Справа № 567/2186/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.12.2023 м.Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі :
головуючий суддя - ОСОБА_1
секретар - ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181170000229 від 15.08.2023 р. по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Сіянці Острозького району Рівненської області, зареєстроване та фактичне місце проживання : АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, військовослужбовця Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, -
встановив:
14 серпня 2023 року приблизно о 09 годині 40 хвилин ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на ділянці автодороги, по вул.Богдана Хмельницького, що в с.Садки Острозької МТГ Рівненського району Рівненської області, рухаючись в напрямку с.Кураж Острозької МТГ Рівненського району Рівненської області, в порушення вимог пункту 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію 01.01.2002, згідно якого: «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», в порушення вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «Під час вибору в установлених межах швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним» та в порушення вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.», не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, втратив керованість над автомобілем, внаслідок чого допустив виїзд за межі дороги на ліве узбіччя в напрямку руху на с.Кураж, з подальшим зіткненням із перешкодою у вигляді захисного паркану (металевої сітки) та стовбуром дерева.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого вивиху правого плеча, закритого вивиху правої стегнової кістки, закритої травми грудної клітки, закритої черепно-мозкової травми, забійної рани підборіддя, струсу головного мозку, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров'я.
Невідповідність дій водія ОСОБА_5 вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 згідно якого визначено, що швидкість руху повинна бути такою, щоб водій міг безпечно керувати транспортним засобом і контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та з наслідками, що настали, а саме зі спричиненням потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст.286-1 КК України, так як ОСОБА_5 порушив правила безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
03 грудня 2023 р., після завершення досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання, між обвинуваченим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_4 укладено угоду про примирення обвинуваченого з потерпілим, у відповідності до вимог ст.ст.468, 469, 471 КПК України.
Згідно умов вказаної угоди обвинувачений ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_4 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.1 ст.286-1 КК України щодо обставин, викладених в обвинувальному акті від 17.11.2023р., ОСОБА_5 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, вчинення якого ставиться йому у провину та зобов'язався беззастережно визнати обвинувачення у судовому провадженні. Сторони угоди за взаємною згодою визначили вид та міру покарання, яке повинен понести ОСОБА_5 у разі затвердження такої угоди, а саме за ч.1 ст.286-1 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у вигляді службового обмеження для військовослужбовців на строк 1 (один) рік з відрахуванням із суми грошового забезпечення 15 (п'ятнадцять) відсотків в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені ст.473 КПК України, та наслідки її невиконання.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтримавши угоду, повністю та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України в обсязі обвинувачення, та пояснив, що він розуміє права, надані йому законом, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, який буде застосовано до нього у разі затвердження угоди судом, відтак просить затвердити угоду. Обвинувачений до вчиненого ставиться критично, про вчинене шкодує та щиро розкаюється, просить суд суворо його не карати, запевняючи, що більше такого не повториться. Пояснив, що повністю відшкодував шкоду, завдану потерпілому та медичному закладу, у якому останній лікувався.
Потерпілий ОСОБА_4 в підготовчому судовому засіданні підтримав угоду про примирення із обвинуваченим, просив її затвердити та пояснив, що укладення угоди є добровільним, на нього не чинився будь-який тиск чи примус при її укладенні. Зазначив, що будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру до обвинуваченого не має.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні заперечила щодо затвердження угоди від 03.12.2023 р. про примирення між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 та просила відмовити у її затвердженні, обгрунтовуючи тим, що угода не відповідає вимогам закону, оскільки застосування ст.69 КК України, з урахуванням якої сторони узгодили покарання, можливе за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, які, на думку прокурора, відсутні.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні не заперечував проти затвердження угоди про примирення обвинуваченого з потерпілим, пояснив, що його підзахисний свою провину у вчинені кримінального правопорушення як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні визнає, угоду про визнання винуватості уклав добровільно, зауважень до правильності кваліфікації дій обвинуваченого немає. Перешкод для затвердження такої угоди не вбачає, вказуючи на наявність фактичних та правових підстав для затвердження угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілим.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для затвердження угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Згідно із ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Відповідно до ч.5 ст. 469 КПК України укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_5 визнав себе винуватим, відповідно до ст.12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, що вказує на можливість укладення угоди про примирення у кримінальних провадженнях такої категорії.
Судом встановлено та будь-ким з учасників кримінального провадження не заперечується факт вчинення ОСОБА_5 нетяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України при обставинах, вказаних в обвинувальному акті.
В угоді про примирення сторонами угоди вказано такі ж самі пом'якшуючі обставини, передбачені ст.66 КК України, які були встановлені під час досудового розслідування та зазначені в обвинувальному акті, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Окрім того, з пояснень потерпілого судом встановлено відсутність у нього будь-яких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого внаслідок, заподіяних йому тілесних ушкоджень, в результаті скоєної обвинуваченим дорожньо-транспортної пригоди, та в матеріалах кримінального провадження містяться докази на підтвердження відшкодування обвинуваченим витрат на лікування потерпілого у медичному закладі в розмірі 53174,70 грн., що підтверджується банківською квитанцією №64 від 17.11.2023 року.
Відповідно до укладеної угоди та обвинувального акту обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, передбачені ст.67 КК України, відсутні.
Судом встановлено в підготовчому судовому засіданні, що обвинувачений ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, сторони добровільно уклали угоду про примирення, зміст угоди відповідає вимогам ст.471 КПК України, обвинувачений цілком розуміє положення ч.5 ст.474 КПК України.
Також судом встановлено, що обвинувачений та потерпілий повністю усвідомлюють зміст укладеної угоди про примирення, а також розуміють наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст.473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України, а також сторонами угоди із застосуванням ч.1 ст.69 КК України визначено покарання, яке повинен понести обвинувачений.
При узгоджені виду та міри покарання сторони угоди, крім врахування сукупності пом'якшуючих обставин, перелічених в обвинувальному акті, та за відсутності обтяжуючих обставин, даних про особу обвинуваченого, виходили з того, що таке покарання має відповідати загальним засадам призначення покарання та має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Сторони угоди просили суд взяти до уваги форму вини обвинуваченого, а саме, що скоєний ним злочин є необережним; ступінь тяжкості вчиненого ним діяння та наслідки його вчинення - тілесні ушкодження середньої тяжкості; дані про його особу, позитивну характеристику, раніше не судимий та вперше притягується до кримінальної відповідальності, його сімейний стан та перебування на його утриманні батьків похилого віку, обвинувачений є військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 ; обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують; ставлення обвинуваченого до скоєного, визнання ним своєї провини, осуд своєї поведінки, щирий жаль із приводу скоєного ДТП та спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, повне розуміння негативних наслідків скоєного та бажання їх усунути. В угоді сторони зазначили, що ОСОБА_5 добровільно відшкодував завдану своїми діями шкоду, зокрема витрати КНП «Острозька БПЛ» на лікування потерпілого ОСОБА_4 , та в останнього відсутні претензії матеріального та морального характеру.
Вислухавши прокурора, потерпілого, обвинуваченого та його захисника, вивчивши обвинувальний акт та інші матеріали судового провадження, що наявні у розпорядженні суду, вивчивши та перевіривши на відповідність вимогам закону угоду про примирення, суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди відповідають вимогам КПК України та ККУкраїни, в тому числі узгоджене сторонами угоди покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність.
Суд не погоджується з доводами прокурора щодо неможливості затвердження угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілим з огляду на наступне.
КПК України передбачає два види угод: угода про примирення та угода про визнання винуватості. Перша з них може бути укладена між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, друга між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. В обох випадках зміст угоди має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Правила призначення покарання встановлені КК України. Відповідно до ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. Отже, закон дозволяє зазначеним вище суб'єктам кримінального провадження самостійно визначити вид покарання, яке понесе винна особа.
Суд, при ухваленні вироку на підставі угоди та призначенні покарання, зобов'язаний перевірити угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність. За таких обставин сторони угоди, визначаючи покарання, зобов'язані дотримуватись положень розділу ХІ «Призначення покарання» Загальної частини КК України.
Так, згідно із ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, мотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 409 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, в тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Відповідно до п.12 постанови Пленуму ВССУ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» сторони мають право узгоджувати покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п.3 ч.1 ст.65 КК України). За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК України мають право, використовуючи положення ст.69 КК України, узгоджувати: основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України; або інше основне покарання, більш м'який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин; або не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України як обов'язкове, за винятком випадків, встановлених ч.2 ст.69 КК України.
Приймаючи рішення про затвердження угоди про примирення, суд враховує і судову практику щодо угод про примирення.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 31.03.2016 року (справа №5-27кс16), примирення є комплексним міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованим на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають складні зв'язки між принципами публічності і диспозитивності. Як зазначено в цьому рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок, і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія інтерес.
Під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права. І під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами.
Угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного (їх) випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси.
Тобто, існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті.
Тому, щодо наданої суду угоди про примирення, суд керується не тільки формальними вимогами норм статей 468, 469, 474 КПК України щодо видів угод про примирення і класифікації злочинів, щодо яких такі угоди можуть укладатися, а й чітко дотримується їх засадничих принципів. Для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 06.12.2018 року у справі № 756/11661/17.
Суд вважає, що зміст угоди про примирення, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_4 , жодним чином не суперечить інтересам суспільства, у ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм ч.3 ст.469, п.7 ст.474 КПК України. Обґрунтованих підстав, як стверджує у запереченнях прокурор, обмежувати дію принципу диспозитивності у даному кримінальному провадженні суд не встановив. Узгоджене сторонами угоди покарання за видом та розміром відповідає вимогам ст.ст.65-67, 69 КК України і не виходить за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, зокрема ст.58 КК України.
Беручи до уваги, що в діях обвинуваченого є кілька обставин, які пом'якшують його покарання, зокрема щире каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне повне відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди, котрі істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а також враховуючи дані про його особу, позитивну характеристику з місця проживання, перебування на військовій службі в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, суд погоджується з пропозицією сторін угоди про примирення щодо застосування до обвинуваченого положень ч.1 ст.69 КК України та при призначенні покарання перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст. 286-1 КК України, а саме у виді службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням із суми грошового забезпечення 15 відсотків в дохід держави, яке на думку суду буде необхідне й достатнє для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів.
Таким чином, узгоджене сторонами угоди покарання відповідає загальним правилам призначення покарань, передбачених КК України.
Підстав, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, для відмови у затвердженні угоди про примирення судом не встановлено.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 в ході судового розгляду не застосовувався, клопотань щодо обрання запобіжного заходу не заявлено.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ч.9 ст.100 КПК України.
При вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КПК України витрати, пов'язані із залученням експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про залучення експерта. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Згідно ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З матеріалів кримінального провадження та обвинувального акту вбачається, що витрати на проведення двух судово-біологічних та двух судово інженерно-транспортних експертиз у даному кримінальному провадженні становлять 7 687,27 грн., а відтак суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з ОСОБА_5 витрат, пов'язаних з проведенням експертиз у вказаному розмірі.
Вжиті під час досудового розслідування заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до ухвали слідчого судді Острозького районного суду Рівненської області від 18.08.2023 року, а саме арешт на автомобіль марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , підлягає скасуванню відповідно до вимог ч.4 ст.174 КПК України, та вказаний транспортний засіб, який є речовим доказом, підлягає поверненню законному володільцю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.314, 373, 374, 475 КПК України, -
ухвалив :
Затвердити угоду про примирення, укладену 03.12.2023 р. між обвинуваченим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України та із застосуванням ст.69 КК України призначити узгоджене сторонами угоди про примирення від 03.12.2023 р. покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 1 (один) рік з відрахуванням із суми грошового забезпечення 15 (п'ятнадцять) відсотків в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи у розмірі 7 687 (сім тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 27 коп.
Скасувати арешт на автомобіль марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який було накладено згідно ухвали слідчого судді Острозького районного суду Рівненської області від 18.08.2023 р. та знаходиться на спеціалізованому майданчику для зберігання тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП в Рівненській області за адресою : с.Городок, вул.Б.Штейнгеля, 90 Рівненського району Рівненської області.
Речові докази у справі :
- автомобіль марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , зеленого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , який знаходиться на спеціалізованому майданчику для зберігання тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП в Рівненській області, що в с.Городок Рівненського району Рівненської області, вул. Б.Штейнгеля, 90 - повернути законному володільцю;
- марлеву серветку зі змивом, яка упакована у паперовий конверт НПУ СУ, та передана на відповідальне зберігання до камери речових доказів ВП №3 (м.Острог) Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області знищити;
- марлеву серветку зі змивом, яка упакована у паперовий конверт НПУ СУ, та передана на відповідальне зберігання до камери речових доказів ВП №3 (м.Острог) Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області - знищити;
- контроль марлевої серветки, який упаковано у паперовий конверт НПУ СУ, та передано на відповідальне зберігання до камери речових доказів ВП №3 (м.Острог) Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області - знищити.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя Острозького районного судуОСОБА_1