КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 754/58/22
провадження № 22-ц/824/8310/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Усковій Я. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Халупного Андрія Вадимовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року в складі судді Саламон О. Б.,
встановив:
28.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 .
Після смерті матері позивача відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 1996 року.
Спадкова справа відкрита у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т. М.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є спадкоємцем першої черги та відповідно до ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері.
16 серпня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання на квартиру АДРЕСА_1 .
21 жовтня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на спірну частину квартири перейшло до відповідача.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Оскільки 1/2 частина спірної квартири вибула із володіння позивача не з її волі, відповідно до ст. 388 ЦК України вона має право витребувати її у відповідача.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд витребувати з незаконного володіння як добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,6 кв м, в тому числі житловою 14,8 кв м.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року позов задоволено.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
31.03.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Халупний А. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати відповідача покласти на позивача.
Вважає, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги без урахування актуальної судової практики, застосувавши неефективний спосіб захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Так, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Частина майна, не виділена в натурі, фактично не існує. Це свідчить про те, що витребування не є ефективним способом захисту, адже процедури реалізації такого рішення ні юридично, ні фактично не існує.
Заявлені позовні вимоги не стосуються частини права на річ, не оформлені як вимога передати частку в майні, а сформульовані конкретно стосовно визначеного майна, квартири, з вказівкою навіть на його обсяг - площу. Таким чином є незрозумілим той факт, як саме однокімнатну квартиру мають ділити між собою сторони з урахуванням виділених часток і площі, як розпоряджатися правом власності, поділеним навпіл.
Це свідчить про те, що самої процедури реалізації судового рішення не існує, а отже спосіб захисту не є ефективним.
Про неефективність обраного способу захисту свідчать правові висновки : постанова Верховного Суду у справі №653/1216/16-ц від 18 листопада 2020 року, №2-4440/11 від 20 січня 2021 року, №461/5094/16 від 08 вересня 2021 року, №715/2169/19 від 21 липня 2021 року.
01.05.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Вотінцев Є. Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року без змін.
Зазначає, що посилаючись на обрання позивачем неналежного способу захисту, відповідач не зазначає який спосіб захисту є ефективним для поновлення порушених прав позивача.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які йде посилання в апеляційній скарзі, зазначив, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними.
В справі, яка переглядається, майно вибуло з володіння позивача на підставі рішення суду, яке в подільному було скасоване. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Вважає, що належним способом захисту у цій справі є саме вимога про витребування майна на підставі ст. 387, 388 ЦК України.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Халупний А. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Вотінцев Є. Г. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 25 березня 1996 року.
Судом встановлено, що 23 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т. М. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .
На момент відкриття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була малолітньою особою.
Відповідно до ч.1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Таким чином, ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року (справа №754/6210/16-ц) позовні вимоги ОСОБА_5 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Н. А. про визнання права власності у порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання на квартиру АДРЕСА_1 .
21 жовтня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на 1/2 частину, що належала ОСОБА_1 , перейшло до ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року (справа №754/6210/16-ц) скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №522/7636/14-ц).
Спірне майно вибуло з володіння позивача поза її волею, на підставі судового рішення суду про визнання права власності, яке в подальшому було скасовано, а укладення наступних правочинів щодо розпорядження майном надають підстави для застосування статті 388 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги щодо обрання позивачем неналежного способу захисту є необґрунтованими.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Судом встановлено, що позивачу належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_4 .
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
В справі, яка переглядається, майно вибуло з володіння позивача на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, а тому вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц.
За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту в цій справі є саме вимога про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
У разі вибуття майна з володіння власника не з його волі законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».
Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19.
Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірної квартири, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з'ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 16 вересня 2015 року в справі №362/2707/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
Проаналізувавши зміст судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалив рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Халупного Андрія Вадимовича залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15.12.2023.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук