ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/368/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/799/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 185 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 (з урахуванням доповнень першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_10 ) на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя українець, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, одружений, маючий на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та виправданий у зв'язку з не доведенням того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та виправданий у зв'язку з не доведенням того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, за наступних обставин.
25 листопада 2021 року, в період часу з 03.00 години до 03.15 години, ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, знаходячись у будинку АДРЕСА_3 , шляхом відкриття замка вхідних дверей зазначеної квартири раніше заготовленими відмичками, незаконно проник до квартири АДРЕСА_4 , звідки таємно намагався викрасти майно, що належить потерпілому ОСОБА_11 , а саме:
- п'ять купюр номіналом 1 (один) долар США, вартістю 26 грн. 92 коп. за одну купюру загальною вартістю 134 грн. 60 коп. згідно курсу НБУ станом на 25.11.2021 р.;
- одну купюру номіналом 20 (двадцять) доларів США, вартістю 538 грн. 40 коп. згідно курсу НБУ станом на 25.11.2021 р.,
а всього майна на загальну суму 673 грн. 60 коп., чим намагався спричинити ОСОБА_11 матеріальну шкоду на вказану суму, але не довів злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівниками охорони у другому під'їзді зазначеного будинку та в подальшому переданий працівникам поліції.
Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України - як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненій за попередньою змовою групою осіб, поєднана із проникненням у житло, під час якого особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Виправдовуючи ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наданими стороною обвинувачення доказами не доведено факт вчинення замаху на крадіжку майна саме обвинуваченим, а сумніви щодо доведеності його вини усунути не можливо.
В апеляційній скарзі прокурор вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок суду ґрунтується лише на доказах, яким не було надано належну оцінку, а судовий розгляд був однобічним та упередженим, оскільки суд надав перевагу показанням обвинуваченого та поставив під сумнів показання свідків, що призвело до хибних та помилкових висновків суду.
Так, судом проігноровано та зовсім не взято до уваги той факт, що ОСОБА_7 опинився саме в тому під'їзді, де стався злочин, у нічний час, а його свідчення про те, що він зайшов погрітися в під'їзд, спростовуються показаннями потерпілого та свідків, у тому числі щодо того, що двері в під'їзд завжди зачинені на замок.
Вважає, що винуватість ОСОБА_7 повністю доводиться дослідженими в судовому засіданні доказами, які є взаємопов'язаними, повністю узгоджуються між собою та в своїй сукупності є достатніми, належними та допустимим для доведення винуватості обвинуваченого.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.
Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про повторне дослідження доказів, а саме: допитати потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколи огляду місця події від 25 листопада 2021 року, протокол огляду речей від 25 листопада 2021 року, протокол затримання ОСОБА_7 від 25 листопада 2021 року.
В доповненнях до апеляційної скарги перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_10 вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню також у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що з системного аналізу положень ст. 217 КПК України слідує, що рішення про виділення матеріалів кримінального провадження ухвалюється судом у разі наявності визначених для цього законом підстав.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_14 , якому також інкримінувалась вказана кваліфікуюча ознака.
З огляду на це, розгляд кримінального провадження окремо щодо кожного з обвинуваченим не сприяв повноті та об'єктивності судового провадження, а відповідно ухвалене судом 13 липня 2022 року рішення про виділення матеріалів щодо ОСОБА_14 в окреме провадження суперечить зазначеним вище положення законодавства.
Вважає, що результаті цього суд прийшов до помилкового передчасного висновку про відсутність між обвинуваченими попередньої змови, при цьому судом також не надано належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_11 , згідно яких останній за датчиками руху в квартирі бачив декількох осіб, а також тій обставині, що у обвинуваченого ОСОБА_7 було виявлено дві пари рукавичок, одна з яких йому могла бути передана обвинуваченим ОСОБА_14 .
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.
Від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що надані стороною обвинувачення докази та показання потерпілого і свідків не доводять вину обвинуваченого, суд прийшов до вірного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 , вирок суду є обґрунтованим, законним та справедливим. Просить розглянути апеляційну скаргу без повторного дослідження обставин, які встановлені під час кримінального провадження, апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
Вислухавши позицію прокурора з приводу заявленого клопотання про повторне дослідження доказів, який його підтримав, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2020 року у справі № 712/2341/15-к (провадження № 51-6364км19) зазначив, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов'язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Враховуючи, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду, то відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
У даному кримінальному провадженні вказані у клопотанні прокурором документи були досліджені судом першої інстанції, а особи - допитані в судовому засіданні, їх показання викладені у вироку та оцінені судом першої інстанції.
Фактів неповного, або невірного викладення показань потерпілого та свідків у судовому рішенні ініціатором клопотання не наведено.
Також і фактів неповного або з порушеннями дослідження судом першої інстанції обставин кримінального провадження в клопотанні прокурором не наведено, а доводи його клопотання фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, викладеними у вироку суду щодо недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.
За таких обставин колегія суддів прийняла рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора, оскільки визначених у ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для повторного дослідження доказів прокурор в обґрунтування клопотання не зазначив.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що матеріали були виділені в окреме провадження безпідставно, що призвело до неповноти судового розгляду, а докази були оцінені невірно.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції просила залишити без змін. Вважала, що в суді наданим стороною обвинувачення доказами не доведено перебування обвинуваченого на 8-му поверсі будинку чи в квартирі потерпілого, а виявлені у обвинуваченого печатки були самими звичайними. Крім того, потерпілий не зміг вказати, скільки саме людей перебувало в його квартирі, тому що у нього були лише датчики руху.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав свого захисника без доповнень.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, зокрема, повинно бути ухвалене згідно з нормами матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у його вчиненні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.
У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 374 КПК України зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
На переконання колегії судді, цих вимог закону під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дотримався, і оцінивши наявні докази по справі в їх сукупності, обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 у зв'язку із недоведеністю вчинення саме ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.
При цьому, судом було обґрунтовано свій висновок про необхідність виправдання ОСОБА_7 тим, що обвинувачений вину у вчиненні замаху на крадіжку не визнав, надані стороною обвинувачення докази не доводять того, що саме він разом з іншою особою ( ОСОБА_14 ) намагався таємно викрасти з квартири належне потерпілому майно, інших досліджених в судовому засіданні доказів недостатньо для визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого усунути не можливо.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, та вважає, що вони ґрунтуються на правильній оцінці перевірених в судовому засіданні доказів, які були надані стороною обвинувачення.
За змістом ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є лише ті фактичні дані, які отримані у передбаченому цим Кодексом порядку. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування всіх обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості особи у вчиненні злочину покладається на сторону обвинувачення.
Матеріали кримінального провадження та зміст мотивувальної частини оскаржуваного вироку вказують на те, що суд першої інстанції, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов вірного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що він приймав участь у замаху на вчинення крадіжки майна потерпілого.
Перевіривши надані в суді першої інстанції показання обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також надані стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_7 документи, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони не можуть бути визнані такими, що поза розумних сумнівів доводять вину обвинуваченого.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 у суді першої інстанції свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав повністю та показав, що ввечері у нього виникла сварка із дружиною, внаслідок чого остання вигнала його з дому. Оскільки він не мав куди йти, то вирішив прогулятися містом. Через те, що сильно змерз, він вирішив зігрітися у під'їзді будинку, який був поруч. Він побачив, що двері одного з під'їзду відчинені, зайшов туди, піднявся на кілька поверхів та стояв. Через деякий час до під'їзду зайшло двоє чоловіків, один з них був із пістолетом та наказали йому не рухатися, після чого затримали ще одного чоловіка із під'їзду, а потім викликали працівників поліції.
Додатково зазначив, що іншого чоловіка, який був не слов'янської зовнішності, він не знає та ніколи не бачив, крадіжку він не вчиняв, до квартири потерпілого не проникав, іншого обвинуваченого не знає та спільно з ним ніяких дій не вчиняв.
Потерпілий ОСОБА_11 у суді першої інстанції показав, що 25 листопада 2021 року у нічний час в квартирі спрацювала сигналізація. Він одразу подивився на датчики, які розташовані в квартирі та побачив там крадіїв, які ходили по кімнатам. Після чого він одразу подзвонив своїм друзям та попрохав їх навідатися до його помешкання. Друзі підійшли до квартири та побачили відчинені вхідні двері, по датчикам він бачив, що крадії ще знаходяться в квартирі, тому одразу попрохав друзів не заходити до квартири, зачинити двері та викликати працівників поліції та охоронну службу. Він приїхав до квартири приблизно через дві години після працівників поліції. Співробітники поліції повідомили йому, що затримали двох осіб. Нічого цінного, окрім 20 доларів, які були заготовлені крадіями, з квартири не зникло. Зазначає, що грошові кошти в сумі 20 доларів лежали в сумці у кімнаті, але на момент його прибуття до квартири лежали на столі. Осіб, яких затримали працівники поліції, він не знає.
Свідок ОСОБА_12 , який працював охоронцем в охоронній фірмі, у суді першої інстанції показав, що в нічний час вони з напарником отримали сповіщення про спрацювання охоронної сигналізації в одній із квартир. Під'їхавши до будинку, двері під'їзду їм відкрив чоловік, який представився довіреною особою власника квартири. Його напарник став підійматися до квартири на ліфті, а він пішов сходами, та приблизно на третьому поверсі побачив чоловіка, який нібито намагався сховатися та не міг пояснити причину свого перебування у під'їзді. Далі він покликав свого напарника, який став охороняти затриманого, а сам пішов далі, де через два поверхи помітив ще одного чоловіка не слов'янської зовнішності, якого також затримав та спустив до низу. Після чого він зайшов до квартири, двері якої були відчинені, де він побачив сліди перебування крадіїв, двері у всіх кімнатах та шафах були відкриті, інших осіб у квартирі не було. Вони викликали слідчо-оперативну групу. Під час очікування чоловік неслов'янської зовнішності скинув донизу у підвал сумку та якісь предмети, схожі на відмички, про що вони повідомили працівників поліції. Інший чоловік стояв спокійно, ніяких дій не вчиняв.
Свідок ОСОБА_13 у суді першої інстанції показав, що він приймав участь у слідчій дії в якості понятого. Він пам'ятає, як на першому поверсі стояли два невідомих чоловіка та представники правоохоронних органів та він зробив для себе висновок, що незнайомі особи - це підозрювані у вчиненні кримінального правопорушення. Після чого слідчий провів обшук двох підозрюваних та знайшов гроші та чорні шкіряні рукавички, на вулиці в смітті знайшли ще телефон, після спустились в підвальне приміщення та знайшли відмички, далі всі предмети були опечатані та запаковані. Працівники поліції повідомили йому, що зазначені особи вчинили замах на крадіжку. Крім того, пам'ятає, що чоловіки повідомляли поліцейським, що зайшли в квартиру для того, щоб погрітися.
На переконання колегії суддів, проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілого та свідків, суд першої інстанції дав їм належну оцінку та зробив обґрунтований висновок, що вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення вони не доводять.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 категорично заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому замаху на крадіжку та зазначив, що лише зайшов зігрітись до під'їзду, чоловік неслов'янської зовнішності йому невідомий та спільних дій з ним не вчиняв, до квартири потерпілого не проникав, крадіжку не скоював.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги прокурора з приводу неналежної оцінки показань потерпілого та свідків, якими за доводами сторони обвинувачення доведено вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, колегія суддів звертає увагу на наступне.
За фактом замаху на крадіжку потерпілий ОСОБА_11 не повідомив будь-яких обставин, які б підтверджували факт вчинення злочину саме обвинуваченим ОСОБА_7 , зазначив, що в момент проникнення до його квартири він у ній не знаходився, по датчикам сигналізації він лише бачив чоловіків, які ходили по кімнатам, а затриманих співробітниками поліції осіб він не знає.
Всупереч доводів апеляційної скарги прокурора, той факт, що потерпілий бачив по датчикам сигналізації двох чоловіків у своїй квартирі, жодним чином не свідчить про те, що одним з цих чоловіків був саме обвинувачений ОСОБА_7 .
Показання допитаних свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , на думку колегії суддів, також не доводять вину обвинуваченого.
Так, свідок ОСОБА_12 безпосереднім очевидцем вчинення замаху на крадіжку не був, а лише повідомив, що на третьому поверсі він виявив чоловіка ( ОСОБА_7 ), який нібито намагався сховатись та не міг пояснити причину свого перебування у під'їзді, потім він оглянув квартиру потерпілого, де побачив сліди перебування крадіїв, а під час очікування слідчо-оперативної групи інший виявлений чоловік неслов'янської зовнішності ( ОСОБА_14 ) скинув у підвал сумку та відмички.
Свідок ОСОБА_13 безпосереднім очевидцем вчинення злочину також не був, він лише був присутній в якості понятого під час проведення слідчої (розшукової) дії, в ході якої на першому поверсі побачив двох чоловіків, які, як він зрозумів, підозрюються у вчиненні злочину, потім слідчий провів особистий обшук цих чоловіків, знайшовши гроші та шкіряні рукавички, а в подальшому було знайдено мобільний телефон та відмички.
Окремо слід звернути увагу, що не обвинувачений ОСОБА_7 , а саме інший чоловік ( ОСОБА_14 ) скинув у підвал сумку та відмички, причому ОСОБА_7 під час очікування слідчо-оперативної групи стояв спокійно, ніякий дій не вчиняв.
На переконання колегії суддів є припущенням доводи апеляційної скарги прокурора про те, що одна з виявлених у обвинуваченого ОСОБА_7 пара рукавичок могла бути передана йому іншим чоловіком ( ОСОБА_14 ), оскільки жодних доказів на підтвердження цього стороною обвинувачення надано не було.
Також ставить під сумнів версію сторони обвинувачення про причетність обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення злочину той факт, що квартира потерпілого знаходиться на 8-му поверсі, а самого обвинуваченого було виявлено на 3-му поверсі, тобто досить віддалено від місця події.
Не спростованими залишились і показання обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він, побачивши відкриті двері, зайшов до під'їзду погрітись, причому той факт, що ОСОБА_7 у нічний час опинився саме в тому під'їзді, де стався злочин, може розцінюватись як випадковий збіг обставин, що повинно тлумачитись на користь обвинуваченого, оскільки не можна виключати можливість виявлення ОСОБА_7 відкритого під'їзду.
За таких обставин, потерпілий ОСОБА_7 та свідки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 не повідомили будь-яких обставин, які б підтверджували факт вчинення злочину саме обвинуваченим ОСОБА_7 , а зміст їх показань у суді першої інстанції вказує на їх вкрай низьку інформативність, оскільки жоден з них не вказав конкретно на обвинуваченого ОСОБА_7 як на особу, яка вчинила замах на викрадення чужого майна.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно оцінив показання потерпілого та свідків як такі, що не доводять вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що наявні в матеріалах кримінального провадження документи не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку суду та взяті до уваги судом як переконливі, оскільки як окремо, так і в сукупності, вони не доводять вину ОСОБА_7 та жодним чином не вказують на причетність обвинуваченого до вчинення вказаного злочину.
З приводу наданих стороною обвинувачення документів на підтвердження вини ОСОБА_7 колегія суддів зазначає наступне.
Так, протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25 листопада 2021 року не вважається доказом у розумінні ст. 84 КПК України, а є заявою (повідомленням), що слугує підставою для початку досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР (т. 1, а.с. 107).
З протоколу огляду місця події від 25 листопада 2021 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є квартира АДРЕСА_5 , під час проведення якого було виявлено та вилучено грошові кошти іноземної валюти і сліди папілярних узорів (т. 1, а.с. 108-120).
Вказані сліди у подальшому були об'єктом експертного дослідження з метою встановлення їх належності обвинуваченому ОСОБА_7 чи іншій особі ( ОСОБА_14 ), і висновком експерта № СЕ-19/108-21/14504-Д від 9 листопада 2021 року було категорично встановлено, що виявлені на місці події сліди папілярних узорів залишені не ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 130-140).
З протоколу огляду місця події від 25 листопада 2021 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є перший поверх під'їзду АДРЕСА_6 , де знаходяться два чоловіки - ОСОБА_7 та ОСОБА_14 . У поштовому ящику було виявлено та вилучено пару рукавичок, на підлозі біля цих чоловіків - ліхтарик та навушники, в підсобному приміщенні - сумку, в якій було виявлено металеві предмети, зовні схожі на відмички у кількості 36 штук, у підвальному приміщенні - мобільний телефон (т. 1, а.с. 142-154).
З протоколу затримання ОСОБА_7 від 25 листопада 2021 року вбачається, що в ході особистого обшуку останнього було вилучено дві пари чорних рукавичок та грошові кошти у сумі 557 гривні (т. 1, а.с. 162-167).
Протоколом огляду речей від 26 листопада 2021 року було зафіксовано проведення огляду грошових коштів, вилучених у ОСОБА_7 під час особистого обшуку (т. 1, а.с. 174).
Інших документів на підтвердження вини ОСОБА_7 у замаху на викрадення майна потерпілого ОСОБА_11 стороною обвинувачення надано не було.
З приводу доводів прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження колегія суддів зазначає, що за відсутності інших доказів, які у логічному зв'язку могли б довести причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, лише факт його знаходження в під'їзді будинку, де сталося проникнення в квартиру потерпілого, та виявлення у нього двох пар рукавичок, не можуть по за розумним сумнівом довести вину обвинуваченого у його вчиненні.
З урахуванням усього викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що органом досудового розслідування не надано доказів для доведення поза розумних сумнівів вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки всі наявні докази підтверджують лише факт проникнення двох чоловіків у квартиру потерпілого та їх намагання викрасти грошові кошти, але не вказують на те, що замах на крадіжку було вчинено саме обвинуваченим, а не якоюсь іншою особою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 62 Конституції України та ст. 17, ч. 3 ст. 373 КПК України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За таких обставин колегія суддів вважає, що за відсутністю належних, допустимих, достовірних, та у своїй сукупності достатніх доказів, суд першої інстанції прийняв єдине вірне рішення про виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ст. 217 КПК України, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноти судового розгляду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України, матеріали кримінального провадження можуть об'єднуватись в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими статтею 217 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 217 КПК України, у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у зв'язку з систематичними неявками обвинуваченого ОСОБА_14 у судові засідання та виїздом за межі території України, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2022 року було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про виділення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_14 , оголошення його в розшук та зупинення кримінального провадження (т. 1, а.с. 88-89).
Таким чином, саме сторона обвинувачення була ініціатором виділення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_14 , і в апеляційній скарзі не вказано, яким чином виділення в окреме провадження негативно вплинуло на повноту судового розгляду.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно розглянути кримінальне провадження і постановити законний та обґрунтований вирок, а також підстав для його скасування, у тому числі, на які посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі, так само, як і передбачених статтею 415 КПК України підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 (з урахуванням доповнень першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_10 ) залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2023 року, яким ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та виправданий у зв'язку з не доведенням того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу Справа № 331/368/22