ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2023м. ХарківСправа № 922/2063/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Катречко Д.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Ревякіна Андрія Юрійовича, с.Сніжків (адреса: АДРЕСА_1 )
до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки", Сугарівське (адреса: 64508, Харківська область, Сахновщинський район, с. Сугарівське)
про стягнення 144896,00 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Тамазликар Л.Й. (адвокат, ордер серія АІ №1282537 від 02.12.2021 року).
ВСТАНОВИВ:
19.05.2023 року позивач Фізична особа-підприємець Ревякін Андрій Юрійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О.Ключки" про стягнення заборгованості за договором суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №12/05-2021 від 12.05.2021 року у розмірі 144896,00 грн, з яких: 74448,00 грн - основна заборгованість; 40091,75 грн - пеня; 4668,81 грн - 3% річних, 25687,44 грн - інфляційні (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.05.2023 року (суддя Ольшанченко В.І.) відкрито провадження у справі №922/2063/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
15.06.2023 року позивач надав до суду заяву (вх.№15429) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 142790,92 грн, з яких: 74448,00 грн - основна заборгованість; 40091,75 грн - пеня; 3341,00 грн - 3% річних; 24910,17 грн - інфляційні втрати.
15.06.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№15430), в якій просить долучити до матеріалів справи документи на підтвердження надання адвокатом правової допомоги.
20.06.2023 року відповідач надав до суду відзив (вх.№15841), в якому визнає наявність заборгованості по суборендній платі в розмірі 74448,00 грн, щодо пені у сумі 24910,17 заперечує, посилаючись на строк позовної давності та порушення позивачем вимог щодо періоду нарахування пені, який перевищує 6 місяців, у зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення пені. Крім того, відповідач заперечує проти задоволення витрат на правничу допомогу, у зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 року (суддя Ольшанченко В.І.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.08.2023 року, не прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 року у справі №922/2063/23 скасовано.
03.07.2023 року відповідач надав до суду заперечення (вх.№17092), в яких просив суд відмовити в задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, у зв'язку із спливом строку позовної давності, зменшити заявлені позивачем штрафні санкції у вигляді процентів річних до 3%. В задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн відмовити.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 року (суддя Ольшанченко В.І.) ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.08.2023 року, яке було відкладено на 29.08.2023 року та 18.09.2023 року.
04.08.2023 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№20682), в якому просив суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення та стягнути судові витрати з відповідача.
Протокольною ухвалою суду від 18.09.2023 року (суддя Ольшанченко В.І.) продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.10.2023 року, яке було відкладено на 17.10.2023 року, однак у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ольшанченко В.І. не відбулося.
03.10.2023 року представник позивача надав до суду уточнення позовних вимог щодо періодів нарахування сум та обґрунтування розрахунку суми позову (вх.№26793).
Розпорядженням керівника апарату суду від 23.10.2023 №339/2023, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ольшанченка В.І., яка триває більше чотирнадцяти днів, що перешкоджає розгляду справи у строки, встановлені ч.9 ст.32 ГПК України, було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/2063/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 для розгляду справи №922/2063/23 головуючим суддею (суддею-доповідачем) було призначено суддю Аріт К.В.
Після проведення повторного автоматизованого розподілу матеріали справи №922/2063/23 були передані для розгляду судді Аріт К.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 року прийнято справу №922/2063/23 до розгляду судді Аріт К.В. за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання на 21.11.2023 року.
13.11.2023 року відповідач надав до суду клопотання (вх.№30917), в якому просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 74448,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору. Зменшити штрафні санкції у вигляді процентів річних до 3%, штрафу до 10%, пені до 10% та інфляційні до 10% від заявлених сум, а також зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн. На підтвердження сплати суми основного боргу у розмірі 74448,00 грн відповідач надав платіжну інструкцію №910 від 02.11.2023 року.
21.11.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№31850) про збільшення розміру позовних вимог.
21.11.2023 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№31867) про відкладення підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою суду від 21.11.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.12.2023 року.
21.11.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№31887) про збільшення розміру позовних вимог, таку саме, як вже було прийнято судом до розгляду протокольною ухвалою від 21.11.2023 року.
21.11.2023 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№№31892; 31897), в якому заперечує проти закриття провадження у справі в частині суми основного боргу, заперечує проти зменшення процентів річних до 3%, штрафу до 10%, пені до 10% та інфляційних до 10% від заявлених сум, та заперечує проти зменшення витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.
27.11.2023 року відповідач надав до суду заперечення (вх.№32373).
30.11.2023 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№32900) про проведення судового засідання за відсутності представника позивача.
Всі надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання 05.12.2023 року не з'явився, раніше надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.12.2023 року просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 74448,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору. Зменшити штрафні санкції у вигляді процентів річних до 3%, штрафу до 10%, пені до 10% та інфляційні до 10% від заявлених сум, а також зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
12.05.2021 року між Фізичною особою-підприємцем Ревякіним Андрієм Юрійовичем (далі - позивач/орендар) та Приватним акціонерним товариством "Сахновщинське імені М.О.Ключки" було укладено договір суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № 12/05- 2021 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендар зобов'язується передати суборендарю в строкове платне користування оприскувач самохідний Spra-Coupe-3430 (надалі - Техніка), а Суборендар зобов'язується прийняти Техніку орендаря та сплатити Орендарю орендну плату за її використання.
Відповідно до п.1.4. договору найменування Техніки, її характеристики тощо відображаються в Додатку № 1 до Договору.
Згідно з п.1.5 договору управління Технікою, що передається в користування Суборендарю за цим Договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням проводяться екіпажем Орендаря, при цьому екіпаж не припиняє трудових відносин із Орендодавцем та не вступає у трудові відносини з Орендарем.
Пунктом 3.1 закріплено, що Техніка повинна бути передана Орендарем та прийнята Суборендарем 12 травня 2021 року за місцем знаходження Суборендаря за адресою: Харківська область, Сахновщинський район, с. Сугарівське, за актом передачі-приймання.
Пунктом 4.1 визначено, що Техніка вважається переданою в оренду з дати підписання Сторонами акту передачі-приймання Техніки.
Строк оренди за цим договором встановлюється з 12 травня 2021 року по 31 травня 2021 року (п.4.2 договору).
Згідно з п. 5.1 договору розмір орендної плати становить 3722,40 грн (три тисячі сімсот двадцять дві грн. 40 коп.) за 1 доб. (одну добу) без ПДВ.
Відповідно до п.5.2 договору розрахунки здійснюються в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на банківській рахунок Орендаря, зазначений у цьому договорі. Сторони домовилися та відобразили у п.5.3, що оплата оренди може здійснюватися декількома окремими платежами або одним єдиним платежем у строк до 30.09.2021 року. Підставою для оплати є акт приймання-передачі виконаних робіт, або рахунки, виставлені Орендарем.
Відповідно до п.5.4 договору датою виконання обов'язків Суборендаря з оплати оренди вважається виконаними з моменту зарахування грошових коштів за цим договором на банківський рахунок Орендаря.
Пунктом 5.5 договору визначено, що датою виконання обов'язків Орендаря з передачі техніки з екіпажем в суборенду вважаються виконаними з моменту передачі техніки Суборендарю за відповідними Актом передачі-приймання.
Пунктом п.8.3 Договору встановлено, що при порушенні зобов'язань, що виникають з цього Договору, винна Сторона сплачує іншій пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості, яка діє на даний період за кожен день прострочки зобов'язання.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв техніку з екіпажем, що підтверджується актом передачі-приймання транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів №1 до Договору від 12.05.2021 року. Після виконаних робіт 31 травня 2021 року Суборендар повернув Техніку з екіпажем відповідно до акту передачі-приймання транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів № 2.
Строк оренди оприскувача з екіпажем склав 20 діб.
Позивач надав послуги відповідачу на загальну суму 74448,00 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000001 від 31.05.2021.
Вказані документи підписані сторонами Договору та скріплені печатками обох сторін.
Як зазначає позивач, відповідач умови договору не виконав, заборгованість не погасив, що стало підставою для звернення до суду.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 40091,75 грн пені, 4668,81 грн 3% річних, 25687,44 грн інфляційних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
У відповідності до ст.173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписист.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнавав суму основного боргу, крім того, у клопотанні (вх.№30917) просив суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 74448,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
На підтвердження сплати суми основного боргу у розмірі 74448,00 грн відповідач надав платіжну інструкцію №910 від 02.11.2023 року.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що заявлена до стягнення сума основного боргу сплачена відповідачем під час розгляду справи, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 74448,00 грн, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо пені.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п.8.3 Договору встановлено, що у разі порушення будь-якою стороною своїх обов'язків за цим договором, винна Сторона сплачує на вимогу іншої сторони пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на момент виникнення та існування заборгованості, від загальної простроченої суми за кожен день прострочення.
Позивач нараховує пеню у розмірі 40091,75 грн за період з 01.10.2021 по 27.01.2023 року.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Отже Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.
Також подібні за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі №910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі №902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17, у яких висловлено позицію про те, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
Договір не містить умов нарахування пені більше 6 місяців.
Пункт 8.3 Договору не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого ч.6 ст.232 ГК України, наприклад, який є більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.
Отже суд дійшов висновку, що посилання позивача на п.8.3 договору не може бути розцінене як підстава нарахування пені у строк, більший ніж встановлений ч.6 ст.232 ГК України.
Отже кінцевий строк нарахування пені на заборгованість з орендної плати за кожен місяць обмежується 6 місяцями з дати, коли борг повинен був бути сплачений.
Перевіривши відповідні розрахунки пені, суд дійшов висновку, що розрахунки пені позивача є частково невірними, у зв'язку з невірним періодом нарахування пені на несплачену орендну плату більш ніж 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (позивачем не застосовано у розрахунку пені приписи ч.6 ст.232 ГК України).
З огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суми боргу за кожен місяць за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору та з обмеженням, передбаченим ч.6 ст.232 ГК України, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 6865,53 грн.
В частині стягнення 33226,22 грн пені слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком та невідповідністю вимогам чинного законодавства України.
Щодо 3% річних та інфляційних.
Нормами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховані 4668,81 грн 3% річних та 25687,44 грн інфляційних на неоплачену орендну транспорту.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних суд вважає їх обґрунтованими та арифметично вірними, а вимоги по стягненню 3% річних в сумі 4668,81 грн та 25687,44 грн інфляційних такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної давності.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
В пункті 1 частини 2 вказаної статті передбачено, зокрема, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.
У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася. Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21.
Оскільки дію карантину встановлено з 12.03.2020, тобто до спливу строку, встановленого ст. 258 ЦК України для звернення з даним позов до суду, суд дійшов висновку, що позивачем подано позов в межах відповідного строку, а тому заява відповідача про застосування позовної давності відхиляється судом.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідач у запереченнях просить суд зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу), інфляційних та річних.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
Отже питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
Так, укладаючи з позивачем договір, який містить умови щодо стягнення штрафних санкцій у разі порушення строків оплати, відповідач беручи на себе відповідні зобов'язання, діючи вільно і на власний розсуд, мав усвідомлювати наслідки несвоєчасного проведення такої оплати.
Матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави суду скористатись правом для зменшення розміру штрафних санкцій.
Зокрема: відповідач тривалий час не сплачував борг; протягом усього періоду існування простроченої заборгованості не звертався до позивача з гарантією оплати боргу, із заявою про відстрочення (розстрочення) сплати боргу, з проханням не нараховувати штрафні санкції, тощо; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчили той факт, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за оренду транспорту, зокрема, про настання форс-мажорних обставин.
Отже відповідач не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, судом відмовлено в стягненні значної суми пені.
Штраф до стягнення позивачем не заявлено.
Стосовно зменшення інфляційних збитків та 3% річних суд зазначає, що за своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Положеннями ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачене право суду на зменшення нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та звільнення його від відповідальності, передбаченої Законом та погодженої у Договорі, у зв'язку з чим відмовляє в його задоволенні.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд визнає позовні вимоги в частині стягнення 6865,53 грн пені, 4668,81 грн 3% річних та 25687,44 інфляційних правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами.
З урахуванням закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 74448,00 грн та відмови у стягненні 33226,22 грн пені, позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судовий збір в розмірі 689,48 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача 25000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: - договір про надання правової допомоги №б/н від 22.04.2023 року;
- ордер серія АХ №1130925 від 14.05.2023 року;
- акт прийому-здачі наданих послуг від 15.06.2023 року;
- акт прийому-передачі гонорару від 22.04.2023 року;
- додаткова угода №1 від 01.09.2023 року до договору про надання правової допомоги від 22.04.2023 року.
Судом встановлено, що 22.04.2023 року між позивачем та адвокатом Василенко Наталією Миколаївною було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.
Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась Василенко Наталією Миколаївною, яка є адвокатом.
Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивач просить стягнути з відповідача 25000,00 грн витрат на правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.
Із змісту договору про надання правової допомоги вбачається, за надання правової допомоги відповідно до цього договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у сумі 12000,00 грн, така сама сума зазначена в прохальній частині позовної заяви.
Пунтком 2 договору про надання правової допомоги від 22.04.2023 року встановлено які послуги адвокат надає клієнту:
- безпосередньої особистої участі адвоката у судових засіданнях, відстоювання інтересів та захисту прав клієнта у суді;
- складання процесальних документів: позову, доповнень та уточнень до нього, заяв, клопотань, запитів;
- консультування з усіх питань, які виникають в процесі роботи з клієнтом.
Відповідно до укладеної додаткової угоди №1 від 01.09.2023 року до договору про надання правової допомоги від 22.04.2023 року гонорар становить 25000,00 грн.
Пунктом 1 додаткової угоди встановлено, враховуючи необхідністю надання додаткових послуг під час провадження у справі та збільшення часу, затраченого на надання таких послуг, а також необхідністю апеляційного оскарження ухвали суду, внести зміни до договору про надання правової допомоги, а саме у п.4.1. за надання правової допомоги відповідно до цього договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у сумі 25000,00 грн.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Також розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченою адвокатом часу (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши додаткову угоди №1 від 01.09.2023 року до договору про надання правової допомоги від 22.04.2023 року, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень підпункту "в" п.4 ч.1 ст.282 ГПК України вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із апеляційним оскарженням ухвали Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 року у справі №922/2063/23 відноситься виключно до компетенції відповідного апеляційного суду.
Враховуючи положення ст.282 ГПК України суд апеляційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв'язку із переглядом справи, а згідно зі ст.124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені.
Такі обставини унеможливлюють стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, оскільки це не відноситься до компетенції суду першої інстанції.
Також, додатковою угодою не визначено, які саме послуги додатково надавались клієнту, не надано доказів їх виконання чи прийняття.
Крім того, суд звертає увагу, що договором про надання правової допомоги було визначено, що клієнт сплачує адвокату гонорар у сумі 12000,00 грн, така сама сума зазначена в прохальній частині позовної заяви.
Адвокат в межах даної справи будь-яких додаткових дій не вчиняв, участь у судових засіданнях не брав. Доказів надання адвокатом будь-яких інших послуг у зв'язку з розглядом справи до суду не надано.
За таких обставин, покладення на відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та наданих адвокатом послуг, оскільки надання послуг на дану суму є непідтвердженим відповідними доказами та недоведеним по відношенню до реально наданих адвокатом послуг під час розгляду даної справи.
З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, суд не присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача заявлену суму витрат на професійну правову допомогу в розмірі 25000,00 грн.
В той же час, частина заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн підтверджена матеріалами справи, отже, є реально понесеною, обґрунтованою та доведеною.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати в розмірі 12000,00грн розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим, на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9248,27грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 3, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити частково.
Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 74448,00 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (адреса: 64508, Харківська область, Сахновщинський район, с. Сугарівське; код ЄДРПОУ 00851198) на користь Фізичної особи-підприємця Ревякіна Андрія Юрійовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ; п/р НОМЕР_2 АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Київ МФО 380805) 6865,53грн пені, 4668,81 грн 3% річних, 25687,44 грн інфляційних, 689,48 грн судового збору та 9248,27 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "15" грудня 2023 р.
Суддя К.В. Аріт