Єдиний унікальний номер: 448/1904/23
Провадження № 2/448/566/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2023 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,
сторони:
позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач Мостиська міська рада,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на спадкове майно,
учасники справи:
позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - не з'явилися (заяви),
представник відповідача Мостиської міської ради - не з'явився (заява),
третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Роман ЯКСМАНИЦЬКИЙ - не з'явився (заява),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору:
Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членами якого станом на 15.04.1991 року були ОСОБА_5 , 1944 р.н. (голова двору); ОСОБА_6 , 1947 р.н. (дружина); ОСОБА_4 , 1974 р.н. (син) та ОСОБА_3 , 1976 р.н. (син).
Стверджують, що на час припинення колгоспного двору зазначені особи вважались його членами, частки яких становили в розмірі по 1/4 кожному. Вказані обставини підтверджуються довідкою Мостиської міської ради №510 від 11.08.2023 року.
Зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина голови двору - ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно - 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Наголошують, що за життя ОСОБА_6 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася. Спадщину після її смерті прийняв в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України її чоловік ОСОБА_5 , так як на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Мостиської міської ради №652 від 11.12.2023 року.
Таким чином, після смерті ОСОБА_6 , її чоловік, з урахуванням своєї обов'язкової 1/4 частки у майні колгоспного двору став власником 2/4 часток у житловому будинку.
Стверджують, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер голова двору ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно - 2/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Зазначають, що за життя ОСОБА_5 склав заповіт від 13.03.2019 року, згідно з яким житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 заповів в рівних частках по своїм дітям - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які спадщину після його смерті прийняли в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України, так як на час відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №345 від 05.04.2022 року.
Інші спадкоємці спадкового майна ОСОБА_5 , які б претендували на спірний житловий будинок, відсутні.
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з урахуванням своїх 1/4 часток у майні колгоспного двору кожен, стали власниками по 2/4 часток у житловому будинку.
Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний будинок не мають можливості, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушені звертатися до суду із даним позовом.
З огляду на наведене, беручи до уваги те, що позивачі є спадкоємцями по 2/4 часток у житловому будинку за заповітом після смерті ОСОБА_5 , спадщину прийняли, інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно немає, просять суд визнати за ними право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в таких ідеальних частках: по 2/4 - позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3
ІІ. Позиція учасників справи:
В підготовче засідання позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не з'явилися, однак подали заяви, в яких просять суд справу розглянути у їх відсутності та зазначають, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд їх задоволити.
Представник відповідача - Мостиської міської ради Львівської області у підготовче засідання не з'явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.
Третя особа - Приватний нотаріус Яксманицький Р.С. у підготовче засідання не з'явився, проте подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 23.11.2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому суд розглядає справу у загальному порядку, оскільки підстави для заочного розгляду справи відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.
Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.
Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні і в правовідносинах, що виникли між сторонами відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 200, 206 ЦПК України.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членами якого станом на 15.04.1991 року були ОСОБА_5 , 1944 р.н. (голова двору); ОСОБА_6 , 1947 р.н. (дружина); ОСОБА_4 , 1974 р.н. (син) та ОСОБА_3 , 1976 р.н. (син), що підтверджуються довідкою Мостиської міської ради №510 від 11.08.2023 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , 1944 р.н. (голова двору) та ОСОБА_6 , 1947 р.н. (дружина) власними працею та коштами спорудили житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , записали в погосподарську книгу, проживали у ньому, вели господарство колгоспного двору, але за життя не здійснили його технічної інвентаризації та державної реєстрації.
Судом також встановлено, що на час припинення колгоспного двору, позивачі ОСОБА_4 , 1974 р.н. та ОСОБА_3 , 1976 р.н. були неповнолітніми членами двору, а отже не втратили та зберегли право на частку в майні колгоспного двору.
Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/4 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті дружини голови двору та матері позивачів - ОСОБА_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 05.02.2007 року).
Як вбачається із матеріалів справи, за життя спадкодавець ОСОБА_6 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.
Спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 були чоловік та діти померлої, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які спадщину після її смерті прийняли в силу положень ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час смерті проживали разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №652 від 11.12.2023 року.
Інших спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині чи претендували б на таку після смерті ОСОБА_6 , крім ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , не було, що підтверджується матеріалами справи, зокрема інформаційними довідками зі Спадкового реєстру №74946132 та №74946160 від 30.11.2023 року про відсутність заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_6 .
Виснуючи, суд не бере до уваги твердження позивачів, викладені у позовній заяві, в частині про те, що спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв лише її чоловік ОСОБА_5 , оскільки станом на час смерті спадкодавця з нею були зареєстровані та проживали також діти померлої -позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується доданою позивачами довідкою Мостиської міської ради №510 від 11.08.2023 року.
З огляду на наведене, суд вважає доведеним факт прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 трьома спадкоємцями першої черги спадкування за законом - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому, належна їй 1/4 частка вищевказаного житлового будинку перейшла за загальними правилами спадкування за законом до ОСОБА_5 та позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , в результаті чого останні, з урахуванням своїх по 1/4 обов'язкових часток у майні колгоспного двору, стали володільцями по 1/3 часток кожен в житловому будинку з огляду на наступний розрахунок:
1/4 (частка ОСОБА_6 ) / 3 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) = по 1/12 (успадкована частка ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 )
1/12 (успадкована частка ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) + 1/4 (обов'язкова частка ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) = по 1/3 (загальна частка ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина внаслідок смерті голови двору та батька позивачів - ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 04.04.2022 року).
Факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_5 та позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджується копіями свідоцтв про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 21.06.1974 року та ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 06.11.1976 року.
Як вбачається із матеріалів спадкової справи №117/2022, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. за життя спадкодавець ОСОБА_5 склав заповіт від 13.03.2019 року, згідно з яким житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 заповів в рівних частках по своїм синам - позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 є діти померлого, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які спадщину після його смерті прийняли в силу положень ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час смерті проживали разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №345 від 05.04.2022 року.
Інших спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині чи претендували б на таку після смерті ОСОБА_5 , крім ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , не має, що підтверджується матеріалами спадкової справи №117/2022.
З огляду на наведене, суд вважає доведеним факт прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 його синами - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому, належна йому 1/3 частки вищевказаного житлового будинку перейшла за загальними правилами спадкування за заповітом до позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , в результаті чого останні, з урахуванням своїх по 1/3 обов'язкових часток у майні колгоспного двору, стали володільцями по 1/2 часток кожен в житловому будинку з огляду на наступний розрахунок:
1/3 (частка ОСОБА_5 ) / 2 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) = по 1/6 (успадкована частка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 )
1/6 (успадкована частка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) + 1/3 (обов'язкова частка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) = по 1/2 (загальна частка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).
Підсумовуючи, суд не бере до уваги твердження позивачів, викладені у прохальній частині позовної заяви, в частині про те, що за ними слід визнати право власності по 2/4 частки спірного житлового будинку кожен, оскільки згідно матеріалів справи та проведеного судом розрахунку, достеменно встановлено факт набуття позивачами права власності по частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Однак, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно - житловий будинок, позивачі не можуть в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв'язку із чим звернулися до суду із зазначеним позовом.
Таким чином, право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтв про смерть спадкодавців ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 ; довідкою Мостиської міської ради №652 від 11.12.2023 року; копією заповіту ОСОБА_5 від 13.03.2019 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 20.10.2023 року; листом Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С. Вих.№455/02-14 від 04.10.2023 року; копією спадкової справи №117/2022, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. після смерті ОСОБА_5 ; копією довідки Самбірського МБТІ від 08.04.2022 року №468; копіями довідок Мостиської міської ради Львівської області №345 від 05.04.2022 року та №510 від 11.08.2023 року; копіями паспортів та ідентифікаційних кодів позивачів; копією посвідчення інваліда ІІ групи ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 ; копія довідки МСЕК серії ЛВА №326967 ОСОБА_3 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавців ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а також іншими матеріалами справи.
V. Застосоване судом законодавство:
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.
Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69 (далі - Вказівки №69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Згідно зі змістом Вказівок №112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).
Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.
Як роз'яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до ст.ст.1233 ЦК України та 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).
Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
ЦПК України встановлено, що:
- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;
- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
VI. Висновок суду:
Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов'язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання за позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права власності по 1/2 частки спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Даний спір підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки іншим шляхом його вирішити не можливо, а набуття позивачами права власності на житловий будинок з господарськими будівлями не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Підстави для негайного виконання рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.
VII. Судові витрати:
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сторони не заявляли клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за сторонами.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачами.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 18.12.2023 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачі:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ;
Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місце знаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 26307500;
Третя особа: Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 22, офіс 20-25, Яворівського району Львівської області .
Суддя Юрій БІЛОУС
Рішення суду набрало законної сили «______»________________20___ року
Суддя Юрій БІЛОУС