ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2023 р. Справа№ 910/4866/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - ОСОБА_3.,
від третьої особи - ОСОБА_2.,
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/4866/23 (суддя Босий В.П., повний текст складено - 02.10.2023) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення 699 488,14 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" (надалі - "Товариство") про:
- визнання недійсним рішення Наглядової ради Товариства, оформленого протоколом засідання №5 від 23.04.2021;
- визнання недійсним рішення Наглядової ради Товариства, оформленого протоколом засідання №6 від 13.05.2021, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Правління та виключення останнього, як особи, що мала право представляти інтереси Товариства у будь-яких державних органах та будь-яких установах;
- скасування державної реєстрації №1000741070054001894 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ізетовою Надією Іванівною, згідно якої 14.05.2021 змінено відомості про Голову Правління - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 у Товаристві;
- скасування наказу №79к від 13.05.2021 Товариства про припинення повноважень Голови Правління - ОСОБА_1;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Правління Товариства;
- стягнення з відповідача заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 699 488,14 грн.
Як на підставу для визнання недійсними вказаних рішень позивач зазначає про неповноважність складу Наглядової ради.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з огляду на встановлення судом обставин правомочності засідань Наглядової ради, на яких були прийняті оскаржувані наразі рішення.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/4866/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн.
Зважаючи на складність справи, надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також враховуючи заперечення позивача щодо співмірності заявленої до стягнення з відповідача суми витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення на позивача 70 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 191 032,89 грн.
Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та відмовити у задоволенні заяви відповідача.
Крім цього, апелянт просить постановити окрему ухвалу та застосувати до ОСОБА_3 штрафні санкції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що витрати правничої допомоги не відповідають критерію реальності та є істотно завищеними.
Окрім наведеного, скаржник вказує про те, що представник відповідача ОСОБА_3. не має права надавати будь - які послуги та отримувати оплату за них.
Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Скаржник вказує, що визначений ним у заяві розмір витрат в сумі 191 032,89 грн. є співмірним зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, часом витраченим на надання таких послуг.
При цьому, апелянт не погоджується із висновком суду про відмову у покладенні на позивача гонорару успіху.
Представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та заперечив проти скарги позивача.
Третя особа підтримала позицію відповідача.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, проте надіслав на адресу клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване поганим самопочуттям представника.
Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки позивачем у справі є конкретна особа, а не її окремий представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.
При цьому, суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням того, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідачем в межах вказаного строку було подано до суду першої інстанції докази понесення витрат правничої допомоги, попередньо заявивши про них у відзиві на позовну заяву.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 191 032,89 грн. заявник надав:
договір про надання адвокатом правової допомоги від 01.07.2021, укладений між АТ "Укрнафтохімпроект" (клієнт) та адвокатом ОСОБА_3, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу щодо різноманітних завдань правового характеру, які клієнт бажає доручити адвокату, а адвокат погоджується прийняти;
додаток №37 від 17.04.2023 до вказаного договору, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає та зобов'язується виконати наступне завдання: складання і підписання процесуальних документів, представництво в судах усіх інстанцій в порядку господарського судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень та застосування правових наслідків цього;
акти приймання-передачі правової допомоги №№ 37-1 від 09.05.2023, №37-2 від 31.05.2023, №37-3 від 21.06.2023, №37-4 від 05.07.2023, №37-5 від 26.07.2023, №37-6 від 07.08.2023, №37-7 від 16.08.2023, №37-8 від 30.08.2023 та №37-9 від 01.09.2023 на загальну суму 191 032,89 грн.;
докази понесення адвокатом витрат для прийняття участі в судових засіданнях.
Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що визначений відповідачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 191 032,89 грн. є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 70 000,00 грн.
Стосовно непогодження апелянта (позивача у справі) із визначеним місцевим господарським судом розміром витрат правничої допомоги (70 000,00 грн), колегія суддів зазначає наступне.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені АТ "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Відтак, у суду першої інстанції були наявні підстави для часткового задоволення заяви відповідача.
Доводи скаржника не спростували визначений судом розмір.
Стосовно заявленого відповідачем гонорару успіху у розмірі 84 974,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
У п. 2 Додатку №37 до Договору про надання адвокатом правової допомоги від 01.07.2021 зазначено, що гонорар адвоката розраховується в наступному порядку:
гонорар успіху - у разі відмови в задоволенні судом майнових позовних вимог ОСОБА_1. додатково 5 (п'ять) відсотків від суми, в стягненні якої судом відмовлено (у разі часткового задоволення позову) пропорційно до заявленої суми стягнення), у разі відмови в задоволенні немайнових позовних вимог ОСОБА_1 додатково 10 000 грн. за кожну немайнову вимогу, що була відхилена судом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорар успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За висновком колегії суддів, такі вимоги як стягнення гонорару успіху в розмірі 84 974,00 грн. у зв'язку з прийняттям позитивного для відповідача судового рішення у даній справі, не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.
У зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у покладенні на позивача гонорару успіху у розмірі 84 974,00 грн.
Отже, за висновком колегії суддів підстави для зміни визначеного місцевим господарським судом розміру витрат правничої допомоги у сумі 70 000 грн. відсутні.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених відповідачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн. із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 70 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.
Стосовно посилань апелянта (позивача у справі) на відсутність доказів оплати на рахунок адвоката коштів за надання правової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Стосовно доводів апелянта (позивача у справі) про те, що представник відповідача ОСОБА_3. не має права надавати будь - які послуги та отримувати оплату за них, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 16 ГПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 ГПК України).
За змістом статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка, зокрема, склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно зі статтею 12 цього Закону особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Зважаючи на зазначені законодавчі норми, статус адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.
В матеріалах даної справи наявна засвідчена копія Свідоцтва №989 про право на зайняття адвокатською діяльність ОСОБА_3.
При цьому, з огляду на положення статті 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", якими визначено порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю, колегія суддів зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів визнання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю недійсним або скасування його у передбаченому законом порядку та доказів припинення у представника права на заняття адвокатською діяльністю у законодавчо встановлений спосіб.
З огляду на викладене, доводи апелянта (позивача у справі) про те, що представник відповідача ОСОБА_3. не має права надавати будь - які послуги та отримувати оплату за них відхиляються за необґрунтованістю.
Враховуючи наведені вище обставини колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про постановлення окремої ухвали та застосування до ОСОБА_3 штрафних санкцій.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У нинішній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Стосовно судового збору за подання апеляційних скарг колегія суддів зазначає, що оскільки його не було оплачено скаржниками з огляду на відсутність підстав для сплати за подання апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, відповідно розподіл судового збору апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/4866/23 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 15.12.2023 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук