ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2023 Справа № 914/1745/23
За позовом: Фізичної особи-підприємця Панчук Ольги Дмитрівни, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавер Енерджі Плюс», м. Львів,
про: стягнення заборгованості у розмірі 513 711,03 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: Крюкова Н.Т. - представник
від відповідача: Сутковий А.М. - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Панчук Ольги Дмитрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавер Енерджі Плюс» про стягнення заборгованості у розмірі 513 711,03 грн.
Ухвалою суду від 19.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 21.09.2023 закрито підготовче провадження у справі №914/1745/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2023. В подальшому розгляд справи відклададався на 02.11.2023, 30.11.2023 та 07.12.2023.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди в частині своєчасної та повної оплати орендної плати.
В судовому засіданні представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву (вх. №22772/23 від 20.09.2023), зокрема, посилаючись на відсутність у позивача права власності на об'єкт оренди, за яким заявлено право вимоги.
В судовому засіданні 07.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 04 січня 2021 року між ФОП Панчук Ольгою Дмитрівною, (надалі - «Орендодавець»), та ТОВ «КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС» (надалі - «Орендар») укладено Договір оренди приміщення №1 (надалі - Договір оренди) згідно якого Орендарю передано в строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 250,00 м кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 7В'-1.
Відповідно до п.3.1. Договору оренди Договір вступає в дію з моменту його укладення та діє до « 01» грудня 2023 року.
Згідно п.1.2. Договору оренди, за користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі еквівалентному 1500,00 доларів США в гривнях, згідно курсу НБУ визначеного на перше число кожного місяця.
Відповідно до п.1.3. Договору, орендна плата за використання приміщення сплачується Орендарем шляхом внесення належної до оплати суми на банківський рахунок Орендодавця до 5 числа кожного поточного місяця за поточний місяць.
Згідно з п.1.2. Договору (в редакції, визначеній в умовах Додаткового договору №2 до Договору оренди приміщення №1 від 04 січня 2021 року) «в разі протермінування оплати Орендар сплачує пеню в розмірі 2% від неоплаченої суми (суми заборгованості), за кожен день прострочення». При частковій сплаті орендної плати пеня нараховувалась на суму несплаченої частини боргу із врахуванням кількості днів протермінування.
Пунктом 1.6 Договору передбачено, що Орендодавець вправі односторонньо змінити розмір орендної плати в випадку зміни кон'юнктури ринку, не частіше ніж один раз на рік, шляхом направлення/вручення на адресу Орендаря відповідного повідомлення. В такому випадку розмір орендної плати вважається зміненим з першого числа місяця наступного за місяцем, в якому було скеровано/вручено відповідне повідомлення.
15.07.2021 Позивачем (Орендодавцем) було надіслано Орендарю Лист №15/07-21, в якому він повідомляє про необхідність внесення змін до умов договору шляхом збільшення вартості оренди приміщення до 1800 доларів США. Разом з листом №15/07-21 було також направлено Додатковий договір №2 про внесення змін в Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021.
Листом Орендаря №445 від 11.08.2021 та листом-відповіддю Орендодавця на нього від 22.08.2021 Сторони погодили відтермінувати збільшення орендної плати за договором й укладення Додаткової угоди №2 з 01 січня 2022 року.
Зважаючи на те, шо сторони погодили відтермінування збільшення орендної плати, Орендарем здійснювалась оплата в розмірі 1800 дол. США з січня 2022 року.
Як зазначає позивач, з березня 2022 року Орендар не виконував свій обов'язок передбачений п.1.3 договору: не сплачував орендну плату, а надалі самовільно вирішив сплачувати лише 1/3 від розміру орендної плати, передбаченої в договорі, що свідчить про порушення умов Договору №1 зі сторони Орендаря.
Позивачем неодноразово направлялися вимоги, претензії, в яких зазначалося про обов'язок Орендаря за договором щодо сплати орендної плати в належному розмірі та у передбачений строк, про повернення приміщення та підписання акта приймання-передачі, зокрема:
1) №17/06-22 від 17.06.2022 - повідомлено про необхідність розірвання Договору оренди, запропонувано варіанти підстав розірвання (пункти договору), прохання повідомити, коли можливо якнайшвидше розірвати договір та повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі приміщення. З врахуванням п.3.2.3. Договору оренди, дія цього Договору може бути припинена внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди. Як стверджує позивач, оскільки 18.06.2022 було надіслано Орендарю Вимогу №17/06-22 від 17.06.2022 про розірвання Договору оренди, яку згідно відстеження вручення рекомендованих листів отримано 20.06.2022, з 20 липня 2022 року Договір оренди приміщення №1 від 04 січня 2021 року припинений.
2) №11/07-22-1 від 11.07.2022 - вимога-претензія: прохання прибути 20.07.2022 на об'єкт для повернення об'єкта оренди і підписання акта приймання-передачі, сплатити борг по орендній платі;
3) №01/08-22-1 від 01.08.2022 - прохання надати доступ до приміщення, так як фактично його використання Орендарем було припинено;
4) №02/09-22-1 від 02.09.2022 - вимога до Орендаря забезпечити свою присутність для передачі приміщення.
Від 20 липня 2022 року Договір оренди №1 від 04 січня 2021 року є припиненим. Згідно з пунктом 4.2. Договору у разі припинення дії цього Договору Орендар зобов'язаний звільнити Приміщення та підготувати його до передачі Орендодавцеві не пізніше п'яти днів після припинення дії Договору.
Пунктом 1.2. Договору (в редакції, визначеній в умовах Додаткового договору №2 до Договору оренди приміщення №1 від 04 січня 2021 року) «в разі протермінування оплати Орендар сплачує пеню в розмірі 2% від неоплаченої суми (суми заборгованості), за кожен день прострочення». При частковій сплаті орендної плати пеня нараховувалась на суму несплаченої частини боргу із врахуванням кількості днів протермінування.
Внаслідок порушення Орендарем умов Договору, станом на 17.03.2023 в Орендаря наявна заборгованість в розмірі 171 762,82 грн, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення 171 762,82 грн заборгованості з орендної плати, 170 000,00 грн пені, 170 000,00 грн неустойки нарахованої в звязку з неповерненням обєкта оренди, 1 948,21 грн - 3 % річних від суми заборгованості.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є частково обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі змісту позовної заяви та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з оренди майна.
Підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (часина 1 статті 759 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України.
Згідно Додатку №1 до Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021 Актом прийому - передачі приміщення оренду від 09.01.2023, орендодавець передав, орендар прийняв майно. Зауваження до вказаного акту в матеріали справи не містять.
Згідно частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до часини 1 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно п.1.2. Договору оренди, за користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі еквівалентному 1500,00 доларів США в гривнях, згідно курсу НБУ визначеного на перше число кожного місяця.
Листом від 15.07.20.21 №15/07-21 позивачем було повідомлено відповідача про необхідність внесення змін до п. 1.2. Договору оренди приміщення від 04.01.2021 в частині збільшення вартості оренди до 1800,00 дол. США. До вказаного листа було долучено Додатковий договір №2 про внесення змін в Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021.
В свою чергу, відповідач листом від 11.08.2021 вих. №445 просив позивача погодити укладення надісланої Додаткової угоди №2 до Договору із 01.01.2022.
Позивач погодився на відтермінування збільшення орендної плати до 01.01.2022, що підтверджується листом №22/08.
На виконання вказаної домовленості відповідач в січні та лютому 2022 року здійснював сплату орендної плати в розмірі обумовленому сторонами Додатковим договором №2. Однак, в подальшому почав сплачувати 1/3 від розміру орендної плати.
Доводи відповідача щодо не укладення Додаткового договору №2 від 04.07.2021 є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду, з огляду на таке.
Надаючи оцінку спірним відносинам сторін, що виникли з приводу укладення Додаткового договору №2 від 04.07.2021, то суд зазначає таке.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, яка за аналогією закону підлягає застосуванню також до порядку укладення угод про зміну договору, визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 2 ст. 644 ЦК України визначено, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд встановив, що ініціатором укладання Додаткового договору №2 від 04.07.2021 був позивач.
Відповідач у відповіді на повідомлення не заперечив щодо укладення надісланої позивачем Додаткової угоди №2 із 01.01.2022 і приступив до виконання умов Додаткового договору №2 шляхом сплати орендних платежів в розмірі передбаченому п.1.1. вказаного Додаткового договору.
Водночас не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладення господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 21.06.2022 у cправі №917/253/21.
Матеріалами справи підтверджено, що договір виконувався сторонами, а відтак відсутні підстави вважати його неукладеним.
Відтак, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі Додаткового договору до Договору оренди приміщення, укладеного у спрощений спосіб.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 193 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку орендної плати нежитлових приміщень заборгованість відповідача за Договором станом на 17.03.2023 складала 171 762,82 грн.
Враховуючи викладене та те, що відповідач не спростував, не надав доказів виконання договору в частині сплати орендної плати, вимога позивача про стягнення з відповідача 171 762,82 грн заборгованості по орендній платі є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Щодо заперечень відповідача, з посиланням не недійсність правочину у зв'язку з відсутністю права власності позивача на майно, то суд звертає увагу відповідача на те, що вказані доводи не є предметом дослідження в даній справи, також в матеріалах справи відсутні докази недійсності вказаного правочину, відтак доводи відповідача щодо недійсності правочину є такими, що не заслуговують на увагу суду.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 1948,21 грн, то суд встановив таке.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 1948,21 грн 3% річних підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 170 000,00 грн пені, то суд встановив таке.
Згідно з п.1.2. Додаткового договору №2 до Договору оренди приміщення №1 від 04 січня 2021 року в разі протермінування оплати Орендар сплачує пеню в розмірі 2% від неоплаченої суми (суми заборгованості), за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Відтак, оскільки розмір пені, визначений у розмірі 2% від суми загального зобов'язання, поглинається розміром пені, визначеним подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення, пеня підлягає нарахування тільки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Здійснивши розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБ України за запропонований позивачем період, суд встановив, що до задоволення підлягає пеня в розмірі 42 522,21 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 170 000,00 грн неустойки, то суд встановив таке.
Від 20 липня 2022 року Договір оренди №1 від 04 січня 2021 року є припинений. Згідно з пунктом 4.2. Договору у разі припинення дії цього Договору Орендар зобов'язаний звільнити Приміщення та підготувати його до передачі Орендодавцеві не пізніше п'яти днів після припинення дії Договору.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Враховуючи вказані умови договору та положення закону, Позивач заявив до стягнення з Відповідача суму неустойки в розмірі 170 000,00 грн за період липень 2022-березень 2023 року, на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Як зазначає позивач та обгрунтовує долученими до позовної заяви розрахунків неустойки, внаслідок порушення Орендарем умов Договору, станом на 17.03.2023 Орендодавець має право вимоги від Орендаря сплати 982 410,68 грн неустойки, згідно умов передбачених Договором та Законом.
Однак, Позивач просить суд про стягнення неустойки в розмірі 170 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що неповернення об'єкту оренди після припинення дії Договору, відбулося з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув об'єкт оренди позивачу, та продовжує користуватися орендованим майном.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас, неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Беручи до уваги припинення дії Договору оренди та невиконання п. 4.2. Договору щодо повернення майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 170 000,00 грн неустойки.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими що підлягаю до задоволення частково.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 5793,50 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавер Енерджі Плюс» (79052, м. Львів, вул. Рудненська, буд.14а/1, код ЄДРПОУ: 41221900) на користь Фізичної особи-підприємця Панчук Ольги Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) 171 762,82 грн боргу з орендної плати, 42 522,21 грн пені, 170 000,00 грн неустойки, 1 948,21 грн 3 % річних та 5793,50 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено на підписано 18.12.2023.
Суддя Березяк Н.Є.