ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року Справа № 160/24933/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
28 вересня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу обслуговування громадян №1 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045750024245 від 31.08.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001, до стажу роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.08.2023 року, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 23.08.2023 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, згідно із ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 року у призначенні пенсії за віком відмовлено та не зараховано до страхового стажу період роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 20.02.1980: з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001. Вказане рішення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідний стаж роботи позивача підтверджено даними трудової книжки. Також зазначає, що позивач не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем-1 02.11.2023 подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 26553/23), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що 31.08.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Черкаській області прийнято рішення №045750024245 про відмову в призначенні пенсії за віком. Означеним рішенням встановлено, що за результатом розгляду документів доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховаго періоди: з 06.01.1984 по 04.12.1987, оскільки дата звільнення відрізняється від дати видачі наказу про звільнення (04.12.1987 - 17.08.1988) - з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998, оскільки неможливо ідентифікувати відтиск печатки при звільненні - з 02.06.1998 по 31.10.2000, оскільки наявне виправлення в даті звільнення - з 06.11.2000 по 02.04.2001 зараховано частково з 01.02.2001 по 31.03.2001, оскільки відсутня інформація про трудові відносини в Реєстрі застрахованих осіб Індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Ухвалою суду 01.12.2023 залучино в адміністративній справі № 160/24933/23 другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вулиця Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000; ІК в ЄДРПОУ 21366538).
Відповідач-2 15.12.2023 подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 31777/23), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що 23.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Під час розгляду документів, долучених до заяви про призначення пенсії, Головним управлінням не зараховано періоди: з 06.01.1984 по 04.12.1987, оскільки дата звільнення відрізняється від дати наказу про звільнення; з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998, оскільки неможливо ідентифікувати відтиск печатки при звільненні; з 02.06.1998 по 31.10.2000, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; з 06.11.2000 по 31.01.2001, скільки відсутня інформація про трудові відносини в Реєстрі застрахованих осіб Індивідуальних відомостях про застраховану особу. Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи встановлено: позивач 19.08.1963 року народження; на момент звернення вік позивача становить 60 років; страховий стаж позивача становить 15 років 3 місяці 9 днів; страховий стаж для визначення права на отримання пенсії становить 15 років 7 місяців 29 днів. У зв'язку з відсутністю достатнього страхового стажу, Головним управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. З урахуванням вищенаведеного, дії Головного управління щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а тому неправомірні дії чи бездіяльність - відсутні.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 23.09.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю страхового стажу - 30 років. Вказано, що до страхового стажу за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 20.02.1980 не зараховано періоди:
- з 06.01.1984 по 04.12.1987, оскільки дата звільнення відрізняється від дати видачі наказу про звільнення (04.12.1987 - 17.08.1988);
- з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998, оскільки неможливо ідентифікувати відтиск печатки при звільненні;
- з 02.06.1998 по 31.10.2000, оскільки наявне виправлення в даті звільнення;
- з 06.11.2000 по 02.04.2001 зараховано частково з 01.02.2001 по 31.03.2001, оскільки відсутня інформація про трудові відносини в Реєстрі застрахованих осіб Індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною 2 статті 26 Закону № 1058-IV визначено що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.
Згідно статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 20.02.1980, підтверджено, що останній:
- з 06.01.1984 по 29.06.1984 був прийнятий учеником водія толейбуса (наказ № 04 від 06.01.1984);
- з 29.06.1984 по 04.12.1987 переведений водієм тролейбуса (наказ № 082 від 29.06.1984);
- з 01.07.1988 по 10.01.1990 прийнятий "кровельщиком" третього розояду (наказ № 173-п від 29.06.1988);
- з 24.06.1996 по 01.06.1998 прийнятий водієм І кл. ОТЭР (наказ № 54-к від 24.05.1996);
- з 02.06.1998 по 31.10.2000 прийнятий водієм І кл. (наказ № 11-Б від 02.06.1998);
- з 06.11.2000 по 02.04.2001 працював в ТОВ Торговий дім.
Стосовно того, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що: дата звільнення відрізняється від дати видачі наказу про звільнення; неможливо ідентифікувати відтиск печатки при звільненні; наявне виправлення в даті звільнення; відсутня інформація про трудові відносини в Реєстрі застрахованих осіб Індивідуальних відомостях про застраховану особу суд вказує, що ведення трудових книжок у вказаний період здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".
Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, позивачем надано довідку №10 від 20.10.2023 року, видану ТОВ ТОЦ "ІНСТОК" (копія додається) про те, що він дійсно працював кровельщиком з 01.07.1998 по 10.01.1990 у спеціалізованому управлінні "Отделстрой" тресту "Днепротяжстрой".
Суд вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.
На підставі викладеного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001 є протиправним та підлягає скасуванню.
Надавши правову оцінку обставинам справи, а також висновків суду у даній справі щодо підтвердження права позивача на зарахування до стажу роботи періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001.
Таким чином належним захистом порушеного права позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.08.2023 року, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073.60 грн., що документально підтверджується квитанцією № 9578-7837-6067-9332 від 27.09.2023.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 536,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правничої допомоги від 01.08.2023 року, укладеним між адвокатом Дмитром Шаховим та Валерієм Литвиновим.
Предметом договору є: п.1.1 Клієнт замовляє Адвокату надання правничої допомоги (юридичні, консультаційні та представницькі послуги) щодо надання професійної правничої допомоги та представництва та захисту інтересів Клієнта у органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі, але не виключно: у правоохоронних органах, органах прокуратури, в дирекціях Пенсійного фонду України, у судах всіх юрисдикцій та інстанцій, перед фізичними та юридичним особами (надалі іменуються «Послуги»), а Клієнт зобов'язується оплатити вартість наданих йому Адвокатом послуг (надалі іменується «Гонорар») та інші витрати, фактично понесені Адвокатом для виконання цього Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору вартість Послуг залежить від часу, витраченого Адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих Адвокатом послуг (виконаних робіт). Розрахунок за надані Адвокатом Послуги (п.п.1.2. цього Договору) здійснюється Клієнтом шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Адвоката або готівкою на підставі виставлених рахунків, в яких зазначається перелік та вартість Послуг. Факт надання Послуг Адвокатом та прийняття їх Клієнтом, підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними між Сторонами, в яких вказуються види, обсяг та вартість наданих Послуг (п.2.2. Договору).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано рахунок від 08.09.2023 року №8-09/23, вартість Послуг Адвоката становить 3000,00 (три тисячі) гривень. Строк оплати - не пізніше трьох місяців з дати виставлення рахунку.
Проте відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01.08.2023 року позивачем не надано підтвердження фактичної оплатити вартість наданих йому Адвокатом послуг (надалі іменується «Гонорар») та інші витрати, фактично понесені Адвокатом для виконання цього Договору, а також не надано Акти приймання-передачі наданих послуг, підписаними між Сторонами, в яких вказуються види, обсяг та вартість наданих Послуг.
Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи, що унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.
Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява № 19336/04).
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн., у зв'язку з чим заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_2 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), відповідач-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вулиця Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000; ІК в ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_1 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.08.2023 року, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вулиця Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000; ІК в ЄДРПОУ 21366538) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_2 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 19 грудня 2023 року.
Суддя Е.О. Юрков