РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
18 грудня 2023 р. Справа № 120/14527/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року та № 00010365-2405-0203 від 23.02.2022 р., якими нараховане податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 33 066, 40 грн. та 496, 80 грн. за 2021 рік відповідно.
Позов обґрунтовано тим, що гаражний бокс, за який нараховано податок , відчужено на торгах в 2019 р., а отже він не перебував у власності позивача в 2021 році. Відтак, податкове повідомлення - рішення № 00010365-2405-0203 від 23.02.2022 р. є протиправним та підлягає скасуванню. Також вказано, що до податкового повідомлення - рішення № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року не надано розрахунку нарахованого податку, що, на думку позивача, свідчить про протиправність рішення. Більш того, позивач вважає, що розмір податку нарахований відповідачем згідно рішення № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року є завищеним.
Ухвалою від 25.09.2023 року відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
13.10.2023 р. відповідачем подано через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що ППР формується ІС “Податковий блок” автоматично на підставі наявних відомостей про об'єкти оподаткування. Згідно наявної інформації фізична особа ОСОБА_1 має у власності житловий будинок площею 564, 8 кв.м. та гараж площею 20, 7 кв.м. Відтак, має сплачувати відповідний податок, а отже спірні рішення є правомірними.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
19.06.2020 року Вінницько-хутірською сільською радою прийняте рішення “Про встановлення на території Вінницько-Хутірської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2021 рік.
Згідно цього рішення для житлових будинків та гаражів встановлено ставку 0,3 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.
07.02.2022 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004063-2405-0203, Форма “Ф”, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, у розмірі 33 006, 40 грн. (за житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 ).
23.02.2022 р. Головним управлінням ДПС у Вінницькій області видане податкове повідомлення-рішення № 00010365-2405-0203, яким нараховане податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, у розмірі 496, 80 грн. (за гаражний бокс).
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, в даному випадку, суду необхідно перевірити правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим Кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 ПК України визначено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
В свою чергу, Розділ XII ПК України (ст.ст. 265- 289), визначає податок на майно.
Так, відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається з:
- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
- транспортного податку;
- плати за землю.
Згідно з підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Положеннями підпункту "а" 14.1.129.1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що до будівель, які віднесені до житлового фонду входять житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень”.
В свою чергу, згідно підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Згідно з підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
У підпункті 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
За наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" підпункту 266.7.1 цього пункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку) (пп.266.7.1 -1 п.266.7 статті 266 ПК України).
Аналіз наведених норм доводить, що оподаткуванню підлягають як об'єкти житлової, так і нежитлової нерухомості. При чому оподатковуються вони за різними ставками. В свою чергу у разі наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" підпункту 266.7.1 цього пункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості.
Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення -рішення № 00010365-2405-0203 від 23.02.2022 р., суд вказує наступне.
Судом встановлено, що гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 був реалізований в січні 2022 р. , при цьому, як видно із договору купівлі продажу датованого 17.01.2022 р. він належав на праві власності ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 17.12.2020 р. Відтак в 2021 році гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 не перебував у власності позивача.
Відтак, контролюючим органом безпідставно нараховано податок на гаражний бокс, а отже спірне рішення№ 00010365-2405-0203 від 23.02.2022 р. є протиправним та підлягає скасуванню.
Оцінюючи податкове повідомлення -рішення № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року, суд виходить з настпного..
Як встановлено, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 564, 8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами.
Позивач вказує на відсутність розрахунку до податкового повідомлення - рішення, однак такий розрахунок наявний та долучений відповідачем до справи. В розрахунку наведено об'єкт оподаткування , площу, пільгу, ставку податку та суму податку.
Окрім того, позивач вказує, що, на його думку податок, на нерухоме майно, який нарахований згідно рішення № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року мав бути наступний (564,8 -120 (0,30%*6000) = 8006, 04 грн.).
З таким розрахунком суд не погоджується та вказує, що позивачем не взято до уваги норму пп.266.7.1 -1 п.266.7 статті 266 ПК України, в якій зазначено, що у разі , якщо у власності фізичної особи - платника податку, перебуває житловий будинок загальна площа якого перевищує 500 квадратних метрів, сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" підпункту 266.7.1 цього пункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості.
Відтак, податок на нерухоме майно згідно рішення № 0004063- 2405-0203 від 07.02.2022 року має бути розрахований наступним чином (564,8 -120 (0,30%*6000) = 8006, 04 грн.+ 25000 (сума нарахована за те, що у власності житловий будинок більш ніж 500 кв.м.) = 33 006, 40 грн.).
А отже податок на нерухоме майно згідно рішення № 0004063-2405-0203 від 07.02.2022 року нараховано вірно, відтак, це рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1073,60 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 15, 88 грн. (1,48% задоволених вимог).
Окремо щодо поданої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, докази чого, як зазначає позивач в позовній заяві, будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Зазначення ж у мотивувальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Відтак, відсутні підстави для вирішення питаня про відшкодування витрат на правничу допомогу після прийняття рішення.
Керуючись Конституцією України, Податкового кодексу України та ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 00010365-2405-0203 від 23.02.2022 р.
В решті вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір 15, 88 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150)
Повний текст рішення сформовано 18.12.2023 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна