КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №369/10992/23 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/15275/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2023 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання дій незаконними, скасування постанов, -
установив:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною вище скаргою.
Свої вимоги мотивувала тим, що приватним виконавцем Крегул І.І. відкрито виконавче провадження 27 червня 2023 року та постановами накладено арешт на все її майно, грошові кошти, визначено розмір мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження та розмір основної винагороди.
Вважає, що дані постанови суперечать вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» та порушують її права.
Так, судовою ухвалою було проведено заміну боржника ОСОБА_2 на його правонаступників: її ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 , але в межах вартості майна, прийнятого у спадщину.
Тобто ухвала містить відкладальну умову: після одержання майна у спадок та в межах вартості такого майна.
Вказувала, що вона жодного майна у спадок не отримувала.
Тому виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та приймати оскаржувані постанови.
Виконавець при відкритті провадження не перевірив наявність успадкованого майна, його вартість, передчасно прийняв постанови та ще й стягнув винагороду приватного виконавця.
Оскаржувані постанови позбавляють її конституційного права на володіння, користування та розпорядження своїм власним майном, яке жодним чином не стосується спадщини.
Просила суд, визнати рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. протиправними у виконавчому провадженню ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про арешт всього рухомого та нерухомого майна божника - ОСОБА_1 по ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, чи тих, що будуть відкриті в межах суми стягнення - 9154283,41 грн. у ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про визначення для боржника ОСОБА_1 розміру додаткових витрат в розмірі 894,61 грн. у ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 823117,17 грн. у ВП НОМЕР_1;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року про розмір мінімальних витрат для боржника ОСОБА_1 в розмірі 100 грн. у ВП НОМЕР_1.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2023 року в задоволенні зазначеної вище скарги відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалась на те, що відповідальність спадкоємців визначена моментом отримання майна у спадок, проте, вона жодного майна у спадщину до моменту подачі апеляційної скарги не отримувала, також, вказує, що вона не відмовлялась від платежу на користь кредитора, проте все її майно вже арештоване.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував те, що приватний виконавець Крегул І.І., порушив вимоги п.5 ч.1, ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», відкривши провадження проти неї та стягнення з неї 8317730,64 грн., в той час, як виконавчий документ не передбачає заходів примусового виконання рішень стосовно неї в такому розмірі, а тільки визначив її правонаступником.
А відтак, обов'язок погасити борг спадкодавця і розмір такого погашення може бути визначений тільки після отримання спадщини спадкоємцями, її грошової оцінки і визначення конкретно, хто із спадкоємців і в якій сумі відшкодовує кредитору.
І тільки після відмови спадкоємців від погашення боргу мова може йти про примусове стягнення.
Не маючи достовірних даних чи отримувала вона спадщину чи ні, приватний виконавець Крегул І.І. протиправно порушив виконавче провадження №72126564, виніс постанову про арешт її майна, заарештував кошти в банківських установах та постановив стягнути з неї основну винагороду собі, додаткові витрати та мінімальні витрати у виконавчому провадженні.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував те, що приватний виконавець Крегул I.I. не виконав вимог ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої він повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Проте, ухвала суду від 27 грудня 2022 року заходів примусового виконання рішення стосовно неї не містить, а визначає її тільки правонаступником.
Просила ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги в понову обсязі.
На вказану апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що 27 грудня 2022 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/10609/13-ц, яка залишена в силі постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року (за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 8317730,64 грн. та судового збору в розмірі 3441 грн.) здійснено заміну боржника ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 .
Зазначало, що судом встановлено наступні обставини: ОСОБА_1 прийняла спадщину; при вирішенні процесуального питання про заміну сторони виконавчого провадження суд з'ясовує наявність матеріальних і процесуальних підстав правонаступництва, а межі відповідальності спадкоємця визначаються державним виконавцем при виконанні судового рішення.
Таким чином, суд не встановлював будь-якої відкладальної умови, а лише констатував, що питання встановлення наявності спадкового майна відносить до юрисдикції виконавця та здійснюється в межах виконавчого провадження.
Вказує, що таким чином виконавець виносячи постанову від 27 червня 2023 року про арешт майна боржника забезпечував можливість реального виконання судового рішення та унеможливлював можливість відчуження майна прийнятого у спадщину.
Просило суд, залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення.
В судовому засіданні представник АТ «Сенс Банк» - Тавлуй О.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання приватний виконавець виконавчого органу Київської області Крегул І.І. не з'явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином,а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторони, яка з'явилась в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що виконавець у порушення закону наклав арешт на майно боржника ОСОБА_1 , що перевищує суму стягнення, або на майно, яке належить їй на праві особистої приватної власності, та яке не входить до спадкової маси, ОСОБА_1 суду не надала.
По суті обмежилась лише власними поясненнями, клопотань про витребування доказів нею не заявлено, не повідомлено про причини неможливості подати такі докази.
До скарги нею додано лише роздруківку з невідомого джерела щодо наявності арешту на рахунку.
Разом з тим, з нього не можливо встановити, що це за рахунок, коли відкритий, наявність грошових коштів, які перевищують суми, вказаних виконавцем.
Також суд врахував, що боржник ОСОБА_1 має право звернутись до виконавця з відповідними заявами щодо зняття арешту з майна або рахунків, які не входять до спадкової маси, або рахунки, на які не може бути накладений арешт.
Відсутні такі докази й в матеріалах виконавчого провадження.
Крім того, щодо вимоги про визнання неправомірними рішення та дій приватного виконавця та скасування постанов про визначення розміру додаткових витрат, мінімальних витрат у виконавчому провадження, постанови про стягнення основної винагороди виконавця, суд першої інстанції зазначив, що провадження в цій частині підлягає закриттю з роз'ясненням права боржника ОСОБА_1 звернутись з оскарження даних постанов в порядку адміністративного судочинства.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості по кредиту в розмірі 8317730,64 грн. та судовий збір у розмірі 3441 грн.
07 серпня 2014 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист на виконання вищевказаного рішення.
20 травня 2015 року держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області Венгель Ю.Ю. було відкрито виконавче провадження №47616420 на підставі виконавчого листа №2/369/4284/13 від 07 серпня 2014 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2022 року:
замінено стягувача ПАТ «Укрсобанк» на його правонаступника АТ «Альфа-банк» у цивільній справі №369/10609/13 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту;
замінено сторону (боржника) виконавчого провадження по цивільній справі №369/10609/13 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, із ОСОБА_2 на його правонаступників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в межах вартості майна прийнятого у спадщину.
Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Охріменко Н.М. від 05 червня 2023 року (на підставі заяви АТ «Сенс Банк» від 31 травня 2023 вих. №21934-74/2023 про повернення виконавчого документа стягувачу та п.1 частини першої ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконавчий документ повернуто стягувачу.
27 червня 2023 року представник стягувача АТ «Сенс Банк» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. з заявою про відкриття виконавчого провадження.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа 369/10609/13ц (ВП НОМЕР_1).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 100 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року стягнено з боржника основну винагороду приватного виконавця в розмірі 832117,16 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року визначено розмір додаткових витрат виконавчого провадження в розмірі 894,61 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 9154283,41 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 27 червня 2023 року накладено арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунку (вкладах) чи на зберіганні у банківських установах та належать боржнику у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 9154283,41 грн.
Також виконавцем зроблені запити до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Міністерства внутрішніх справ України, вимоги до ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Територіальний сервісний центр МВС №3246, ДП «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин», Києво-Святошинського державна нотаріальна контора.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
За ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с. 20, п. 59).
Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, №18, с. 16 - 18, п. 34 - 36).
Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах «Ді Педе проти Італії» (Di Pede v. Italy) та «Заппія проти Італії» (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 (заява № 18966/02) ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» (980_045), заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року).
У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату.
Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець,
Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S.A.» проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
Таким чином встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.
У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки приватним виконавцем не встановлено підстав для повернення виконавчого листа або для відмови у відкритті виконавчого провадження, тому його дії по прийняттю виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження відповідають вимогам ЗУ «Про виконавче провадження».
Разом з тим, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції та оцінює критично доводи ОСОБА_1 , що приватним виконавцем у порушення вимог накладено арешт на її особисте майно та грошові кошти.
Її картковий рахунок заблокований.
Це її рахунок, її майно, а не померлого ОСОБА_2 .
Так, відповідно до ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Доказів того, що виконавець у порушення закону наклав арешт на майно боржника ОСОБА_1 , що перевищує суму стягнення, або на майно, яке належить їй на праві особистої приватної власності, та яке не входить до спадкової маси, ОСОБА_1 суду не надала.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що боржник ОСОБА_1 має право звернутись до виконавця з відповідними заявами щодо зняття арешту з майна або рахунків, які не входять до спадкової маси, або рахунки, на які не може бути накладений арешт.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17(провадження №12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Таким чином, з урахуванням обставин, на які посилалася ОСОБА_1 , законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог скарги в частині визнання дій неправомірним та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арештів на майно та грошові кошти боржника.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди боржника з висновками суду щодо їх оцінки.
За ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження в частині, щодо визнання неправомірними рішення та дій приватного виконавця та скасування постанов про визначення розміру додаткових витрат, мінімальних витрат у виконавчому провадження, постанови про стягнення основної винагороди виконавця підлягає закриттю з роз'ясненням права боржника ОСОБА_1 звернутись з оскарження даних постанов в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки боржником не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність факту порушення її прав за захистом яких вона звернулася.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 11 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба