Справа № 761/36066/21
Провадження № 2/761/3552/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Дем'янчук С.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника ГУ НП у м. Києві Глущенко О.М.,
представника Київської міської прокуратури Котляр Т.М.,
представників ДБР Лук'янович В.О.,
Рудак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року до Шевченківського районного суд ум. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань, в якій позивач просив стягнути з відповідачів 9707,84 грн - матеріальних збитків та 30 000, 00 грн - моральної шкоди .
У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08.11.2019 ним було подано до Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві заяву про те, що невідомі особи 08.11.2019 близько 00:30 год. викрали з банківської картки ПАТ «Перший український міжнародний банк» (ПУМБ), яка належала позивачеві, грошові кошти у сумі 9707,84 грн.
09.11.2019 слідчим СВ Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві лейтенантом поліції Педоренком С.С. вказані у заяві позивача відомості було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120191100100010744 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України
25.12.2019 слідчий СВ Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві лейтенант поліції Педоренко С.С. виніс постанову про закриття кримінального провадження. Своє рішення він мотивував тим, що під час проведення досудового розслідування встановлено, що у ньому відсутні ознаки складу злочину, оскільки слідством не встановлено настання наслідків у вказаному кримінальному правопорушенні, що виключає об'єктивну сторону складу злочину, а отже виключає склад злочину в цілому.
Позивач вважає, що вказана підстава для закриття кримінального провадження №120191100100010744 є хибною і суперечить нормам чинного законодавства.
Наголошує, що злочинним діянням невстановлених осіб ОСОБА_1 було завдано матеріальну шкоду, а тому наявна об' єктивна сторона складу злочину. Однак слідчим не було проведено жодних слідчих (розшукових) дій, передбачених чинним кримінальним процесуальним законодавством, які би дали можливість встановити наявність та розмір завданої позивачеві матеріальної шкоди.
При цьому позивач вказує, що про винесення постанови про закриття кримінального провадження він дізнався 11.02.2020 після того, як вкотре звернувся до слідчого через менеджер Viber із проханням ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.
13.02.2020 позивач прибув до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві для ознайомлення із матеріалами кримінального провадження, однак ознайомитися із матеріалами кримінального провадження позивачеві не вдалося, оскільки, за слів слідчого Педоренка С.С, матеріали кримінального провадження №120191100100010744 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, втрачено.
Позивач пояснює, що не погоджуючись із прийнятим рішенням, 18.02.2020 та 08.07.2020 ним було подано до Київської місцевої прокуратури №10 скаргу на дії слідчого з проханням скасувати постанову про закриття кримінального провадження, а також дати належну оцінку незаконним, на думку позивача, діям слідчого Педоренка С.С. Зазначає, що Київська міська прокуратура №10 на скаргу надала відповіді, згідно яких встановлено, що рішення слідчого про закриття кримінального провадження є необґрунтованими та передчасними, тому прокурором скасовано постанову слідчого та надано вказівки слідчому в порядку ст. 36 КПК України. Однак після цього органом досудового розслідування не було вчинено абсолютно ніяких слідчих (розшукових) дій, що передбачені чинним КПК України.
Разом з цим, 16.10.2020 позивачем було подано заяву до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві про надання інформації про те, хто здійснює досудове розслідування за заявою позивача, а також можливості ознайомитися з матеріалами кримінального проводження.
Головне управління Національної поліції України в м. Києві на вказане звернення позивача надало відповідь від 15.12.2020 №951/125/22/01-2020, відповідно до якої 13.08.2020 кримінальне проводжання №120191100100010744 передано за підслідністю до відділу дізнання, однак станом на 08.12.2020 матеріали кримінального провадження до відділу дізнання не надходили.
Позивач вважає, що із вищенаведеного можна зробити висновок, шо слідчим Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві не виконано повною мірою своїх службових обов'язків щодо розслідування вказаного кримінального провадження. а також допущено службову недбалість, в результаті якої втрачено матеріали кримінального
Звертає увагу суду, що через це не було встановлено осіб, які вчинили відносно позивача кримінальне правопорушення, і, як наслідок, у позивача відсутня можливість відшкодувати завдані йому матеріальні збитки.
Зазначає, що окрім того, внаслідок бездіяльності органів досудового слідства позивач поніс додаткові матеріальні збитки, пов'язані із оскарженням у судовому порядку виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 01.12.2020, відповідно до якого на позивача було звернено стягнення заборгованості за кредитним договором №2001030705101 від 08.05.2018 у сумі 16 351,52 грн, з яких: 9707,84 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту; 4833,74 грн, - прострочена заборгованість за процентами; 1078,6 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 531,34 грн. - строкова заборгованість за процентами; 200,00 грн. -прострочена заборгованість за комісією.
Позивач також вказує, що з метою відновлення своїх порушених прав та надання оцінки діям працівників Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві 16.10.2020 ним було подано заяву до Державного бюро розслідувань. У відповіді від 27.10.2020 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, повідомило позивача, що за результатами розгляду заяви від 17.10.2020 відомості до ЄРДР не вносились. Позивач вважає, що із відповіді ДБР на його заяву можна зробити висновок, що жодних дій, спрямованих на надання правової оцінки діям працівників Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві вчинено не було.
Позивач переконаний, що у результаті недбалого ставлення до виконання своїх службових обов'язків працівниками Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві не тільки не було проведено жодних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на виявлення осіб, причетних до вчинення стосовно позивача кримінального правопорушення, а і було завдано останньому додаткових матеріальних збитків, оскільки ОСОБА_1 довелося самостійно захищати свої законні права та інтереси у судовому порядку.
Позивач вказує, що внаслідок, дій невстановлених на даний час осіб, спрямованих на викрадення кода з належної ОСОБА_1 банківської картки, позивачу було завдано матеріальних збитків на суму 9 707,84 гривень, зарахованих йому на підставі кредитного договору №2001030795101 від 08.05.2018, якими він не користувався на той час. Пояснює, що вказана сума підтверджується випискою із банківського рахунку позивача, наданого ПАТ «Перший український міжнародний банк».
Поряд з цим, наголошує, що через бездіяльність органу досудового розслідування та недбале ставлення працівників Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві позивачеві було також завдано моральну шкоду, яка виражається у сильних душевних переживаннях стосовно того факту, що позивач став жертвою кримінального правопорушення. Також зазначає, що йому довелося самостійно захищати свої інтереси перед ПАТ «Перший український міжнародний банк» (ПУМБ), доводити, що звернення на ОСОБА_1 стягнення є незаконним, оскільки ОСОБА_1 сам є потерпілим. Стверджує, що це, у свою чергу, викликало додаткові переживання і негативно вплинуло на здоров'я позивача та загальне самопочуття,
Окрім того, зауважує, що після того, як грошові кошти були викрадені, ПАТ «Перший український міжнародний банк» (ПУМБ) розпочав процедуру досудового стягнення повного розміру заборгованості з позивача, у ході якого йому неодноразово телефонували спеціалісти зі стягнення заборгованості, які поводили себе по-хамськи, вимагали у грубій формі повернути всю суму заборгованості, погрожували.
Вважає, що ця ситуація стала можливою виключно тому, що працівниками поліції належним чином не розслідувалося кримінали не провадження за заявою ОСОБА_1 , через що не було встановлено реальних винуватців кримінального правопорушення, на яких можна звернути стягнення. Позивач вказує, що внаслідок всіх цих подій його звичний життєвий уклад значно погіршився, замість того, щоб приділили час своїй родині, позивач вимушений був займатися питаннями захисту своїх прав. Це, у свою чергу, виразилося у сильних душевних переживаннях та постійному стресі та відобразилося на загальному стані здоров'я позивача.
Моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування, ОСОБА_1 оцінює у розмірі 30 000,00 грн.
3 огляду на все вищевказане, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь матеріальні збитки у розмірі 9 707 грн 84 коп та моральну шкоду у розмірі 30 000 грн 00 коп.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2021 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою суду від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які позивач усунув 23.10.2021.
Ухвалою суду від 18.10.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
02.02.2022 на адресу суду надійшов відзив Державного бюро розслідувань на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві відповідач-4 просив відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Відзив мотивував тим, що при зверненні до суду ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому як матеріальної, так і моральної шкоди, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування відповідачами матеріальної та моральної шкоди.
Окрім того, наголошував щодо обрання позивачем невірного способу захисту, оскільки жодного відношення до відкриття виконавчого провадження, в рамках якого боржником виступає позивач, ДБР не має (як власне й інші відповідачі). Звертає увагу суду на те, що досудове розслідування у рамках цього провадження здійснює (-вало) Шевченківське управління поліції ГУНП у м. Києві, однак яке не є відповідачем у цій справі. Вважає, що посилання позивача на протиправність дій чи бездіяльність слідчого Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві Педоренка С.С. під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019100100010744 лише відображають його особисту незгоду з процесуальними рішеннями слідчого, прийнятими в рамках вищезгаданого кримінального провадження, та ґрунтуються на його особистих припущеннях, які не підкріплені будь-якими доказами.
Зазначені позивачем обставини, на переконання відповідача-4, не вказують на наявність у діях відповідачів ознак заподіяння йому майнової та (або) моральної шкоди, відповідальність за яку повинна нести держава, особливо з огляду на те, що в судовому порядку протиправність дій чи бездіяльності відповідачів встановлено не було. Водночас, наголошує, що положеннями статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора в порядку, передбаченому цим Кодексом.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Звертає увагу суду на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2020 у справі № 761/5685/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого Шевченківського управління ГУНІ у м. Києві про закриття кримінального провадження - скасовано. Зазначена ухвала слідчого судді, на думку відповідача-3, свідчить про реалізацію ОСОБА_1 передбаченого статтею 303 КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, що свідчить про поновлення ймовірно порушених законних інтересів позивача. Однак факт скасування процесуального рішення слідчого не є безумовним доказом неправомірності рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування саме у розумінні статті 1176 ЦК України, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями слідчого та настанням шкоди.
Вказує, що у судовому порядку дії чи бездіяльність, як слідчого Шевченківського управління ГУНІІ у м. Києві, так і відповідачів у цій справі, протиправними не визнавалися, а в рамках даного провадження вимоги щодо визнання бездіяльності відповідачів протиправною позивач перед судом також не ставить.
Водночас, зазначає, що з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 оскаржено виконавчий напис приватного нотаріуса від 01.12.2020, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 стосовно позивача. Так, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.05.2021 у справі №757/3975/21 позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01.12.2020 № 39329. Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17.09.2021 відкрито провадження у справі №757/13419/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПУМБ» про повернення стягнутих коштів.
Зазначене, як вважає відповідач-4, свідчить про те, що позивач вже скористався правом на судовий захист ймовірно порушених прав, в тому числі, шляхом повернення стягнутих з нього на користь АТ «ПУМБ» коштів.
Відповідач-4 констатує, що у межах даного провадження позивач, пред'являючи вимоги про відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, навмисно не зазначаючи про справу №758/13419/21, таким чином намагається покращити своє матеріальне становище, або ж несвідомо обрав невірний спосіб захисту порушених прав. Зазначає, що обрання неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Поряд з вищевикладеним, відповідач-4 зазначав про безпідставність пред'явлення позовних вимог до ДБР, оскільки ОСОБА_1 звертався із скаргою на дії та бездіяльність слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві Педоренко С. саме до Територіального управління ДБР, яке є юридичною особою. Тож належним відповідачем у даному випадку має бути не ДБР, а ТУ ДБР, розташоване у м. Києві. Зауважує, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою відмови у позові.
10.02.2022 на адресу суду надійшов відзив Київської міської прокуратури на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві відповідач-2 вважав, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідач-2 вважає, що посилання позивача на бездіяльність дізнавача Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019100100010744 лише відображають його особисту незгоду з процесуальними рішеннями, прийнятими в рамках зазначеного кримінального провадження, та ґрунтуються на його особистих припущеннях, які не підкріплені будь-якими доказами. Наголошує, що скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження вказує на належне та ефективне реагування органів прокуратури на рішення органу досудового розслідування та здійснення в межах повноважень реагування на неналежне досудове розслідування у кримінальному провадженні. Зазначає, що у ході здійснення процесуального керівництва прокурорами, в порядку ст. 36 КПК України, неодноразово надавались письмові вказівки слідчому, стан досудового розслідування неодноразово перевірявся процесуальними керівниками, за результатами чого вживались заходи, що свідчить про належне виконання прокурорами своїх повноважень. Крім того, зауважує, що оскарження учасником кримінального провадження процесуальних рішень органів досудового розслідування у порядку глави 26 КПК України не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у порядку статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, так як при здійсненні відповідних процесуальних дій особа реалізує свої права щодо контролю за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства. Вважає, що в контексті даного спору неможливо в межах цивільного судочинства встановити протиправність дій або бездіяльності, зумовленого дотриманням процесуальних прав в рамках кримінального провадження.
Стосовно доводів позову щодо завдання ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 9 707,84 грн., унаслідок бездіяльності органу досудового розслідування зазначає, що ОСОБА_1 самостійно оскаржено виконавчий напис приватного нотаріуса від 01.12.2020, на підставі якого, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 стосовно позивача. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.05.2021 у справі №757/3975/21 позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01.12.2020 № 39329. Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2021 відкрито провадження у справі № 758/13419/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПУМБ» про повернення стягнутих коштів. Зазначене, на переконання відповідача-2, свідчить про те, що позивач вже скористався правом на судовий захист свого порушеного права, в тому числі шляхом повернення стягнутих з нього на користь АТ «ПУМБ» коштів. Констатує, що правовідносини, якими спричинено матеріальну шкоду ОСОБА_1 , склалися між позивачем та АТ «ПУМБ», які вирішуються у судовому порядку. При цьому, Київська міська прокуратура не є учасником зазначених правовідносин.
Щодо доводів позивача про наявність моральної шкоди та її розмір вказує, що позивачем жодними доказами не підтверджено заподіяння нібито неправомірними (протиправними) діями або бездіяльністю Київської міської прокуратури моральної шкоди (втрат), зокрема заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, як і не надано обґрунтування розміру завданої шкоди, а необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування обґрунтовано через реалізацію своїх прав, як учасника кримінального провадження.
10.02.2023 на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив Державного бюро розслідувань. У вказаній відповіді на відзив позивач зазначав, що якби слідчий Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві добросовісно провів досудове розслідування, то принаймні стало ясно, що позивач ніяким чином не міг вплинути на проведення несанкціонованих грошових операцій по банківській картці та провини в позивача у цьому немає, а є провина чи помилка банку АТ "ПУМБ", який не дотримався необхідного протоколу дій в цьому випадку та не забезпечив надійність свого програмного забезпечення. Такі дії та бездіяльність слідчого, на думку позивача, надала можливість банку покласти відповідальність за крадіжку на позивача та відкрити виконавче провадження по стягненню з останнього викрадених грошей.
Таким чином, на думку позивача, існує чіткий причинний зв'язок між бездіяльністю слідчого та нанесенням ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди.
Щодо посилань ДБР на обрання позивачем невірного способу захисту позивач звертав увагу суду на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2021 р по справі № 761/5685/20 постанова слідчого Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві про закриття кримінального провадження скасована та водночас проголошено про повернення матеріалів кримінального провадження до Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві для продовження досудового розслідування. Але не зважаючи на обов'язковість виконання для всіх без виключення судових рішень, слідчий як до цього, так і після судової ухвали не виконав жодної процесуальної дії.
Пояснює, що суть позову до відповідачів полягає в тому, що жодна з цих організацій (виключаючи Державну казначейську службу України), не зважаючи на неодноразові звернення, нічого не зробили для об'єктивного та неупередженого розгляду заяви позивача про скоєння кримінального злочину, і посилання позивача на бездіяльність слідчого не лише відображають особисту незгоду позивача з процесуальними рішеннями слідчого, як це стверджує відповідач і про які позивач з провини слідчого не має жодного уявлення, а констатують факт того, що слідчий не тільки нічого не робив, а й навмисно знищив матеріали розслідування, щоб не дати позивачу змоги ознайомитись з ними.
11.02.2023 на адресу суду повторно надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив Державного бюро розслідувань, ідентична за змістом до відповіді ОСОБА_1 на відзив Державного бюро розслідувань, поданої до суду 10.02.2023.
14.04.2022 на адресу суду надійшли заперечення Державного бюро розслідувань. У вказаних запереченнях відповідач-4, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві на позов, зазначав, що ДБР не має жодного відношення до стану досудового розслідування у межах кримінального провадження №12019100100010744, а також до виконавчого провадження в рамках якого із ОСОБА_1 стягувалася заборгованості за кредитом.
Вказує, що навіть якщо припустити, що позивачу завдано певну шкоду саме внаслідок протиправної бездіяльності слідчого, який здійснює досудове розслідування у рамках вищезгаданого кримінального провадження, то єдиним та належним відповідачем у такому спорі має бути лише Шевченківське управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке взагалі не залучено учасником у цій справі.
Звертає увагу суду на те, що протиправність дій чи бездіяльність слідчого Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві Педоренка С.С. під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019100100010744 в судовому порядку не встановлена, а обґрунтування доводів позивача в цій частині зводяться до власного бачення ОСОБА_1 якості та швидкості досудового розслідування, тобто відображають лише його особисту незгоду з процесуальними рішеннями слідчого, а не об'єктивну сторону стану досудового розслідування.
Окрім того, визначена позивачем вимога в частині відшкодування майнової шкоди хоча і має логічне обґрунтування, адже з позивача в примусовому порядку стягнуто 9707,84 грн, однак така шкода буде відшкодована за наслідками розгляду справи N° 757/13419/21 шляхом стягнення цих коштів з АТ «ПУМБ». вважає, що у такому разі стягнення цієї суми ще й з органу досудового розслідування буде мати характер не відшкодування шкоди, а додаткового блага. При цьому вимога в частині відшкодування моральної шкоди полягає лише у посиланнях позивача на загальні абстрактні твердження, які не підкріплені будь-якими доказами.
Наголошує, що у рамках даної справи неможливо встановити (оскільки позивач не надав відповідних доказів) те, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, чи можливо душевних страждань, у якій формі та який мали характер ці страждання, чим обґрунтовується сума саме в розмірі 30 000 грн, з чого позивач виходив при визначені цієї суми, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
18.04.2022 на адресу суду надійшли письмові пояснення представника відповідача-1 - ГУ НПУ у м. Києві. У вказаних поясненнях відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позову та урахувати вказані у поясненнях правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду Верховного Суду. Зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди заподіяної скоєнням злочину потерпілому за рахунок держави, оскільки ця шкода заподіяна внаслідок скоєння злочину, а не тривалістю досудового розслідування і відтак за відсутності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями органів досудового розслідування і заподіяною шкодою, відтак відсутні підстави для деліктної відповідальності державних органів.
При цьому наголошує, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Також матеріали справи містять додаткові пояснення представника Державного бюро розслідувань.
У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити.
Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні.
Суд, вислухавши пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Судом встановлено, що 08.11.2019 до відділу поліції №1 Шевченківського УП ГУ Національної поліції в м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 , який повідомив про те, що 08.11.2019 приблизно о 00 год. 30 хв. невстановлена особа, перебуваючи за невставноленою адресою, таємно викрала грошові кошти в сумі 10 000 грн з його банківської карти.
09.11.2019 вказані відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100100010744, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1. ст. 185 КК України.
25.12.2019 слідчий СВ Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві ст. лейтенант поліції Педоренко С.С. виніс постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.
18.02.2020, не погоджуючись із прийнятим рішенням слідчого, позивач подав до Київської місцевої прокуратури №10 заяву-скаргу, у якій просив скасувати постанову слідчого С. Педоренко від 25.12.2019 про закриття кримінального провадження, продовжити досудове розслідування за № 12019100100010744 від 09.11.2019, передавши всі матеріали іншому слідчому., дати належну оцінку згідно з вимогами чинного законодавства України діям слідчого С. Педоренко про проведені розслідування кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за № 12019100100010744.
У відповідь на вказану скаргу Київська місцева прокуратура №10 повідомила ОСОБА_1 , що вивченням матеріалів досудового розслідування встановлено, що рішення слідчого є необґрунтованим та передчасним, у зв'язку з викладеним, прокурором скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження, доручено здійснення досудового розслідування сектору дізнання Шевченківського УП ГУНП в м. Києві та надано вказівки дізнавачу в порядку ст. 36 КПК України. Окрім того, роз'яснено, що ОСОБА_1 в порядку, встановленому ст. ст. 303-307 КПК України, має право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора.
17.09.2020 позивач звернувся зі скаргою до Державного бюро розслідувань, у якій просив надати належну оцінку діям та бездіяльності слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві С. Педоренко при розслідуванні кримінального провадження №12019100100010744 та поновити порушені ним права та інтереси ОСОБА_1
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві повідомило, що розглянуло звернення ОСОБА_1 від 19.10.2020 щодо результатів розгляду попереднього звернення щодо можливого вчинення кримінального правопорушення працівниками Шевченківського УП ГУНП в м. Києві та з інших питань, за результатами розгляду заяви від 17.09.2020 відомості до ЄРДР не вносились, про що було повідомлено ОСОБА_1 письмово 28.09.2020 №З-9688/03-2020вих.
10.10.2020 позивач подав звернення до Національної поліції України, у якому повідомляв, що при проведенні розслідування кримінального правопорушення, яке було внесено до ЄРДР за № 12019100100010744 , слідчий С. Педоренко порушив вимоги ст. 56, 93, 95, 221, 224, 284 КПК України, та, на думку, ОСОБА_1 , злісно ухилявся від виконання своїх прямих обов'язків при проведенні досудового розслідування кримінального злочину за заявою ОСОБА_1 , що, як вважає заявник, може бути кваліфіковано за ознаками ст.ст. 364, 366, 367 КК України. Тому ОСОБА_1 просив поновити порушені слідчим СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві С. Педоренком права та інтереси ОСОБА_1 , всебічно, повно та неупереджено провести дослідження кримінального провадження та дати належну оцінку діям та бездіяльності слідчого при розслідуванні кримінального провадження.
Відділом дізнання ГУ НПУ у м. Києві Залєського Б.Є повідомлено, що станом на 08.12.2020 матеріали кримінального провадження до відділу дізнання Шевченківського управління поліції не надходили.
09.04.2021 позивач звернувся зі скаргою до Генерального прокурора України з вимогою про негайне прийняття всіх необхідних дій для виправлення грубих порушень при розслідуванні кримінального злочину.
24.04.2020 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Шевченкіського УП ГУ НП у м. Києві, у якій просив надати можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження № 12019100100010744.
Також матеріали справи містять відповідь Київської місцевої прокуратури № 10 на скарги ОСОБА_1 № 662-21, № 667-21, №669-21, № 684-21 щодо стану досудового розслідування та з інших питань. Змістом якої ОСОБА_1 повідомлено, що до книг обліку кримінальних проваджень та системи електронного документообігу Київської місцевої прокуратури №10 кримінальне провадження №12019100100010744 від 09.11.2019 до Київської місцевої прокуратури не надходило. Додатково повідомлено, що місцевою прокуратурою ініційовано службову перевірку по вказаним в зверненні питанням.
Шевченківською окружною прокуратурою м. Києва звернення ОСОБА_1 щодо неналежного дізнання та з інших питань направлено за належністю начальнику Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві.
01.12.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, під реєстровим номером №39329 вчинено виконавчий напис, яким з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №2001030795101 від 08.05.2018, укладеним між ним та ПАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14282829) стягнуто заборгованість за кредитним договором №2001030795101 від 08.05.2018.
Відповідно до змісту спірного виконавчого напису, строк платежу за кредитним договором №2001030795101 від 08.05.2018 настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 20.01.2020 по 29.09.2020.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.05.2021 у справі № 758/3975/21 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню- задоволено. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01.12.2020, зареєстрований в реєстрі за № 39329, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною про стягнення грошових коштів в розмірі 16351,52 грн з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором №2001030795101 від 08.05.2018. Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (код за ЄДРПОУ 142828229, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановивши дійсні обставини справи, дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Так, згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що в результаті недбалого ставлення до виконання своїх службових обов'язків працівниками Шевченківського управління поліції ГУ НПУ в м. Києві не було проведено жодних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на виявлення осіб, причетних до вчинення стосовно позивача кримінального правопорушення, а також завдано позивачеві додаткових матеріальних збитків.
Поряд з цим, суд також бере до уваги, що існує законодавчо визначений механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження.
Разом з тим, механізм реалізації захисту прав потерпілого в рамках розгляду кримінального провадження визначений нормами статей 56,303 КПК України.
Так, заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
Таким чином, ОСОБА_1 , вважаючи, що слідчим та/або прокурором не виконано повною мірою свої службові обов'язки, не здійснено інших процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити, під час досудового розслідування, міг оскаржити таку бездіяльність у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України. Вказане право позивача щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у порядку, встановленому ст.ст.303-307 КПК України, було неодноразово роз'яснене ОСОБА_1 . Київською міською прокуратурою №10 у відповідях на його скарги.
Суд наголошує, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.
Утім матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем гарантованого йому права на оскарження рішення, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у порядку, встановленому ст.ст.303-307 КПК України, як і не містять доказів визнання судом у встановленому вищевказаними положеннями порядку незаконними дій чи бездіяльності слідчого або прокурора.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди (постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20)).
Факт скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження не доводить заподіяння позивачеві шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю слідчого СВ Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції ГУ НПУ в м. Києві та настанням шкоди.
Такий висновок суду є аналогічним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження№ 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження№ 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20), предметом розгляду яких були позовні заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.
Права позивача у зв'язку із закриттям кримінального провадження були відновлені шляхом скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження Київською місцевою прокуратурою №10, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи, в установленому порядку.
Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями та/або бездіяльністю відповідачів й вчиненням приватним нотаріусом виконавчого напису та визнанням судом такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконананню.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому майнової та моральної шкоди внаслідок дій чи бездіяльності слідчого СВ Відділу поліції №1 Шевченківського управління поліції ГУ НПУ в м. Києві, причинний зв'язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які посилався позивач, що б могло бути правовою підставою для задоволення позовних вимог.
Отже, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв'язку з, зокрема, їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.
Поряд з цим, суд бере до уваги, що встановлення судом обґрунтованості позову під час розгляду справи обов'язком суду є й встановлення належності відповідачів у справі.
Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом відповідачами визначивГоловне управління Національної поліції у м. Києві, Київську міську прокуратуру, Державну казначейську службу України, Державне бюро розслідувань.
Натомість у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діяннями якого завдано шкоду. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач вважав, що йому завдано матеріальної та моральної шкоди бездіяльністю працівників Шевченківського управління поліції Головного управління НПУ в м. Києві.
Натомість, з огляду на те, що позовна заява не містить доводів про завдання йому шкоди Київською міською прокуратурою, Державною казначейською службою України та Державним бюро розслідувань, такі органи не є належними відповідачами, через які держава бере участь у даній справі.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Суд бере до уваги, що установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Враховуючи вказані висновки, які є обов'язковими до застосування судом (ст.263 ЦПК України), суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України та Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідновідмовити саме у зв'язку з неналежністю таких відповідачів у даній справі.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 278, ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної Казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко