ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 р. Справа № 520/14998/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І.) по справі № 520/14998/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього грошового забезпечення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 96 542,25 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним повний розрахунок в частині виплати компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій. Вказані кошти 02.05.23 виплачені відповідачем лише на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 року по справі № 520/25682/21 , отже у ОСОБА_1 виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 744,55 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням в частині визначення судом суми середнього заробітку, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно провів розрахунок середнього заробітку з урахуванням методики, вказаної Верховним Судом, а не на відповідно Порядків № 100 та № 260, затверджених КМ України.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що Верховним Судом висловлювались різні позиції щодо обрахунку середнього заробітку, проте єдиної методики так і не визначено, що свідчить про неможливість вважати достеменно вірним розрахунок, проведений судом з урахуванням облікових ставок НБУ. Зауважує, що суд першої інстанції не обґрунтував на підставі чого ним застосовано саме такий порядок обрахунку суми середнього заробітку, а не інший, вказаний Верховним Судом значно пізніше.
Просить врахувати, що суд першої інстанції, застосовуючи обрану вище методику розрахунку середнього заробітку мав обрати облікову ставку в ПАТ «Приватбанк» з огляду на наявність у позивача у цьому банку рахунків, проте помилково застосував відповідну ставку НБУ, що призвело до невірного визначення розміру, належних до стягнення коштів.
Крім того, звертає увагу, що він як військовослужбовець, сумлінно виконував свої обов'язки по захисту державності та територіальної цілісності України, в тому числі і з 24.02.2022 - з часу введення в країні воєнного стану, проте відповідач не виплачував грошове забезпечення в повному обсязі на протязі декількох років. Натомість, стягнення судом з відповідача 1 744,55 грн за несвоєчасну виплату коштів є знущанням з позивача, як особи, яка проходить військову службу та захищає Україну.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) надала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 11).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2019 № 111 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом від 10.05.2019 № 11-РС з військової служби у запас за пп. «а» п. 2 ч. 5 (у зв'язку із закінченням строку контракту) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визнано таким, що 17.05.2019 справи та посаду здав, з 17.05.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 25).
Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби, військова частина не виплатила йому грошову компенсацію за невикористані у 2016, 2017, 2018, 2019 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
ОСОБА_1 оскаржив вказану бездіяльність відповідача в судовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 по справі № 520/25682/21, яке набрало законної сили 22.03.2022 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017, 2018, 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016, 2017, 2018, 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
02.05.2023 на виконання судового рішення, Військова частина НОМЕР_1 провела виплату позивачу недоплаченої частини грошового забезпечення в сумі 19 658,75 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого у АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 6).
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.
Проте, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції врахував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, ймовірні майнові втрати позивача, справедливий і розумний баланс між його інтересами і Відповідача, та вважав належним розміром середнього заробітку - 1 744,55 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби - 17.05.2019, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем , а саме - не виплачено компенсацію за не використані дні додаткової відпустки за 2016-2019 рр.
За наслідками судового оскарження вказаної вище бездіяльності військової частини, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 по справі № 520/25682/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016, 2017, 2018, 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
02.05.2023 на виконання судового рішення, Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу компенсацію за невикористані у 2016-2019 роках календарні дні додаткової відпустки в розмірі 19 658,75 грн.
Отже, період прострочення щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки тривав з дати його звільнення зі служби 17.05.2019 по день повного фактичного розрахунку 02.05.2023.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені ст. 117 КЗпП України.
При цьому, суд першої інстанції вважав заявлену позивачем суму середнього заробітку надмірною у відношенні до недоплачених при звільненні коштів, а тому, врахувавши принцип співмірності та застосувавши методику розрахунку, зазначену Великою Палатою Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц стягнув на його користь 1 744,55 грн.
Колегія суддів погоджується з розрахунком суми середнього заробітку, зробленим судом першої інстанції з огляду на наступне.
Як уже зазначалося ч. 2 ст. 117 КЗпП установлено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів.
Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/monetary/archive-rish облікова ставка НБУ станом на день звільнення позивача (травень 2019 р.) складала 17,5 % річних.
Таким чином, орієнтовний розмір майнових втрат позивача за період з 17.05.2019 по 02.05.2023 внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні складає 1 744,55 грн (19 658,75 грн х 17,5 % / 365 днів х 185 днів (з 17.05.2019 по 02.05.2023)).
За розрахунками позивача, він просив стягнути з відповідача 96 542,25 грн. середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача вірним є висновок суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1 744,55 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Колегія суддів зауважує, що грошова сума за затримку розрахунку при звільненні, виконує саме компенсаторну функцію, та яка не є належним/фіксованим заробітком позивача. Фактично, позивач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, не погоджується із методологією обраного судом першої інстанції способу розрахунку компенсації та самою присудженою сумою, однак, законодавство не містить чітких вимог та формули розрахунку, тому, вказане питання лежить у площині свободи розсуду суду, однак, апелянт не посилається на норму матеріального права, яку, на його думку, порушив суд першої інстанції. До того ж, затримка відбулась не суми грошового забезпечення, а лише його складової - компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Щодо доводів апелянта про необхідність застосування облікової ставки АТ КБ «Приватбанк» при визначенні суми середнього заробітку колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказувала про обрахунок такої суми, виходячи саме з облікових ставок НБУ, висновки якої суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне проведення судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку з урахуванням методики, вказаної Верховним Судом, а не на підставі Порядків № 100 та № 260, затверджених КМ України колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Так, дійсно порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пункт 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого Наказ Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) вказує, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 та Порядку № 260 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку № 100.
Отже, для обрахунку середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні необхідно помножити його грошове забезпечення за фактично відпрацьовані протягом двох місяців календарні дні на кількість календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи (березень, квітень 2019 р.) перед звільненням -17.05.2019, та не можуть бути надані до суду, з підстав їх відсутності у відповідача, про що ним зазначено в додаткових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції .
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості провести розрахунок середнього заробітку на підставі Положень № 100 та встановити, чи відповідає принципу співмірності одержана сума відшкодування з недоплаченою при звільненні сумою коштів.
Водночас, зазначена сума середнього заробітку - 96 542,25 грн, розрахована позивачем на підставі Порядку № 100 є очевидно неспівмірною сумі компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, невиплаченої відповідачем на момент його звільнення з військової служби - 19 658,75 грн.
Щодо доводів апелянта про необґрунтоване застосування судом першої інстанції формули розрахунку середнього заробітку, запропонованого Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а не в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, колегія суддів зазначає, що запропонований Верховним Судом у інших справах спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий.
Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Отже, спосіб, який застосував суд першої інстанції має своє пояснення, оскільки ним було враховано те, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не проведення відповідачем своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні та наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі, визначеному судом.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду . Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 по справі № 520/14998/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова