_____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 947/26576/23
Провадження № 2/947/4056/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Коваленко О.Б.,
За участю - секретаря Маценко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Алекскредит», треті особи приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ТОВ «Алекскредит», треті особи приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач посилається на те, що 30 липня 2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис, згідно якого з позивача на користь ТОВ «Алекскредит», стягнута заборгованість за кредитним д №11823216 від 05.05.2018 р в розмірі 10322,34 грн.
Оскаржений позивачем виконавчий напис вчинений нотаріусом 30 липня 2020 року, після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Підписаний між ТОВ «Алекскредит» та позивачем Договір №1182316 від 05.05.2018 року який був наданий нотаріусом для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому не може вважатися тим договором за яким стягнення могло бути здійснене у безспірному порядку. З огляду на вказані обставини, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.128, 131 ЦПК України.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином, надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у позовних вимогах.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце його проведення повідомлялися належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Між ОСОБА_1 та ТОВ «Алекскредит» укладений Договір про надання кредиту №1182316 від 05.05.2018 року. На підставі укладеного Договору Позивачу були надані кредитні кошти у тимчасове, строкове, платне користування.
У зв'язку з невиконанням взятих на себе кредитних зобов'язань, за Договором виникла заборгованість, яка не була погашена Позивачем.
Відповідачем направлено претензію Позивачу з вимогою про погашення заборгованості за договором про надання кредиту. Позивач її отримав, але не виконав. Будь- яких заперечень не надав.
Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, тому Відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимогах, оскільки незаконність вчинення нотаріусом виконавчого напису, крім тверджень позивача, нічим об'єктивно не підтверджена.
Позивач до матеріалів позовної заяви не долучив будь-які докази, які б свідчили про спірність суми заборгованості за кредитним договором, який він не оспорює.
Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Частиною 1 статті 87 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 87 Закону України "Про нотаріат").
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу II "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, суд зобов'язав Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Вищезазначене дублює ст. 117 Конституції України: Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
На підставі ч. 1 ст.52 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У відповідності до ч.5 ст.52 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України публікуються в Офіційному віснику України, газеті "Урядовий кур'єр", акти Кабінету Міністрів України також оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Згідно з п. 1 Указу Президента України №503/97 від 10.06.1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», акти Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є «Офіційний вісник України» та «Урядовий кур'єр».
На підставі п.2 вищезазначеного Указу нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до статті 1 цього Указу. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають
чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Постанову Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» було опубліковано в Офіційному віснику України №26 від 16.07.1999 року на стор.69.
Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою приватний нотаріус керувався при вчиненні виконавчого напису було опубліковано в Офіційному віснику України №97 від 12.12.2014 року на стор.39, в Урядовому кур'єрі №230 від 10.12.2014 року, а також на офіційному веб- сайті Кабінету Міністрів України.
Рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, на яке посилається Позивач, є актом суду (а не Кабінету Міністрів України), пов'язаного із розглядом конкретної адміністративної справи та яким вирішується спір по справі.
На момент вчинення спірного виконавчого напису жодних змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» про втрату її чинності внесено не було, будь-які публікації у вигляді постанов КМУ в Офіційному віснику України чи в Урядовому кур'єрі стосовно внесення змін чи визнання її нечинною відсутні. Також відповідні зміни відсутні й на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України, який регулюється Постановою КМУ від 04.01.2002 року №3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади».
Постанова суду щодо визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року була винесена, проте докази на підтвердження її виконання відсутні, а саме виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу. Отже, під час вчинення виконавчого напису, у стягувача, який виступає у даній справі Відповідачем, не було жодної підстави вважати Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року такою, що втратила чинність.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного, тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису, а тому суд при вирішенні спору не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачом документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №6-887цс17.
Таким чином, обов'язок доводити суду наявність спору з приводу наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором покладено саме на боржника, який в даному випадку є позивачем по справі.
Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі підлягає виконанню.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не доведена їх обґрунтованість.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13,76-81, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Алекскредит», треті особи приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Горай Олегом Станіславовичем 30 липня 2020 року, реєстр. № 15793, таким, що не підлягає виконанню, - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення суду буде складено у строк до 07.12.2023 року включно.
Суддя Коваленко О. Б.