ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2023 р. Справа№ 910/4866/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Крячко О.В.,
від третьої особи - ОСОБА_2.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 (суддя Босий В.П., повний текст складено - 18.09.2023) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення 699 488,14 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" (надалі - "Товариство") про:
- визнання недійсним рішення Наглядової ради Товариства, оформленого протоколом засідання №5 від 23.04.2021;
- визнання недійсним рішення Наглядової ради Товариства, оформленого протоколом засідання №6 від 13.05.2021, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Правління та виключення останнього, як особи, що мала право представляти інтереси Товариства у будь-яких державних органах та будь-яких установах;
- скасування державної реєстрації №1000741070054001894 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ізетовою Надією Іванівною, згідно якої 14.05.2021 змінено відомості про Голову Правління - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 у Товаристві;
- скасування наказу №79к від 13.05.2021 Товариства про припинення повноважень Голови Правління - ОСОБА_1;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Правління Товариства;
- стягнення з відповідача заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 699 488,14 грн.
Як на підставу для визнання недійсними вказаних рішень позивач зазначає про неповноважність складу Наглядової ради.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з огляду на встановлення судом обставин правомочності засідань Наглядової ради, на яких були прийняті оскаржувані наразі рішення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на: відсутність станом на час проведення засідання Наглядової ради (23.04.2021) на території України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; відсутність у протоколах засідань Наглядової ради відомостей щодо їх проведення в режимі відеоконференції; відсутність доказів повідомлення позивача про проведення засідань Наглядової ради в режимі відео конференції; підтвердження обставин не проведення спірних засідань заявою свідка ОСОБА_6 .
Разом з апеляційною скаргою, апелянтом заявлено клопотання про дослідження доказів.
Наведені у клопотанні докази були досліджені судом апеляційної інстанції.
Апелянтом 04.12.2023 були подані до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги.
Вказані доповнення разом з доданими до них документами залишаються апеляційним судом без розгляду, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Отже, доповнення до апеляційної скаргу можуть бути подані апелянтом протягом строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у даній справі було прийнято 30.08.2023, повний текст складено 18.09.2023, відповідно останнім днем строку, у який вказане рішення могло бути оскаржене в апеляційному порядку, є 09.10.2023 (оскільки 08.10.2023 є вихідним днем).
Отже, до 09.10.2023 апелянт міг доповнити, подану ним 29.09.2023 апеляційну скаргу.
В свою чергу, доповнення до апеляційної скарги були подані скаржником до суду апеляційної інстанції лише 04.12.2023, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України.
До вказаних доповнень апелянтом додано клопотання про поновлення строку на їх подання, в обґрунтування якого зазначено про те, що без поновлення строків скаржник буде позбавлений права на справедливий суд.
Стосовно вказаного клопотання, слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів, зазначає, що клопотання про поновлення строку повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Для вирішення господарським судом питання про поновлення процесуального строку самого лише клопотання недостатньо, наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена заявником.
Таким чином, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.
Відповідно до чинного законодавства поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, які у даному випадку є відсутніми.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Враховуючи те, що апелянтом взагалі не наведено причин пропуску ним процесуального строку на подання доповнень до апеляційної скарги, у задоволенні клопотання про поновлення строку судом відмовляється.
Згідно ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, доповнення до апеляційної скарги разом з доданими до них документами, подані скаржником, після закінчення строку залишаються без розгляду.
Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні надали пояснення, якими просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, проте надіслав на адресу клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване поганим самопочуттям представника.
Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки позивачем у справі є конкретна особа, а не її окремий представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.
При цьому, суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням того, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
ОСОБА_1 є акціонером Товариства та володіє 211 438 штуками простих бездокументарних іменних акцій, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 27.02.2023.
Рішенням Наглядової ради Товариства від 31.08.2018, оформленим протоколом №11, ОСОБА_1 обрано Головою Правління відповідача та затверджено умови контракту.
Рішенням Наглядової ради Товариства від 23.04.2021, оформленим протоколом №5, ОСОБА_5 обрано Головою Наглядової ради Товариства.
13.05.2021 відбулось засідання Наглядової ради Товариства (протокол №6), на якому були прийняті рішення, в тому числі:
- звільнити ОСОБА_1 з посади Голови правління Товариства з 13.05.2021;
- виключити ОСОБА_1 зі списку підписантів Товариства;
- припинити повноваження Правління Товариства з 13.05.2021;
- обрати з 14.05.2021 Правління в новому складі;
- обрати Головою Правління Товариства ОСОБА_2 .
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсними рішень Наглядової ради Товариства, оформлених протоколом засідання №5 від 23.04.2021, а також протоколом засідання №6 від 13.05.2021 в частині звільнення позивача з посади Голови Правління та виключення останнього, як особи, що мала право представляти інтереси Товариства у будь-яких державних органах та будь-яких установах.
Зокрема, як на підставу для визнання недійсними вказаних рішень позивач зазначає те, що станом на момент їх прийняття члени Наглядової ради Товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували поза межами території України, а відтак склад Наглядової ради був неповноважним.
Щодо оскарження позивачем рішення Наглядової ради Товариства від 23.04.2021, оформленого протоколом №5, яким ОСОБА_8 було обрано Головою Наглядової ради Товариства, слід зазначити наступне.
Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу (ч. 1 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства", тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.1 ст. 54 вказаного Закону Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається членами наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Відповідно до п.п. 10.3.12 п. 10.3 Статуту Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" Голова Наглядової ради обирається членами Наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу Наглядової ради Товариства.
Аналогічна умова зазначена у п. 4.12 Положення про Наглядову раду Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" (далі - Положення).
Сторонами не заперечуються обставини того, що станом на 23.04.2021 (дата проведення спірного засідання Наглядової ради) Наглядова рада відповідача налічувала 5 осіб.
Положенням п.п. 10.4.5 п. 10.4 Статуту відповідача передбачено, що засідання Наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, в тому числі, заочно.
Засідання Наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу (п. 5.5 Положення про Наглядову раду).
Згідно Протоколу № 5 від 23.04.2021 в засіданні Наглядової ради взяли участь її члени - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .
Отже, вказане засідання Наглядової ради було правомочним, оскільки в ньому брали участь більше половини її складу.
За наслідками проведення цього засідання ОСОБА_5 обрано Головою Наглядової ради Товариства.
Апелянт вказує, що з відповідей на запит слідчого, які надані Державною прикордонною службою України, слідує, що станом на час проведення засідання Наглядової ради (23.04.2021) вказані особи були відсутні на території України.
Стосовно вказаного слід зазначити, що в матеріалах даної справи міститься протокол засідання Наглядової ради №6 від 25.09.2020, на якому було прийнято рішення (враховуючи поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19) організувати роботу Наглядової ради дистанційно, з застосуванням мережі Інтернет, а Протоколи рішень Наглядової Ради направляти до Акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" електронною поштою, з подальшим направленням оригіналів засобами кур'єрської доставки.
Щодо доводів скаржника про відсутність у протоколах засідань Наглядової ради відомостей щодо їх проведення в режимі відеоконференції, колегія суддів вказує, що позивачем не доведено обставин обов'язковості зазначення відповідної інформації у наведених документах, а також наслідків її відсутності.
Крім цього, посилання апелянта на відсутність доказів повідомлення позивача про проведення засідань Наглядової ради в режимі відеоконференції необґрунтовані належним чином.
Так, скаржником не зазначено, яким нормативним актом або Статутом чи Положенням про Наглядову раду передбачено повідомлення Голови Правління про скликання засідання Наглядової ради Товариства в режимі відеоконференції.
При цьому, апелянт не довів свою необізнаність з рішенням Наглядової ради, оформленим протоколом засідання №6 від 25.09.2020, про її дистанційну роботу.
Таким чином, засідання Наглядової ради, проведене 23.04.2021, було правомочним.
Стосовно оскарження позивачем іншого рішення прийнятого, на засіданні Наглядової ради, яке відбулось 13.05.2021, про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління Товариства з 13.05.2021, слід зазначити наступне.
Позивач вказує, що 13.05.2021 ОСОБА_7 перебував на території України, проте у зазначений день будь - які засідання Наглядової ради не проводились.
Колегія суддів зазначає, що факт перебування ОСОБА_8 на території України у період з 12.03.2021 по 19.03.2021 підтверджується належним чином засвідченою копією його закордонного паспорту з відповідними відмітками, а також нотаріально посвідченим підписом на протоколі засідання Наглядової ради №6 від 13.05.2021, справжність якого не ставиться під сумнів позивачем.
Інші два члени Наглядової ради Товариства, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , брали участь в засіданні дистанційно з застосуванням мережі Інтернет.
Апелянт на підтвердження обставин не проведення засідання Наглядової ради 13.05.2021 посилається на заяву свідка ОСОБА_6 .
Відповідачем на підтвердження обставин проведення 13.05.2021 засідання Наглядової Ради подано суду першої інстанції заяви свідків ОСОБА_9 (яка підтвердила проведення засідання у вказану дату за її участю), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 (які є членами Наглядової ради Товариства та визнали обставини проведення засідання 13.05.2021).
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний господарський суд виходить з того, що:
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, оскільки вони є нормами господарського процесуального права, та є обов'язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.
Отже, докази надані відповідачем дозволяють дійти висновку про те, що 13.05.2021 засідання Наглядової ради проводилося, тобто вони є більш вірогідними, аніж докази надані позивачем.
З урахуванням викладеного, позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним рішення Наглядової ради, оформленого протоколом №6 від 13.05.2021.
Окрім наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими нижчевикладені висновки місцевого господарського суду в контексті доведення позивачем порушення його прав.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право та/або охоронюваний законом інтерес порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений положеннями статті 15 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Позивачем у поданому позовні взагалі не доведено яким чином рішення Наглядової ради Товариства від 23.04.2021, оформлене протоколом №5, яким ОСОБА_8 було обрано Головою Наглядової ради Товариства порушує права та/або законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся із даним позовом до суду.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/4866/23 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 15.12.2023 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук