КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №760/12861/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16047/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року у складі судді Зінченка С.В.,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
У червні 2014 року ПАТ «ПУМБ» звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму загальної заборгованості за кредитним договором в розмірі 31 789,59 доларів США, еквівалент 670,89 доларів США та 20 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 18 вересня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 40 000 доларів США, а відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки визначені кредитним договором.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Однак відповідач взятих на себе зобов'язань за договором щодо порядку повернення суми кредиту та сплати за користування кредитом належним чином не виконав, чим порушив умови укладеного договору внаслідок чого виникла заборгованість за договором на вказану вище суму.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване заочне рішення та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ «ПУМБ» у задоволенні позову в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що подаючи позов до суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, позивач зазначив іншу адресу проживання відповідача - з метою ввести в оману суд та унеможливити для відповідача здійснювати свій захист та надавати заперечення проти поданого до суду позову, оскільки не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Зазначено, що відповідно до меморіального ордера № 238214402 від 18 вересня 2006 року, який знаходиться в матеріалах справи, до видачі вказана сума 202 000 грн, але меморіальний ордер, що міститься в матеріалах справи, навіть не місить підпису відповідача. Відповідач не отримувала на руки долари США, тому умови кредитного договору під великим сумнівом щодо їх дотримання з боку позивача відносно валюти кредитування.
Вказано, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем не надано належних доказів заборгованості за кревним договором, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом розміру заборгованості, оскільки не є документом первинного бухгалтерського обліку.
Також скаржниця зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 викладена правова позиція про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Васильчиков І.В. в інтересах АТ «ПУМБ» просить залишити заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що апелянт не надала до апеляційної скарги доказів, які б доводили незаконність та необґрунтованість оскаржуваного заочного рішення, наприклад свого розрахунку заборгованості.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.
Зазначає, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу не навів контраргументів заявленим мотивам апеляційної скарги, обмежившись шаблонними витягами зі статей ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , яка просила про задоволення апеляційної скарги, адвоката Васильчикова І.В. в інтересах АТ «ПУМБ», який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно положень ч. 4 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перегляду судового рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги.
Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не повністю відповідає з огляду на наступне.
Так, ухвалюючи у справі судове рішення суд першої інстанції допустив порушення норм цивільного процесуального законодавства, що є підставою для обов'язкового скасування рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення у справі.
Згідно частин 6 і 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За приписам п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність учасника справи - відповідачки та належних доказів про вручення їй ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів матеріали справи не містять.
Так, за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України, убачається, що ОСОБА_1 станом на 12.10.2006 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47).
Між тим, районний суд здійснивши запит та отримавши інформацію про інше місце проживання, направляв поштову кореспонденцію за адресою вказаною в позовній заяві, не врахувавши, що за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України відповідачка за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованою не значиться (а.с. 46).
З врахуванням викладеного колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі "Лопушанський проти України" у зв'язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Розглянувши справу у відсутність відповідачки, яка не була обізнана про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідачки висунути свої заперечення і доводи проти заяви, поданої позивачем, в тому числі при розгляді справи судом першої інстанції, у зв'язку з чим вказане рішення суду відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухвалення апеляційним судом нового судового рішення по суті спору.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зі справи убачається, що 18.09.2006 між ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4975779 відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 40 000 доларів США, а відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки визначені кредитним договором (а.с. 14-19).
Позивач 29.04.2014 позивач на за адресою: АДРЕСА_1 направив ОСОБА_1 вимогу дострокового повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом від 25.04.2023. яку остання отримала 05.05.2014 (а.с. 25-26).
У вказаній вимозі позивач зазначив, що у тридцятиденний строк з моменту отримання цієї вимоги відповідачка має сплатити всю суму кредиту та проценти за його користування у загальному розмірі 31 302, 16 доларів США.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачкою не було надано а ні під час перегляду заочного рішення в суді першої інстанції, а ні під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо вимог позову.
Враховуючи, що відповідачка не спростувала наявність заборгованості, отже в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов'язань, у добровільному порядку не повернула фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти, що свідчить про порушення прав позивача, тому наявні підстави для стягнення з боржника заборгованості за кредитом у розмірі 30 722, 95 доларів США.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1 066,64 доларів США.
При цьому, досліджуючи обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Статтею 1056 Цивільного кодексу України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Відповідно до п. 1.3. договору процентна ставка за користування кредитом становить 11, 90% річних (а.с. 14).
З розрахунку долученого позивачем нарахування відсотків за кредитним договором № 4975779 від 18.09.2006, залишок непогашених відсотків на дату розрахунку за період з 25.02.2014 по 25.05.2014 складає 1 066, 64 доларів США.
Отже, обґрунтованою є вимога про стягнення з відповідачки суму нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом станом на 11.06.2014 в розмірі 1 066, 64 доларів США.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов'язання по сплаті тіла кредиту та відсотків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Цивільно - правова відповідальність- це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).
Згідно п. 5.2 кредитного договору у разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення.
Установлено, що боржниця порушила умови договору, несвоєчасно та не у повному обсязі вносила платежі. Згідно даних долученого до справи розрахунку, не спростованого відповідачкою, має місце заборгованість по сплаті пені, в сумі 270,89 дол. США, у зв'язку з чим вимоги банку про стягнення пені підлягають задоволенню.
Окрім цього, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов'язання штраф, у сумі 400 дол. США, що передбачено п.5.5 кредитного договору.
Між тим, відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно - правової відповідальності за одне й те саме порушення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав до стягнення з боржниці штрафу, в сумі 400 дол.США.
Відповідно до п. 5.4. кредитного договору за кожен випадок порушення позичальником обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування, передбачених п. 4.3.1. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу банку на його користь штраф у розмірі 10 % від мінімальної страхової суми, на яку згідно вимогами зазначеного пункту договору має бути укладений договір страхування.
Згідно умов дії договору добровільного страхування №11/1115606/1008/12 від 20.10.2012 строк дії договору закінчився 19.10.2013 та у подальшому не поновлювався. Мінімальна страхова сума склала 200 000 грн.
За таких обставин, підлягає до задоволення й позовна вимога про стягнення 20 000 грн штрафу у зв'язку з не переукладенням договору страхування.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Частиною 1 ст. 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, рішення районного суду підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права та ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість за кредитом, у сумі 31 789, 59 доларів США, а також 270,89 дол.США та 20 000 грн. штрафу.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи наявність підстав для задоволення вимог позову, апеляційний суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, вважає, що понесені позивачем витрати пов'язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 654 грн підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість за кредитом, у сумі 31 789, 59 доларів США та 20 000 грн, а також судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 3 654 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: