ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 344/14451/21
Провадження № 22-ц/4820/2127/23
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Янчук Т.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
АТ КБ «Приватбанк» зазначило, що 25 квітня 2008 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №НМК0G40000007170, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 250 000 грн на строк до 25 квітня 2018 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами в установлені строки. За договором поруки №НМК0G40000007170 від 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 обов'язків з повернення кредиту. Згідно заяви ОСОБА_1 від 25 липня 2008 року кредитний договір переведено в іноземну валюту, внаслідок чого розмір кредиту склав 53 517 доларів 03 центи США під 14,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 не виконав узятих на себе зобов'язань, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 52 994 долари 56 центів США. Оскільки ОСОБА_1 прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором, то відповідачі повинні сплатити банку 4 773 долари 87 центів США 3% річних від простроченої суми за період з 27 липня 2018 року до 27 липня 2021 року.
За таких обставин АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь 4 773 долари 87 центів США 3% річних від простроченої суми, що еквівалентно 128 799 грн 01 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за період з 27 липня 2018 року по 27 липня 2021 року у розмірі 4 773 долари 87 центів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 27 липня 2021 року складає 128 799 грн 01 коп. станом на 27 липня 2021 року за кредитним договором №HMK0G40000007170 від 25 квітня 2008 року, яка складається з наступного: 4 773 долари 87 центів США - 3% річних від простроченої суми та по 1 135 грн у відшкодування судових витрат з кожного.
Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, яке забезпечене порукою ОСОБА_2 , у зв'язку з чим станом на 16 квітня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 162 064 долари 04 центи США. В рахунок погашення цієї заборгованості за рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє зобов'язання відповідачів за кредитним договором і не звільняє їх від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, а тому банк має право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за весь час прострочення. Оскільки невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, а до цих правовідносин застосовується загальна позовна давність, то право на позов про стягнення процентів від простроченої суми виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прострочили виконання грошового зобов'язання з повернення 52 994 долари 56 центів США кредиту, а порука останньої не припинена, внаслідок чого з відповідачів на користь банку слід стягнути проценти від простроченої суми у валюті кредиту за період у три роки перед подачею позову.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що порука ОСОБА_2 припинена у зв'язку із закінченням строку поруки, а тому вона не може відповідати перед банком за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 . Оскільки договором або законом не передбачена відповідальність ОСОБА_2 за прострочення грошового зобов'язання, у тому числі солідарна відповідальність із боржником ОСОБА_1 , то суд безпідставно стягнув з неї проценти від простроченої суми. Банк не заявляв позов до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості, натомість суд присудив з них 3% річних від простроченої суми на задавнену вимогу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 не подали відзив на апеляційну скаргу.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд неправильно витлумачив норми статей 559, 625 ЦК України.
У зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
25 квітня 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №HMК0G40000007170, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 250 000 грн на строк до 25 квітня 2018 року під 15% річних.
Виконання ОСОБА_1 зобов'язання за цим договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 (договір іпотеки №HMК0G40000007170 від 25 квітня 2008 року), та порукою ОСОБА_2 (договір поруки №HMК0G40000007170 від 25 квітня 2008 року).
На підставі додаткової угоди №HMК0G40000007170 від 25 липня 2008 року АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 змінили валюту кредитування за кредитним договором з гривні України на долар США, відтак останній одержав у банку кредит у розмірі 53 517 доларів 03 центи США на період з 25 липня 2008 року до 25 квітня 2018 року під 1,17% на місяць (14,04% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2014 року звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості у розмірі 162 064 долари 04 центи США, з яких: 52 994 долари 56 центів США - неповернутий кредит, 33 322 долара 05 центів США - проценти, 7 255 доларів 60 центів США - комісія, 60 753 долари 60 центів США - пеня, 21 долар 94 центи США - штраф (фіксована частина), 7 716 доларів 29 центів США - штраф (процентна складова), шляхом продажу банком указаної квартири іншій особі - покупцю.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
а) щодо стягнення з відповідачів процентів від простроченої суми
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В силу статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
При укладенні будь-якого договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
У зобов'язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб'єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.
За загальним правилом перебіг позовної давності за кредитним договором щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 березня 2019 року (справа №757/44680/15-ц) сформулював правовий висновок про те, що: натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 листопада 2022 року (справа №285/3536/20) зазначив, що:
натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;
задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;
законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;
очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;
приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Як встановлено рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2014 року у справі №676/702/14-ц (а.с. 68-70), 20 квітня 2012 року АТ КБ «Приватбанк» направило позичальнику ОСОБА_1 та іпотекодавцям ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вимогу про дострокове погашення кредиту.
У подальшому АТ КБ «Приватбанк» пред'явило позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Судом цей позов задоволено.
За змістом рішення суду від 19 травня 2014 року АТ КБ «Приватбанк» змінило строк виконання зобов'язання за кредитним договором (строк кредитування) - до 13 листопада 2013 року.
Відтоді АТ КБ «Приватбанк» не пред'явило позов до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 про стягнення основної заборгованості за кредитним договором. Натомість, 3 вересня 2021 року банк заявив до відповідачів лише вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки АТ КБ «Приватбанк» пред'явило позов про нарахування процентів від простроченої суми на задавнену вимогу (натуральне зобов'язання), то такий позов не підлягає задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про покладення на відповідачів зобов'язання зі сплати процентів від простроченої суми не відповідає закону.
в) щодо поруки ОСОБА_2 .
Частиною 1 статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною четвертою 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) п орука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 252 ЦК України).
За змістом указаних норм права порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Однією з підстав припинення поруки є закінчення строку її дії.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати (див. постанову Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року у справі №6-2615цс16).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2021 року (справа №202/781/14-ц) вказала на те, що зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання
З відповідним позовом про стягнення кредитної заборгованості з поручителів кредитор може звернутися протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 та від 27 березня 2019 року у справі №200/15135/14-ц).
За умовами кредитного договору ОСОБА_1 (а відтак і поручитель ОСОБА_2 ) зобов'язалися погашати заборгованість щомісячними платежами та повернути кредит разом із процентами до 25 квітня 2018 року.
Водночас укладений між АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір поруки не визначає конкретний строк дії поруки.
Внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору відбулася зміна строку виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів, а саме визначено новий термін кредитування - 13 листопада 2013 року. Тому саме з цієї дати мав обчислюватися шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя.
Оскільки АТ КБ «Приватбанк» не пред'явило позов до поручителя ОСОБА_2 протягом указаного строку, то порука останньої припинилася.
Якщо б порука ОСОБА_2 не була припинена, а зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором не було задавненим, то в силу вимог статей 11, 553, 554 ЦК України банк вправі був застосувати до ОСОБА_2 наслідки порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення процентів на прострочену суму відповідно до статті 625 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі №910/3077/20).
Висновок суду першої інстанції про неприпинення поруки ОСОБА_2 не відповідає фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
Отже, позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів від простроченої суми не підлягає задоволенню ще і з тієї підстави, що порука останньої є припиненою.
3. Висновки суду апеляційної інстанції
При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк», а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.
В позові АТ КБ «Приватбанк» слід відмовити за безпідставністю вимог.
Щодо судових витрат
Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в позові АТ КБ «Приватбанк» відмовлено, то понесені ним судові витрати не підлягають відшкодуванню. Водночас банк повинен відшкодувати ОСОБА_2 обґрунтовано понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження - 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14360570) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 3 405 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: О.І. Ярмолюк
О.І. Талалай
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Швець О.Д.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27