду №806/4688/15 від 18.11.2015, є протиправними.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий борг (грошове зобов'язання) відповідача у сумі 52 677,89 грн. вважається узгодженим, відтак, у відповідності до вимог пункту 57.3 статті 53 Податкового кодексу України, у ОСОБА_1 виник обов'язок погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Стягнення з позивача вказаної суми заборгованості здійснювалось в межах виконавчого провадження №50229151 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, заборгованість була погашена в повному обсязі лише 29.07.2020.
Також зауважено, що в даному випадку, відкриття виконавчого провадження та здійснення відповідних заходів є завершальною стадією судового процесу в адміністративній справі №806/4688/15 про стягнення з позивача податкового боргу у розмірі 52 677,80 грн. При цьому, строк погашення зазначеного боргу залежав безпосередньо від позивача.
Крім того, посилаючись на положення статті 100 Податкового кодексу України та Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1235 дійшов висновку, що у разі недостатності майна для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі у встановлені законом строки, платник податків наділений правом звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки;
В свою чергу положеннями пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу визначено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Згідно з частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Частинами першою та другою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Відповідно до листа ГУ ДПС у Житомирській області від 31.12.2020 №17760/14, наданого на звернення позивача, який наявний в матеріалах справи, нарахуванням позивачу пені у розмірі 85884,48 грн за період з 24.03.2015 по 28.07.2020 здійснювалось податковим органом щоразу у день часткового погашення суми боргу у розмірі 52677,89 грн, що стягувалась в межах виконавчого провадження ВП №50229151 на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду №806/4688/15 від 18.11.2015 (а.с.10-12).
Вирішуючи даний спір судом першої інстанції вірно враховано, що виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи - платника податків здійснюється державною виконавчою службою відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
В свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95-99 Податкового кодексу України.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідно до Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 є пенсіонером по інвалідності з 19.12.2019 (а.с.16).
У позовній заяві та у доводах касаційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що він є інвалідом другої групи.
Відповідно до довідки Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області від 22.12.2022 №113 державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проведено за реєстраційним номером 23070060007004839 17.12.2014, яка долучена до матеріалів справи.
Верховний Суд зауважує, що процедура стягнення податкового боргу з платника податків - фізичної особи визначена пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України.
Приймаючи рішення про відмову в позові судом апеляційної інстанції не з'ясовано, коли було відкрито виконавче провадження за рішенням суду про стягнення податкового боргу з позивача, чи перебував ОСОБА_1 у цей період у статусі фізичної особи-підприємця.
Суд касаційної інстанції звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що зміст положень статей 9, 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Водночас, відповідно до принципу змагальності особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав, має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням вищенаведених приписів процесуального закону суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен вирішити спір з відповідним застосуванням необхідних правових норм.
Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі №240/4496/21 - скасувати.
Справу №240/4496/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова