КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 752/2755/22 Головуючий у 1 інстанції: Ольшевська І.О.
провадження № 22-ц/824/13973/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» про стягнення завданих збитків і моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути солідарно з ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Глобал Спліт» на свою користь збитки у розмірі 950 326 грн 20 коп. та шкоду у розмірі 40 000 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що у грудні 2014 року відповідач ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 771,05 доларів США, що еквівалентно 43 7383 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року №756/17716/14-ц (2/761/7269/2015) було прийнято рішення про стягнення на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» (як правонаступника ПАТ «УкрСиббанк») суму заборгованості 27 771,05 доларів США за договором про надання споживчого кредиту, а також судовий збір у розмірі 1 827 грн.
Вказувала, що оскільки ОСОБА_1 категорично не погоджувалась з прийнятим рішенням, то подала заяву про скасування заочного рішення, яка судом була задоволена, а справа призначена до нового розгляду. Так, за результатом розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Глобал Спліт», ПАТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору поруки недійсним, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.11.2020 року у задоволенні вимог до ОСОБА_1 було відмовлено та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки №205897 від 22.05.2008 року на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Таким чином, даним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 не мала наміру укладати договір поруки №205897 від 22.05.2008 року та не підписувала його, що встановлено судом на підставі висновку експертів за результатами проведення судової-почеркознавчої експертизи. Позивачка стверджувала, що через наявний договір поруки, який судом у подальшому визнаний недійсним, остання зазнала збитків, які завдані їй через те, що в 2017 році ОСОБА_1 мала на меті укласти договір купівлі продажу квартири, предметом якого була квартира, яка на праві приватної власності належала позивачу, однак перебувала під обтяженням, а саме: під арештом, накладеним постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Телейчук Т.О. в рамках виконання виконавчого листа №156/17716/14-ц від 20.04.2017 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва на підставі заочного рішення суду від 01.12.2015 року, тобто того рішення, яке в подальшому було переглянуто судом.
Зазначала, що оскільки квартира позивача перебувала під обтяженням, остання була вимушена розірвати попередній договір купівлі-продажу квартири від 20.10.2017 року, укладений між позивачем та ОСОБА_4 та сплатити останній штраф у розмірі 27 000 грн. Надалі, позивачка уклала договір купівлі-продажу від 27.12.2017 року, предметом якого була та ж сама квартира, однак ціна майна вже була оцінена в розмірі 158 000 грн замість
1 080 000 грн, яка була визначена в попередньому договорі купівлі продажу від 20.10.2017 року, тобто позивачка зазнала збитків через те, що неправомірно була позбавлена права розпоряджатись своїм майном у термін з дати винесення заочного рішення по дату постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому відчужила свою квартиру за ціною менше, ніж розраховувала, тому позивач оцінює понесені збитки в розмірі 950 326, 20 грн. (1 080 000 грн. (вартість квартири за попереднім договором) - 158 000,00 грн. (вартість квартири за Договором купівлі - продажу) + 27000,00 грн. (штраф) + 626,20 грн. (витрати на проживання) + 700,00 грн. витрати на банківський перерахунок).
Наголошує суду, що за наявності вказаних обставин позивачка зазнала моральної шкоди, яку оцінила у розмірі 40 000 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 000 грн за місяць порушень, враховуючи, що порушення прав і інтересів позивача відбувалося 40 місяців від 13.10.20217 року до 16.02.2021 року. (1 000 грн х 40 місяців).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червні 2023 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача ПАТ «УкрСиббанк» на користь позивача 20 000 грн моральної шкоди, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та судових витрат з АТ «УкрСиббанк» та ухвалення нового, яким відмовити в задоволенні позовної заяви.
Скарга обґрунтована тим, що моральною шкодою (ВП ВС від 15.12.2020 у справі
№ 752/17832/14-ц) визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Однак, всупереч зазначеному позивач не навела до яких саме погіршень або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру призвело двомісячне обтяження її нерухомості, яке, крім того, було зроблено не за ініціативою АТ «УкрСиббанк».
Зазначає, що суд, зокрема, повинен був з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертає увагу суду на те, що при вирішенні розмірів визначення моральної шкоди Голосіївський районний суд міста Києва вийшов за межі позовних вимог.
Вказує, що сама позивачка оцінила свою моральну шкоду з розрахунку 1 000 грн за місяць порушення, враховуючи, що порушення, на її думку, її прав і інтересів відбувалося 40 місяців від 13.10.2017 року до 16.02.2021 року, однак зазначений строк позивачка не обґрунтувала.
Разом з тим, представник позивача у судовому засіданні 12.06.2023 року, коли представник АТ «УкрСиббанк» заявила про застосування позовної давності від 13.10.2017 року (коли позивачка дізналася про арешт майна), наполягав на тому, що строк позовної давності починає спливати тільки з дати рішення у справі, в якій було встановлено, що ОСОБА_1 (позивачка) не підписувала договір поруки. Дата вказаного рішення - 26.11.2020 року (додаток до позовної заяви). Але, враховуючи те, що чинність арешту (обтяження) було припинено 21.12.2017 року (тобто через два місяці після того, як дізналася про порушення свого права у вигляді арешту майна), то суд, при задоволенні позовних вимог вийшов за межі підстав позову - фактично самостійно їх змінивши.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи, що строк обтяження майна з моменту, коли позивачка (з її тверджень у позовній заяві) до 4 факту зняття обтяження пройшло тільки 2 місяці, і, при цьому, матеріально чи фізично таке обтяження ні на що не вплинуло, то щодо тривалості можна казати, що вона була у цьому випадку короткостроковою.
В обґрунтування спливу строку позовної давності зазначає, що ОСОБА_1 просить стягнути завдані збитки і моральну шкоду через те, що вона, як зазначено у позовній заяві «дізналася від судового виконавця 13 жовтня 2017 року… про те, що виконавчою службою Києво-Святошинського району була накладена відповідна заборона на моє майно (арешт майна)» та «21.12.2017 р. було закінчено виконавче провадження і чинність арешту була припинено».
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 40 000 грн, позивачка не надала суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення їй моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінила свої моральні страждання і вважав, що ці вимоги підлягають частковому задоволення, а саме, в сумі 20 000 грн.
В іншій частині позову суд вважав необхідним відмовити за їх недоведеністю.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом встановлено, що 22 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11349834000, згідно якого ОСОБА_3 був наданий кредит в сумі 16 209 доларів США, строком до 22.05.2015 року (встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року справа 756/17716/14-ц).
У грудні 2014 року представник ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 11349834000 у розмірі 27 771,05 доларів США, що дорівнює еквіваленту 437 383 грн.
Встановлено, що 20 квітня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу №17, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набула право вимоги до ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11349834000 від 22.05.2008 року та до ОСОБА_1 за договором поруки № 205897 від 22.05.2008 року.
01 грудня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва було прийнято рішення по справ № 756/17716/14-ц на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на користь ТОВ ФК «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 771,05 доларів США (що за курсом НБУ станом на 13.11.2014 року складає 437 383,59 грн), яка складається: із заборгованості за кредитом - 14565,47 доларів США (що за курсом НБУ станом на 13.11.2014 року складає
229 400,68 грн), заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 10 200,32 доларів США (що за курсом НБУ станом на 15.11.2014 року складає 160651,20 грн.), пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 21 690,07 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 15 641,64 грн.
При цьому, приймаючи заочне рішення у справі Шевченківським районним судом
м. Києва був врахований укладений 22.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Договір поруки № 205897, відповідно до якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 всіх зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 11349834000.
30 листопада 2016 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «АКТИВ+» було укладено Договір факторингу № 279/ФК-16, відповідно до якого, ТОВ «ФК «АКТИВ+» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11349834000 від 22.05.2008 року та до ОСОБА_1 за договором поруки № 205897 від 22.05.2008 року.
16 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «АКТИВ+» та ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» було укладено Договір факторингу №1610/ФК-1, відповідно до якого ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11349834000 від 22.05.2008р. та до ОСОБА_1 за договором поруки № 205897 від 22.05.2008 року.
26 листопада 2020 року Шевченківським районним судом м. Києва було переглянуто заочне рішення по справі №756/17716/14-ц (2/761/335/2020) та ухвалено нове рішення, яким вирішено стягнути ОСОБА_3 на користь ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» заборгованість за кредитним договором №11349834000 від 22 травня 2008 року у розмірі 27771,05 доларів США, що еквівалентно 437383,59 грн, який складається із заборгованості за кредитом - 14565,47 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 10 200,32 доларів США, заборгованості по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 21 690,07 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 25 641,64 грн та визнано договір поруки №205897 від 22.05.2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним.
Під час розгляду справи Шевченківським районний судом м. Києва в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 не мала наміру вчиняти договір поруки №205897 від 22.05.2008 року, укладений з АКІБ «УкрСиббанк», та не підписувала його.
Також встановлено, що 21.09.2017 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Телейчук Т.О. відкрито виконавче провадження № 54740470 з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києві від 20.04.2017 року виданого на підставі заочного рішення суду від 01.12.2015 року.
Крім того, в рамках примусового виконання заочного рішення суду від 01.12.2015 року державним виконавцем накладено арешт на все нерухоме майно боржника, а саме: ОСОБА_1 , постановою про арешт майна боржника від 09.10.2017 року.
Суд погодився з посиланням позивача, що остання зазнала неправомірного обмеження її права власності, оскільки, як встановлено Шевченківським районним судом м. Києва, ОСОБА_1 не укладала договір поруки з ПАТ «УкрСиббанк», як наслідок, не мала нести відповідальність за зобов'язаннями за кредитним договором, а тому стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором у примусовому порядку та здійснення заходів примусового виконання рішень, таких, як арешт, порушило її майнові права.
У той же час, суд вірно не погодився з висновком позивача про те, що позивач зазнала збитків через арешт, накладений на її нерухоме майно, оскільки в даному судовому засіданні зазначене не підтверджено доказами, виходячи із наступного.
12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 з ОСОБА_4 уклали попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець - гр. ОСОБА_1 , покупець - гр. ОСОБА_4 . Об'єкт - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Оніщук О.М. - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.05.2017 року за реєстровим №564. Право власності продавця зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Оніщук О.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.05.2017 року, номер запису про право власності: 20352247, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1165808551101. Продавець стверджує, що вказана квартира нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, в спорі, під забороною, арештом, в податковій заставі, не перебуває, як внесок статутного капіталу (фонду) юридичних осіб не внесена, самовільних переобладнань, добудов, перебудов, прибудов, перепланувань та реконструкції в квартирі немає, а також, що права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб па користування відчужуваною квартирою відсутні. Ціна квартири під час укладання договору купівлі-продажу (основного договору) визначена сторонами у розмірі 1 080 000 грн.
Разом із тим, п.8 попереднього договору визначено, якщо з вини продавця договір купівлі продажу не буде укладено в строк до 12.04.2018 року, продавець повертає отриману суму покупцю (визначену в п. 3) та сплачує покусаю штраф у розмірі 100% отриманої суми.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
12.12.2017 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено нотаріальний договір про розірвання договору, посвідченого приватним нотаріусом Пилипенко Н.А. Одеського міського нотаріального округу 12.10.2017 року за №1136, згідно з яким за взаємної згоди, у зв'язку із з відмовою продавця - ОСОБА_1 від наступного укладання основного договору був розірваний.
Жодного посилання на підставу у відмові в укладанні основного договору, як наявність обтяження на об'єкті нерухомого майна, договір від 28.12.2017 р. не містить.
Інших доказів, які б встановлювали, що основний договір купівлі продажу не був укладений саме через наявність обтяжень матеріали справи не містять.
Крім того, постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Телейчук Т.О. від 21.12.2017 року виконавче провадження №54740470 закінчено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», а чинність арешту майна боржника припинена.
Таким чином, враховуючи, що попереднім договором сторони визначили кінцевий строк укладення основного договору до 12.04.2018 року а чинність арешту на квартиру була припинена 21.12.2017 року, то зазначене спростовує твердження позивача про те, що основний договір не був укладений через наявність зазначеного арешту.
За ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст.12 ЦПК України розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Мотиви розірвання попереднього договору, які зазначає позивач, що завдяки діям банку позивач ввела в оману потенційного покупця, вказавши в попередньому договорі від 20.10.2017 року (п.2.2 попереднього договору), що квартира ні під забороною, ні під арештом не знаходиться, крім того, позивач не могла передбачити, коли арешт буде знятий з квартири і не могла гарантувати покупцю, що до 12.04.2018 року всі заборони і виконавчі провадження будуть припинені, а тому за добровільної згоди погодилась визнати порушення умов попереднього договору, підтверджуються лише власними поясненнями позивача та не можуть бути покладені в основу задоволення її позовних вимог, а тому в задоволенні вимоги про стягнення з відповідачів солідарно на її користь збитків суд вірно вважав необхідним відмовити.
В обґрунтування вимоги про відшкодування маральної шкоди позивач зазначає, що протиправні та несправедливі дії АТ КБ «Укрсиббанк» щодо позивача були пов'язані із порушенням її прав та правил надання банківських послуг та продовженням переслідування ОСОБА_1 , а також вимаганням здійснити погашення заборгованості, яка ніби то існувала в позивача перед відповідачем, також спричинило позивачу моральні страждання у зв'язку з необхідністю повернення до умов нормального існування та життя, подолання виниклих у сукупності негативних наслідків, а саме: сплата штрафних санкцій, здійснення додаткових витрат, пошук нового покупця на квартиру, продаж квартири за значно меншою ціною, ніж та, за яку вже було домовлено з потенційним покупцем, уклавши попередню угоду.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № визначено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У абз.2 п.5 цієї постанови судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п.9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У разі заявлення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Крім того, відшкодування шкоди, зокрема й моральної, що зумовлює порушення прав людини, є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).
Разом з тим, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 40 000 грн, позивач не надала суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення їй моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінила свої моральні страждання.
Однак, як зазначалося вище, позивач дійсно зазнала моральних страждань, через протиправну поведінку ПАТ «УкрСиббанк», але не належним чином не обґрунтувала визначений нею розмір моральної шкоди у сумі 40 000 грн.
А тому, з урахуванням ступеню моральних страждань позивача та характеру вини відповідача, суд вважав, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягали частковому задоволенню і вирішив стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь позивача 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
При цьому, суд врахував, що ТОВ «Глобал Спліт» до укладення договору поруки
№205897 від 22.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , який в подальшому був визнаний недійсним, через що позивач зазнала моральної шкоди, не має відношення, причинний зв'язку між шкодою, завданою позивачу та ТОВ «Глобал Спліт» відсутній, а тому солідарне стягнення в даному випадку не може бути застосоване.
Разом з тим, відповідачем АТ «УкрСиббанк» заявлено про застосування строку позовної давності до розглянутих вище вимог.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ВП ВС від 15 12 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Позивачка ж не навела до яких саме погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру призвело двомісячне обтяження її нерухомості, яке було зроблено не за ініціативою АТ «УКРСИББАНК».
Щодо суб'єктного складу заподіювачів при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, то ч.2 п.5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
• наявність такої шкоди;
• протиправність діяння її заподіювана;
• наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;
• вини останнього в її заподіянні.
Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.
Така позиція неодноразово підкреслювалася Верховним Судом.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вищі судові інстанції також неодноразово наголошували на те, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди ухвалено без встановленні фактичних даних. |
Суд має встановити чи мав місце факт. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п11. Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Суд не може припускати, що певну обставину доведено.
Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
В свою чергу, доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.
За вимогами ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи чітко вбачається, що судом ухвалено рішення щодо стягнення моральної шкоди без встановлення належним чином конкретної особи, яка фактично завдала моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка взагалі не здійснювала ніяких належних дій щодо захисту та встановлення особи, яка завдала їй моральної шкоди, підробивши її підпис, і вона не зверталася до правоохоронних органів.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Від строку обтяження майна, з моменту, коли позивачка (з її тверджень у позовній заяві) до факту зняття обтяження пройшло тільки 2 місяці, і, при цьому, матеріально чи фізично таке обтяження ні на що не вплинуло.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВС від 15 грудня 2020 року №752/17832/14-ц).
Також, як вбачається з прохальної частини позовних вимог в частині розміру стягнення моральної шкоди - 40 000 грн. зазначений розмір позивачка просила стягнути з двох відповідачів, але відмовляючи в стягнення з одного з відповідачів через сплив строку позовної давності, суд ухвалює стягнення з іншого 20000 грн.
Позивачка пропустила строк позовної давності. Це підтверджується й самою позовною заявою та іншими доказами, що надала суду позивачка. А саме:
Позивачка просить стягнути завдані збитки і моральну шкоду через те, що вона «дізналася від судового виконавця 13 жовтня 2017 року... про те, що виконавчою службою Києво-Святошинського району була накладена відповідна заборона на її майно.
Так, 21.12.2017 року було закінчено виконавче провадження і чинність арешту була припинено.
В судовому засіданні 12.06.2023 представник АТ «УКРСИББАНК» заявила про застосування позовної давності від 13.10.2017 року, коли позивачка дізналася про арешт майна, проте, судом не надано оцінку такій заяві в своєму рішенні.
Зазначене суперечить не тільки нормам матеріального права, а й позиціям вищих судових інстанцій (постанова ВСУ від 16.08.2017 року у справі № 6-266цс16).
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2023 року.
Головуючий:
Судді: