ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 рокусправа № 380/18812/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу - ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні) за період дня звільнення 23.12.2016 по день фактичного розрахунку - 12.07.2023 у відповідності до пп. «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Ухвалою суду від 14.08.2023 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків (десять днів з дня вручення цієї ухвали) у спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) заяву про усунення недоліків позовної заяви (вказати номер справи та прізвище судді), до якої додати:
- привести вимоги у відповідність, зазначити ціну позову, надати докази у підтвердження здійсненого розрахунку ціни позову, або надати докази неможливості отримання таких доказів;
- надати документ про сплату судового збору за подання цього позову (позивачу слід самостійно обчислити суму судового збору як 1 відсоток від ціни позову (яку також слід обчислити на виконання цієї ухвали суду з врахуванням приведених у відповідність позовних вимог), але не менше 1073,60 грн);
- належним чином завірені письмові докази, долучені до позовної заяви (зазначивши, дату, ініціали та прізвище особи, яка засвідчує копії).
12.09.2023 на адресу суду провернувся конверт з ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху. Причина - адресат відсутній за вказаною адресою.
Ухвалою суду від 13.09.2023 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №380/18812/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2023, на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подав виправлену позовну заяву, в якій просить суд:
- зобов'язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу - ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні) за період з дня звільнення - 23.12.2016 по день фактичного розрахунку - 12.07.2023 у розмірі 110000 грн 00 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 23.12.2016 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 23.12.2016 виключено зі списків військової частини і всіх видів забезпечення. Станом на момент звільнення позивача з військової служби, відповідачем не виплачено усі належні позивачу виплати, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні. Лише 12.07.2023, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі №380/23720/21, відповідач донарахував позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 9231,93 грн. Оскільки усі належні виплати грошового забезпечення відповідачем у день звільнення позивачу не проведено, то відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку з 23.07.2016 по 12.07.2023. Вважає, що сума середнього заробітку за період затримки такого розрахунку становить 652934,55 грн, однак з урахуванням принципу пропорційності просить стягнути такий у розмірі 110000,00 гривень.
Ухвалою суду від 18.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
03.11.2023 за вх.№83982 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечив, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що строк в який виникла затримка виплати на який позивається позивач та складає два місяці. Тобто право на отримання такої компенсації у позивача не виникло. Крім цього, вважає неправильним розрахунок середнього заробітку, який просить стягнути позивач. Зазначив, що 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Виходячи з вищевикладеного в/ч НОМЕР_1 вважає позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні такими, що не відповідають фактичному стану справ, а позов таким, що складений з порушенням процесуальних та матеріальних норм та таким, що підлягає відмові в задоволенні.
06.11.2023 за вх.№84736 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 13.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №319 від 23.12.2016, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_1 , старшого інструктора (начальника групи) на автомобілях взводу матеріально-технічного забезпечення 40-го стрілецького батальйону, звільненого до підпункту «ґ» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом начальника ЗТУ НГУ від 15.12.2016 №72 о/с у запас ЗС України через сімейні обставини або інші поважні причини та направлено для постановки на військовий облік до Ужгородського ОМВК Закарпатської області.
При звільненні з військової служби (виключенні зі списків особового складу частини) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі №260/82/22 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача .
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо проведення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачені суми одноразової грошової допомоги при звільненні, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 9419,61 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №260/82/22, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 260/82/22 - без змін.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 260/82/22, відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 12.07.2023 в розмірі 9231,93 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на одноразову грошову допомогу при звільненні, що встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі №260/82/22, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено - 12.07.2023, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а не при виключенні останнього із списків частини 23.12.2016, то строк затримки розрахунку складає 2560 днів (з 24.12.2016 наступний день після звільнення до 11.07.2023 день який передує дню виплати).
Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 24.12.2016 (наступний день після звільнення з військової служби) по 24.06.2017.
Відповідно до копії картки особового рахунку військовослужбовця, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за останні повні два місці перед звільненням складало: жовтень 2016 року 8373,01 грн та листопад 2016 року 8373,01 гривень. Відтак середньоденна заробітна плата становить 274,52 грн (за останні 2 місяці 16746,02 грн / 61 календарних дні за останні два повні місяці - жовтень та листопад 2016 року).
Відтак середньоденна заробітна плата становить 274,52 гривень.
Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 50237,16 грн (середньоденний заробіток 274,52 грн х 183 календарні дні).
Враховуючи, що недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні становить 9231,93 грн і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50237,16 грн. (183 день затримки розрахунку*274,52 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9231,93 грн./ 50237,16 грн. (сума доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) =0,18. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 274,52 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,18 х 183 (дні затримки розрахунку) = 9042,69 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 9042,69 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З позовної заяви та доданих до неї доказів, не можливо встановити зазначені обставини.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.12.2016 по 24.06.2017 у розмірі 9042 (дев'ять тисяч сорок дві) гривні 69 копійки.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна