ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
___________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"05" грудня 2023 р. Cправа № 902/883/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Бетон" (вул. Айвазовського, буд. 10, м. Вінниця, 21022)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" (вул. 600-річчя, буд. 15, офіс 9, м. Вінниця, 21021)
про стягнення 1 923 237,68 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад Бетон" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" про стягнення заборгованості у сумі 1 800 142,12 грн, з яких: 687 674,60 грн - заборгованість за поставлений товар; 431 181,40 грн - пеня; 137 534,95 грн - штраф; 221 015,15 грн - інфляційні втрати; 322 736,05 грн - 30% річних та судові витрати.
Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" зобов'язань за Договором поставки № 110 від 05.08.2021 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 03.07.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/883/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 25.07.2023.
21.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву № 21-07-1/2023 від 21.07.2023 за підписом представника відповідача - адвоката Шур О.В., в якому остання наводить заперечення проти позову посилаючись на передчасність вимог позивача, та просить відмовити в його задоволенні. Окремо відповідач зауважує на тому, що підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі, яке зумовлене тривалістю військової агресії російської федерації проти України, що в свою чергу призвело до часткового призупинення основної діяльності.
За результатами слухання справи 25.07.2023, з урахуванням усного клопотання представника позивача та спільного клопотання учасників справи, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 12.09.2023, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.
01.08.2023 до суду надійшла відповідь на відзив № 488 від 28.07.2023 позивача з наведенням заперечень щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
11.09.2023 на адресу суду надійшло клопотання № 11-09/2023 від 11.09.2023 за підписом представника відповідача - адвоката Шур О.В. про визнання поважними причини пропуску процесуального строку та долучення доказів до матеріалів справи.
Дослідивши, в судовому засіданні 12.09.2023, клопотання № 11-09/2023 від 11.09.2023, зважаючи на наведені представником відповідача обставини в обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання доказів у справі, суд, з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, задовольнив подане клопотання, долучивши докази до матеріалів справи та прийнявши їх до розгляду.
Суд, ухвалою від 12.09.2023 відклав підготовче засідання на 10.10.2023.
26.09.2023 до суду надійшла заява № б/н від 25.09.2023 (вх. № 01-34/9005/23 від 26.09.2023) представника позивача - адвоката Кучерявої І.П. про збільшення розміру позовних вимог.
26.09.2023 до суду надійшло клопотання № б/н від 25.09.2023 (вх. № 01-34/9006/23 від 26.09.2023) представника позивача - адвоката Кучерявої І.П. про поновлення процесуального строку та долучення доказів до матеріалів справи.
10.10.2023 до суду надійшло клопотання № 09-10/2023 від 09.10.2023 представника відповідача - адвоката Шур О.В. про визнання поважними причини пропуску процесуального строку та долучення доказів до матеріалів справи.
У визначену судом дату (10.10.2023) підготовче засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікуванні, за закінченням якого, суд, ухвалою від 13.10.2022 підготовче судове засідання у справі призначив на 07.11.2023. Одночасно судом розглянуто подані сторонами заяву та клопотання, за результатами чого:
заяву № б/н від 25.09.2023 (вх. № 01-34/9005/23 від 26.09.2023) представника позивача - адвоката Кучерявої І.П. про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, з урахування чого нова ціна позову склала 1 923 237,68 грн;
задоволено клопотання № б/н від 25.09.2023 (вх. № 01-34/9006/23 від 26.09.2023) представника позивача - адвоката Кучерявої І.П. та клопотання № 09-10/2023 від 09.10.2023 представника відповідача - адвоката Шур О.В. долучивши докази до матеріалів справи та прийнявши їх до розгляду.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2023, про що 07.11.2023 постановлено відповідну ухвалу.
01.12.2023 до суду надійшла заява №б/н від 01.12.2023 (вх. № 01-34/11526/23) представника - адвоката Кучерявої І.П. про закриття провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу у сумі 687 674,60 грн з підстав погашення означеної суми відповідачем в повному обсязі. Решту позовних вимог щодо стягнення 512 119,76 грн пені, 137 534,92 грн штрафу, 210 042,42 грн інфляційних втрат та 375 865,98 грн 30% річних позивач підтримує та просить про їх задоволення.
01.12.2023 до суду надійшли додаткові пояснення №б/н від 01.12.2023 (вх. № 01-34/11524/23) представника - адвоката Кучерявої І.П. щодо доводів відповідача про значний розмір штрафних санкцій та неможливість виконання грошового зобов'язання.
05.12.2023 до суду надійшло клопотання № 04-12/2023 від 04.12.2023 представника відповідача - адвоката Шур О.В. про зменшення суми штрафних санкцій до 90%.
В судовому засіданні 05.12.2023 суд заслухав вступне слово представників сторін, провів стадію безпосереднього дослідження доказів та стадію судових дебатів, у якій виступили з промовами представники позивача та відповідача.
В судовому засіданні 05.12.2023 суд повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для постановлення вступної і резолютивної частини судового рішення, повідомивши представників сторін про орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.
На проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судове засідання 05.12.2023 представники сторін не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
05 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-БЕТОН» (позивач, за Договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 110 (надалі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, постачати і передавати у власність Покупцю: бетон товарний (далі - Товар), що належить йому на праві приватної власності, не знаходиться під забороною, відчуженням, арештом, не являється предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед фізичними і юридичними особами, державними фіскальними органами, а також не являється предметом іншого обмеження, передбаченого Законодавством України, а Покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, приймати Товар та оплачувати його у порядку та строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору кількість та асортимент кожної партії Товару вказується у замовленнях (заявках) Покупця, прийнятих до виконання Постачальником, визначається в супроводжуючих документах (товарно-транспортних накладних) та (або) у видаткових накладних, які видаються на одну або кілька партій Товару (при умові поставки в одному календарному місяці), підписаних уповноваженими представниками сторін, які є невід'ємною частиною даного договору. Сторони домовились, що товарно-транспортна накладна або видаткова накладна ( разом або кожний документ окремо незалежно один від одного), що підписані уповноваженими особами сторін, підтверджують факт передачі товару Постачальником Покупцю.
За змістом п. 2.1. Договору ціна на Товар договірна в залежності від кон'юнктури та цін на ринку, визначається Постачальником в гривнях та узгоджується із Покупцем, фіксується в рахунках.
Згідно п. 2.2. Договору розрахунки за поставку по даному договору Товарів проводиться Покупцем шляхом 100% авансування на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі виставлених ним рахунків. У разі неповної оплати наданого рахунку, кінцеві розрахунки за поставлений Товар у повному обсязі Покупець зобов'язаний здійснити, у будь-якому разі, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дня виставлення рахунку. Постачальник вправі направити Покупцю рахунок на оплату будь-яким способом: листом, факсограмою, електронною поштою або іншим способом.
Датою оплати, згідно п. 2.3. Договору, вважається дата отримання коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.2. Договору право власності на товар, а також всі ризики можливої загибелі або пошкодження товару, переходять від Постачальника до Покупця з моменту передачі Постачальником товару уповноваженому представнику Покупця, що засвідчується підписом в супроводжуючих документах (товарно-транспортних накладних або видаткових накладних).
Приймання товару по кількості та якості здійснюється уповноваженими представникам Покупця. Приймання Товару по кількості здійснюється на підставах даних, зазначених в супроводжуючих документах: видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на кожну партію Товару, по якості згідно нормативних документів. (п. 5.1. Договору)
За змістом п. 5.2. Договору факт приймання Товару засвідчується підписом уповноваженого представника Покупця на супроводжуючих документах. При виявленні невідповідності кількості Товару, зазначеної в документах. Покупець приймає фактичну кількість товару, про ідо Сторонами робляться відповідні виправлення в супроводжуючих документах, які засвідчуються підписами обох сторін. При виявленні невідповідності у кількості чи якості Товару, Покупець зобов'язаний своєчасно (протягом одного робочого дня з моменту отримання товару) письмово повідомити Постачальника для складання акту. Акт про невідповідність якості чи кількості товару та про порядок і строки усунення виявлених недоліків складається за обов'язковою участю представника Постачальника.
Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона зобов'язані відшкодувати іншій заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) збитки та сплатити передбачені цим Договором штрафні санкції. Відшкодування збитків та сплата штрафних санкцій не звільняє винну Сторону від виконання нею зобов'язань за даним Договором.
За несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, та штраф у розмірі 20 % суми заборгованості. (п. 6.3. Договору)
Відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України, Сторони погоджують, що нарахування неустойки, передбачених п. 6.3. Договору, не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов'язання. За домовленістю сторін, строк позовної давності по даних правовідносинах (включаючи стягнення неустойки) складає 5 років. У разі прострочення виконання грошового зобов'язання. Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми. (п. 6.4. Договору)
За змістом п. 8.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між Сторонами. Якщо ні одна із сторін не повідомила про бажання розірвати Договір за 1 місяць до дати закінчення строку дії договору, дія Договору продовжується на кожен наступний календарний рік.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено, не визнано недійсним та не розірвано.
Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України (надалі також ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний Договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим Договором господарських зобов'язань відповідно до глави 54 ЦК України, і згідно ст. 629 цього Кодексу є обов'язковим для виконання його сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов Договору поставки № 100 позивач протягом періоду з 01.10.2021 по 24.11.2021 здійснив поставку товару (бетонної суміші) відповідачу у загальному розмірі 687 674,60 грн, в розрізі по видаткових накладних:
видаткова накладна № 2010 від 01.10.2021 на суму 17 142,80 грн;
видаткова накладна № 2026 від 02.10.2021 на суму 18 271,60 грн;
видаткова накладна № 2033 від 04.10.2021 на суму 10 699,80 грн;
видаткова накладна № 2054 від 06.10.2021 на суму 5317,60 грн;
видаткова накладна № 2079 від 09.10.2021 на суму 12 668,40 грн;
видаткова накладна № 2090 від 11.10.2021 на суму 63 943,80 грн;
видаткова накладна № 2100 від 12.10.2021 на суму 30 977,40 грн;
видаткова накладна № 2129 від 13.10.2021 на суму 36 536,40 грн;
видаткова накладна № 2178 від 14.10.2021 на суму 73 667,80 грн;
видаткова накладна № 2113 від 15.10.2021 на суму 56 086,40 грн;
видаткова накладна № 2119 від 16.10.2021 на суму 12 185,60 грн;
видаткова накладна № 2154 від 19.10.2021 на суму 4 039,20 грн;
видаткова накладна № 2182 від 22.10.2021 на суму 35 955,00 грн;
видаткова накладна № 2209 від 26.10.2021 на суму 5 739,20 грн;
видаткова накладна № 2295 від 03.11.2021 на суму 53 954,60 грн;
видаткова накладна № 2308 від 04.11.2021 на суму 60 880,40 грн;
видаткова накладна № 2341 від 05.11.2021 на суму 14 773,00 грн;
видаткова накладна № 2325 від 06.11.2021 на суму 14 463,60 грн;
видаткова накладна № 2321 від 07.11.2021 на суму 9 404,40 грн;
видаткова накладна № 2362 від 09.11.2021 на суму 38 845,00 грн;
видаткова накладна № 2371 від 10.11.2021 на суму 34 510,00 грн;
видаткова накладна № 2380 від 11.11.2021 на суму 50 697,40 грн;
видаткова накладна № 2399 від 12.11.2021 на суму 12 491,60 грн;
видаткова накладна № 2395 від 23.11.2021 на суму 8 044,40 грн;
видаткова накладна № 752 від 24.11.2021 на суму 15 589,00 грн. (а.с. 9-33)
Вказані накладні підписані позивачем і відповідачем та скріплені печатками сторін. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
На виконання положень п. 2.2. Договору поставки позивачем в день кожної поставки товару виставлено відповідачу відповідні рахунки на оплату (а.с. 34-58)
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як доводить позивач, оплату поставленого товару відповідач не здійснив в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 687 674,60 грн.
Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки № 100 підтверджується в розмірі 687 674,60 грн.
Поряд з цим, після відкриття провадженні у справі відповідачем, за платіжною інструкцією № 211 від 09.10.2023 на суму 687 674,60 грн. сплачено заборгованість за Договором поставки № 100 від 05.08.2021 в повному обсязі, про що позивачем подано заяву №б/н від 01.12.2023 (вх. № 01-34/11526/23) про закриття провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу.
Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, відсутній спір щодо стягнення основного боргу в розмірі 687 674,60 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, в частині стягнення основного боргу в розмірі 687 674,60 грн. провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 512 119,76 грн - пені, 137 534,92 грн - штрафу, 210 042,42 грн - інфляційних втрат 375 865,98 грн - 3% річних.
Розглядаючи вимоги щодо стягнення пені за період 30.11.2021 по 25.09.2023 та штрафу, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, та штраф у розмірі 20 % суми заборгованості.
У пункті 6.4. Договору Сторони погодили відповідно до вимог ст. 232 ГК України, що нарахування неустойки, передбачених п. 6.3. Договору, не обмежується 6-ти місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов'язання. За домовленістю сторін, строк позовної давності по даних правовідносинах (включаючи стягнення неустойки) складає 5 років.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.
При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.
При перевірці за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE розрахунку пені та штрафу судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п.п. 6.3, 6.4. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення Відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 512 119,76 грн та штрафу в розмірі 137 534,92 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 30% річних за період з 30.11.2021 по 25.09.2023 та інфляційних втрат за період грудень 2021 року - серпень 2023 року, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, у п. 6.4. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 30%.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 30% річних та інфляційних втрат у визначених сумах та у зазначений позивачем період.
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення 375 865,98 грн - 30 % річних та 210 042,42 грн - інфляційних втрат є правомірними.
Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку пені, штрафу, інфляційних втрат та 30% річних, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.
Поряд з цим, відповідач подав клопотання № 04-12/2023 від 04.12.2023 про зменшення розміру пені, штрафу, інфляційних втрат та 30 % річних до 90%.
Обгрунтовуючи подане клопотання відповідач зазначає, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції є достатньо значними за розміром для відповідача. Стверджує, що підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі, на підтвердження чого надає фінансову звітність за 1 квартал 2023 року де збиток від діяльності становить 3 031,3 тис. грн, а непокритий збиток на кінець 2022 року становить 26 663,2 тис.грн. Також відповідач зазначає, що несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не є його вини, оскільки джерелом оплати послуг за Договором є кошти отримані від основної діяльності, а військова агресія російської федерації проти України призвела до тимчасового призупинення основної діяльності відповідача.
Позивач заперечує доводи відповідача, наполягаючи на тому, що штрафні санкції та компенсаційні витрати нараховано у відповідності до положень Договору та закону. Наголошує на тому, що майновий стан юридичної особи не звільняє від виконання основного зобов'язання та відповідальності за його порушення. Також позивач вказує, що відповідачем не обґрунтовано наявності винятковості випадку у спірних правовідносинах щодо обставин, які спричинили строків, встановлених Договором в частині оплати отриманого товару, що визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, з наявністю яких законодавець пов'язав виникнення підстав для зменшення штрафних санкцій судом.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Також, у п.8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, вказаних вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій та відсотків річних.
При цьому суд враховує:
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- відсутність підстав вважати, що в діях відповідача наявні умисні дії (заздалегідь передбачувані);
- відповідачем погашено суму основного боргу в повному обсязі;
- умовами Договору сторони, серед іншого, збільшили розмір відсотків річних, які підлягають нарахуванню відповідно до ст. 625 ЦК України до 30 %, а розмір нарахованих у сукупності сум штрафу, пені, відсотків річних складають більше 50 % від ціни позову.
З іншого боку суд враховує, що:
- Відповідач на власний розсуд погодився на укладення Договору з умовами, що передбачають застосування санкцій за прострочення виконання зобов'язання;
- прострочення виконання зобов'язання відповідачем мало місце протягом тривалого часу;
- матеріали справи не містять доказів щодо дійсного майнового стану як позивача, так і відповідача;
- підприємництво суб'єктами господарювання здійснюється на власник ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Поряд з цим, враховуючи можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та процентів річних, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати, що виключає правові підстави для задоволення клопотання відповідача в цій частині.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає справедливим та достатнім зменшити розмір заявлених позивачем пені, штрафу та відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача, на 50%, з заявлених 512 119,76 грн пені до 256 059,88 грн, з заявлених 137 534,92 грн штрафу до 68 767,46 грн та з заявлених 375 865,98 грн 30% річних до 187 932,99 грн.
При цьому таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів обох сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 256 059,88 грн пені, 68 767,46 грн. штрафу та 187 932,99 грн відсотків річних слід відмовити.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині зменшення суми штрафних санкцій та відсотків витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
В силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за позовними вимогами провадження за якими закрито по п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позаяк предмет спору в цій частині перестав існувати після відкриття провадження у справі.
Відтак, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі в сумі 28 848,57 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов задоволити частково.
Провадження у справі в частині стягнення 687 674 грн. 60 коп. суми основного боргу закрити.
Зменшити підлягаючі до стягнення суми пені, штрафу та 30% річних на 50%.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька дорожньо-будівельна компанія" (вул. 600-річчя, буд. 15, офіс 9, м. Вінниця, 21021; код ЄДРПОУ 42063576) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Бетон" (вул. Айвазовського, буд. 10, м. Вінниця, 21022; код ЄДРПОУ 39405951) 256 059 грн. 88 коп. - пені; 68 767 грн. 46 коп. - штрафу; 187 932 грн. 99 коп. - 30% річних; 210 042 грн. 42 коп. - інфляційних втрат та 28 848 грн. 57 коп. - витрат зі сплати судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Примірник рішення направити сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 15 грудня 2023 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи