Справа № 346/1930/23
Провадження № 2/346/961/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді: Коваленка Д.С., секретар судового засідання: Івантишин Д.Р., за участю позивача: ОСОБА_1 та його представника: ОСОБА_2 , представника відповідача: Дєлова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні зали судових засідань суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,
ВСТАНОВИВ:
До суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області, звернувся ОСОБА_1 , який просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №14-дк від 28.03.2022 року про його звільнення з посади сестри медичної стаціонару приймального відділення 2;
- поновити його на цій посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 02.05.2023 року, суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання. Відповідач просив зупинити провадження у справі до моменту деокупації м.Щастя, але суд у цьому відмовив.
Сторони намагались вирішити спір мирним шляхом, але згоди досягти не вдалось.
Позивач подав заяву від 07.06.2023р. про доповнення предмета позову та уточнення позовних вимог, яку суд, на підставі клопотання заявника та його представника, ухвалою від 04.08.2023р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, але із занесенням до протоколу судового засідання, залишив без розгляду.
Позивач подав заяву від 08.06.2023р. про доповнення предмета позову та уточнення позовних вимог, яку суд, ухвалою від 09.08.2023р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, але із занесенням до протоколу судового засідання, прийняв частково. Зокрема, суд відмовив у прийнятті заяви, в частині що стосується стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивач змінив і предмет, і підставу позову, щодо стягнення моральної шкоди, що суперечить ч.3 ст.49 ЦПК України.
Решту заяви суд прийняв. Зокрема, позивач уточнив, що просить поновити його на посаді за період з 28.03.2022р. по 14.03.2023р., оскільки відповідач поновив його на посаді з 15.03.2023р.; а також уточнив період і суму середнього заробітку, зокрема 161109 гривень за період з 28.03.2022р. по 14.03.2023р.
Відповідач подав відзив на позов з доказами, а позивач - відповідь на відзив. А ухвалою суду від 17.08.2023р. суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.
Разом з цим, після початку дослідження доказів, у зв'язку із виявленням помилки при написанні заяви про зміну предмета позову, 25.10.2023р. представниця позивача подала суду клопотання про повернення суду до стадії підготовчого судового засідання аби суд прийняв нову заяву про доповнення предмета позову та уточнення позовних вимог від 25.10.2023р., якою уточнено позовні вимоги про поновлення на посаді, зокрема не по 14.03.2023р., а по 19.03.2023р., оскільки за наказом відповідача, який було досліджено судом, її клієнта поновлено на посаді саме з 20.03.2023р., а не з 15.03.2023р., як вона вважала, оскільки наказ був виданий 15.03.2023р., а вона поспішила і не додивилась. Також, у зв'язку із цим було уточнено період та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема 163404 гривні за період з 28.03.2022р. по 19.03.2023р.
І у зв'язку із наданням відповідачу можливості процесуально відреагувати на вказані документи, суд відклав 02.11.2023р. розгляд справи.
Представниця позивача надала суду докази надсилання поданих нею документів на поштові адреси відповідача та його представника, з яких вони надсилали свої документи, а також отримання в.о. директора відповідача цих документів 14.11.2023р. особисто.
Але будь-яких заперечень щодо вказаних документів позивача, відповідач не подав, а суд, ухвалою від 08.12.2023р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, але із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання задовольнив частково. На підставі статті 11 ЦПК України, тобто застосовуючи принцип пропорційності та ч.1 ст.127 ЦПК України, а також виходячи з того, що позивач не повинен нести непомірної процесуальної відповідальності за помилки свого представника, поновив пропущений законом строк на подачу заяви про уточнення позовних вимог та прийняв заяву, з урахуванням того, що по своїй правовій суті, позивач та його представник нічого не змінювали, а виправили допущену помилку у розрахунках, допущену через неуважність.
Стислі позиції учасників.
Аргументи позивача та його представника. Наказ про його звільнення, на підставі угоди сторін, є незаконним, оскільки позивач згоди на своє звільнення не давав. А тому наказ слід визнати не законним і скасувати, поновити його на посаді за період, коли він не працював, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Аргументи представника відповідача. Позивача було звільнено на підставі його власної заяви, яку він надіслав засобами електронного зв'язку, достовірність якої підтверджується підписами посадових осіб лікарні на наказі, а позивач тільки словами заперечує це. Також це підтверджується і доповідною запискою медичного директора. Позивач не міг не знати про своє звільнення, оскільки він ознайомився із наказом у день його звільнення та із ним провели у день звільнення повний розрахунок та після цього припинено усі виплати. Тож строк для звернення до суду позивач пропустив, а клопотання про його поновлення суду не подав. Тому у задоволенні позові слід відмовити повністю.
Фактичні обставини, встановлені судом.
З 01.08.2015 року, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) працював на посаді сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення у Філії «Петропавлівська лікарня» КНП «Станічно - Луганське районне територіальне медичне об'єднання», яке після перейменувань та реорганізації, змінило назву на Комунальне некомерційне підприємство «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області, а він, станом на 28.03.2022 року вже працював на посаді: сестри медичної стаціонару приймального відділення 2 (а.с.76-78 - копія останніх сторінок трудової книжки позивача; ці обтавини також визнавали обидві сторони).
Згідно з тимчасовим посвідченням №6, ОСОБА_1 зареєстрував фактичне місце проживання на території АДРЕСА_1 , 28.02.2022р. (а.с.29 - копія довідки).
А з огляду на зміст довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу від 13.04.2022р. №2608-5000956889, ОСОБА_1 було взято на облік за новим місцем проживання: АДРЕСА_1 (а.с.14 - копія довідки).
Відповідно до витягу з наказу генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (надалі за текстом - КНП «Щастинська міська лікарня») №14-дк від 28.03.2022 року «Про звільнення», під №176, з посади сестри медичної стаціонару приймального відділення №2, за угодою сторін, згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, з 28.03.2022р. було звільнено ОСОБА_1 (а.с.15,117,175 - копія наказу).
І позивач довів суду доказами, що отримав копію цього наказу тільки 13.03.2023 року від нового в.о. директора (а.с.16,17 - копія конверту та роздруківка із сайту «Укрпошти»). І звернувся до суду 13.04.2023р. (а.с.22 - конверт), що виключає пропуск позивачем строку звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України на чому наполягав представник відповідача.
У тексті вказаного наказу міститься повідомлення про те, що його підставою є заява ОСОБА_1 і що, з цим наказом він був ознайомлений 28.03.2022р.
Але суд одразу відзначає, що вказаний документ, за своїм змістом, з точки зору достовірності вказаної у ньому інформації, не виглядає переконливо, оскільки не містить будь-яких реквізитів заяви ОСОБА_1 (дата, назва), а також не містить будь-яких відомостей про те, яким чином із наказом був ознайомлений ОСОБА_1 у день його видання, про що вказано в наказі одразу і це при тому, що позивача вже не було у м.Щастя. Також суд відзначає, що за час розгляду справи відповідач не надав жодних доказів існування заяви ОСОБА_1 , її направлення відповідачу і її отримання, як вказував його представник, засобами електронної пошти, як і доказів ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом у день його звільнення, тобто саме 28.03.2022р.
Звичайно, суд бере до уваги наданий представником відповідача доказ у вигляді доповідної записки медичного директора Шкарубської Н.В. від 28.06.2023р., яка містить наступний зміст: станом на 24.02.2022р. вона працювала на цій же посаді; генеральним директором було запропоновано усім працівникам написати заяви на звільнення та повідомлялось, що до моменту деокупації призупинялось фінансування (березень 2022 року буде останнім); співробітники лікарні писали заяви на звільнення, ті хто виїхав за межі міста Щастя надсилали свої заяви кадровикам на електронну пошту або через месенджери; ОСОБА_1 особисто до неї з поясненнями чи отриманням інформації не звертався; випадки звільнення працівників без її згоди, їй не відомі (а.с.120,178 - копія доповідної записки).
Але суд відзначає, що такий документ, виходячи з його змісту, вочевидь, не може бути визнаний достовірним доказом того, що ОСОБА_1 направив відповідачу заяву на своє звільнення, тим більше з проханням звільнити його саме на підставі п.1ст.36 КЗпП України; пані Шкарубська, по суті, підтверджує тільки те, що співробітникам лікарні тільки пропонували написати такі заяви і, що співробітникам повідомлялось про призупинення фінансування. Але навіть такі дані не носять конкретики про те, хто саме, коли саме і яким саме працівникам про це повідомив. Як не містять вони і конкретних даних про те, що ОСОБА_3 подав, у конкретну дату, у будь-якому вигляді заяву на своє звільнення, при цьому саме на підставі п.1 ст.36 КЗпП.
Суд враховує також і те, що з огляду на зміст довідок КНП «Щастинська міська лікарня» вся документація, у тому числі й первинна і кадрова (у тому числі особова справа ОСОБА_1 ) залишились в адміністративних будівлях цього підприємства на території, яка тимчасово окупована (а.с.44,103,234 - копія довідок), тобто в архіві. Але суд відзначає, що навіть така ситуація не може звільнити відповідача від доказування усіма доступними йому засобами, а абсолютну неможливість використання усіх доступних правових і фактичних засобів доказування відповідачем не доведено, вказаних вище фактів, на які він посилався. Тим більше, що відповідач наголошував, що усі заяви про звільнення від працівників, які не перебували на території м.Щастя надходили електронної поштою. Що у випадку, з позивачем можна було би довести, починаючи з отримання інформації з конкретної електронної адреси позивача та/або відповідача, завершуючи інформацією з телефона позивача чи працівників відповідача, або ж інформацією від власників обладнання, на якому зберігається інформація з електронної пошти чи телефонів.
Разом з цим, зміст доповідної записки пояснює причини зупинення фінансування, і підтверджує, що зупинка фінансування була пов'язана із діяльністю підприємства, і що позивач у зв'язку із припиненням сплати йому заробітної плати не міг автоматично дізнатись про те, що його звільнили, до того ж саме за угодою сторін, як вказано у наказі.
Наказом в.о.директора КНП «Щастинська міська лікарня» від 15.03.2023р. №4-к, ОСОБА_1 було поновлено на посаді сестри медичної стаціонару приймального відділення 2, але тільки з 20.03.2023р., на підставі його заяви від 14.03.2023р. (а.с.43,79,119 - копія наказу, а.с.118,176 - довідка).
За даними КНП «Щастинська міська лікарня» від 15.03.2023р. №4-к, за січень та лютий 2022 року, ОСОБА_1 отримав дохід у розмірі 27067 гривень 74 копійки, без утримання податків, зборів та обов'язкових платежів (а.с.105 - копія довідки).
Інших обставин, зважаючи на надані йому сторонами докази, суд встановити не міг.
Оцінка суду змісту спірних правовідносин.
Отже, встановлені судом обставини вказують на те, що у позивача дійсно виникли трудові правовідносини з відповідачем, в межах яких між ним виник спір з приводу правомірності припинення трудових відносин шляхом його звільнення за згодою сторін. І в цьому спорі, позивач вважає, що відповідач порушив його право на працю, яке суду слід захистити шляхом визнання не законним та скасування наказу про його звільнення і поновити його на посаді за період вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача, який нараховує та виплачує йому заробітну плату середній заробіток, за час вимушеного прогулу.
Оцінка суду щодо права позивача.
Стаття 43 Конституції України, гарантує кожному право на працю, одним з аспектів якого є гарантія захисту від незаконного звільнення.
Реалізація права громадянина на працю відбувається, як прямо вказано у частині 2 статті 2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві. А гарантією захисту від незаконного звільнення, є виключний перелік випадків коли трудовий договір може бути припинений, зокрема і на підставі п.1. ч.1. ст.36 КЗпП України - за угодою сторін.
Але встановлені судом обставини прямо вказують на те, що угоди про припинення трудового договору між позивачем та відповідачем досягнуто не було (ні усно, ні письмово). Тож суд одразу констатує, що оскаржуваний позивачем наказ дійсно є незаконним і підлягає скасуванню на підставі ч.1 ст.235 КЗпП України, в частині його звільнення з посади сестри медичної стаціонару приймального відділення 2, за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. І відповідно позивач поновленню на роботі, оскільки цим наказом було порушено право позивача на працю. Тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, оскільки відповідач поновив позивача на роботі на тій же посаді, але тільки з 20.03.2023 року, позивач правильно обрав спосіб захисту свого порушеного права на працю шляхом поновлення позивача на роботі у періоді з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року, періоді його незаконного звільнення.
Разом з цим суд враховує, що позивач просив стягнути на його користь за вказаний період середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Положення частини 2 статті 235 КЗпП України передбачають, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У цій справі, заява позивача про поновлення його на роботі, розглядається менше року, і вини позивача у тому, що він не працював у період з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року, не має. Тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь цей час вимушеного прогулу.
Питанню нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу присвячені положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, які суд і застосовує.
Зокрема, на виконання положень абзацу 4 пункту 2 Розділу ІІ цього порядку суд констатує, що за останні два календарні місці роботи: січень 2022 року та лютий 2022 року, відповідач нарахував позивачу заробітну плату в розмірі 27067 гривень74 копійки; на виконання пункту 3 Розділу ІІІ суд враховує всю суму виплат, без вирахування податків; на виконання пункту 5 та пункту 8 Розділу IV, суд відзначає, що: кількість фактично відпрацьованих робочих днів позивачем за вказані два місяці (що не заперечували сторони) складає 39 днів, а тому його середньоденний заробіток склав 694 гривні 04 копійки (27067,74 поділити на 39).
Число робочих днів, що має бути сплачено середнім заробітком та сам заробіток за період з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року (255 робочих днів), складає 176980 гривень 20 копійок (255 робочих днів помножена на 694 гривні 04 копійки - середньоденний заробіток).
Проте, позивач заявив вимоги про стягнення середнього заробітку за вказаний період тільки на суму 163404 гривні, а суд, зважаючи на принцип диспозитивності, зокрема на положення ч.1 ст.13 ЦПК України за якими, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, за межі цих вимог виходити не може.
Таким чином на користь позивача з відповідача підлягає стягненню у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року тільки сума у розмірі 163404 (сто шістдесят три тисячі чотириста чотири) гривні, яка ним і була заявлена.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Оцінка суду щодо судових витрат.
Положеннями частини 1 і 2 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
А ч.1 ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки позивач звільнений був від сплати судового збору, який у цій справі повинен був скласти 1634 гривні 04 копійки, він підлягає стягненню на користь держави Україна з відповідача.
Таким чином, керуючись статтями 2,3,5,10,19,23,34,76-83,89,133,141,227-247,258,259,263-265,272,273,351-355,430 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (ідентифікаційний номер: 39469046; місцезнаходження: м.Щастя Луганської області, вул.Донєцкая, б.97) від 28.03.2022 року № 14-дк в частині звільнення з 28.03.2022 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: с.Трьохізбенка Слов'яносербського району Луганської області) з посади сестри медичної стаціонару приймального відділення 2, за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: с.Трьохізбенка Слов'яносербського району Луганської області) на посаді сестри медичної стаціонару приймального відділення 2 Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (ідентифікаційний номер: 39469046; місцезнаходження: м.Щастя Луганської області, вул.Донєцкая, б.97) у періоді з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (ідентифікаційний номер: 39469046; місцезнаходження: м.Щастя Луганської області, вул.Донєцкая, б.97) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: с.Трьохізбенка Слов'яносербського району Луганської області) грошові кошти у розмірі 163404 (сто шістдесят три тисячі чотириста чотири) гривні, у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 березня 2022 року по 19 березня 2023 року, з обов'язковим відрахуванням обов'язкових податків, зборів та платежів.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Щастинська міська лікарня» Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (ідентифікаційний номер: 39469046; місцезнаходження: м.Щастя Луганської області, вул.Донєцкая, б.97) на користь держави: Україна (на рахунок: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 1634 (одна тисяча шістсот тридцять чотири) гривні 04 (чотири) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повний текст рішення складено 18 грудня 2023 року.
Суддя Коваленко Д. С.