ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 рокусправа № 813/2430/18
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просив:
- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України витяг з протоколу №33 від 30.03.2018 року щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час обов'язку військової служби, оформленого листом від 18.05.2018 року за № 4455 Львівським обласним військовим комісаріатом;
- зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статті 162 виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 року по справі № 813/2148/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення ОСОБА_1 на доопрацювання документів, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 79 від 16.09.2016 року (супровідний лист від 16.02.2017 року за № 248/3/6/523) та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплати або відмову ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. Стверджує, що на виконання рішення суду у справі № 813/2148/17, яким відповідач повторно протиправно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби. Позивач вважає спірне рішення протиправним, оскільки відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога призначається та виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи. Позивач вважає, що оскільки йому встановлено 3 групу інвалідності у 2011 році і в подальшому її не змінено, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2011). Тому вважає рішення відповідача протиправним і таким, що підлягає скасування, тому звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум» № 33 від 30 березня 2018 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України відповідно до статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Постановою Верховного Суду від 10.01.2022 касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково: рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року скасовано; справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення справи слід установити дату первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також вид військової служби, яку проходив позивач.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 10.01.2022 звернув увагу на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на день виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги слід керуватись Порядком № 499, натомість, суд апеляційної інстанції зазначив, що після встановлення позивачу III групи інвалідності і на момент його звернення з відповідною заявою до військового комісаріату при виплаті одноразової грошової допомоги слід керуватись Порядком № 975.
Як вказав Верховний Суд, зі змісту оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що судами не було досліджено питання первинного встановлення позивачу певної групи інвалідності, що унеможливлює встановлення, яким саме Порядком слід керуватись при визначенні у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та умов виплати. Крім того, судами не було досліджено, яку службу проходив позивач у період отримання поранення (контузії), яке спричинило інвалідність.
Ухвалою від 18.02.2022 прийнято адміністративну справу № 813/2430/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії до провадження судді Качур Р. П.
Ухвалою суду від 16.03.2022 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 14.02.2023 поновлено провадження у справі.
Копії вказаних ухвал надіслано сторонам. Відповідні копії вручено відповідачу 23.11.2023, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № 0600233821117, третій особі - 20.11.2023, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № 0600233821133.
Надіслана на адресу позивача поштова кореспонденція повернулася на адресу суду 27.11.2023 з відміткою органу поштового зв'язку про неможливість вручення поштового відправлення у зв'язку з тим, що «адреса відсутній за вказаною адресою».
У матеріалах справи наявний відзив Міністерства оборони України на позовну заяву (вх. № 23507 від 26.07.2018) у якому відповідач-1 проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що 21 лютого 2017 року Львівським апеляційним адміністративним судом у справі № 813/2148/17 винесено рішення, яким апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня року скасовано та прийнято нову постанову відповідно до якої позов задоволено частково, зокрема зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплати або відмову ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Не погоджуючись із даним рішенням Львівського апеляційного суду, 20 березня 2018 року та ОСОБА_1 та 26 березня 2018 року Міністерством оборони України подано касаційні скарги до Верховного Суду. Разом з тим, враховуючи те, що рішення Львівського апеляційного адміністративного оду від 21 лютого 2017 року у справі № 813/2148/17 набрало законної сили, 30 березня 2018 року Міністерство оборони України на його виконання прийняло рішення, яке оформлено Протоколом № 33 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Зокрема, пунктом 29 Протоколу скасовано п. 17 Протоколу № 79 від 16.09.2016 року в частині повернення документів та прийнято нове рішення. Зазначив, що відповідно до п. 2 постанови КМУ від 25 грудня 2013 року № 975, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Зважаючи, що ОСОБА_1 первинно інвалідність III групи встановлена 07.11.2011 року (довідка МСВК серія 10 ААА №831404 від 07.11.2011 року) та в подальшому не змінювалася, право на отримання допомоги має визначатися відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній на 07.11.2011 року) а розмір виплати відповідно до Порядку затвердженого Постановою КМУ від 28.05.2008 року № 499. Відповідним Порядком визначено, що особам звільненим із строкової військової служби у разі настання інвалідності виплата допомоги здійснюється залежно від ступеня втрати працездатності в розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення. ОСОБА_1 не надав довідку органів МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності, що унеможливлює визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку із установленням інвалідності. Таким чином, відповідач вважає, що Міністерство оборони України виконало повністю рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у справі № 813/2148/17.
Відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 25561 від 14.08.2018), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, яка набрала чинності 24.01.2014 року. Пунктом 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Пунктом 4 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня набрання чинності Законом України від 4 липня 2012 р. № 5040-VІ "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців”. Повідомив, що Закон України від 4 липня 2012 р. № 5040- VІ “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” набрав чинності 01.01.2014 року. Вказав, що відповідно до п. 3. постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідач-2 стверджує, що відповідно до виписки із акту огляду МСЕК № 831404 ОСОБА_1 у 2011 році встановлена первинно третя група інвалідності, поранення, контузія пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, у підпункті 4 пункту 2 якої передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується, зокрема: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення. З врахуванням вищевикладеного, вважає що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.
В матеріалах справи містяться заперечення позивача (вх. № 26078 від 21.08.2018, вх. № 30845 від 01.10.2018) у яких позивач вказав, що він не долучав жодних довідок Личаківсько-Залізничного об'єднаного районного військового комісаріату. Серед іншого навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Суд всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Згідно з довідкою № 184 від 30.09.2015 Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного об'єднаного районного військового комісаріату м. Львова ОСОБА_1 з 12.11.1987 по 02.10.1989 проходив строкову військову службу в Збройних Силах; з 15.11.1987 по 02.10.1989 приймав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан.
Відповідно до акта судово-медичного дослідження (обстеження) № 739 від 14.03.2007 р. на тілі ОСОБА_1 виявлено сліди (рубці) ран, які утворилися давно, могли виникнути від дії уламків вогнепальної зброї під час бойових дій в Афганістані в 1988 році.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 705974 ОСОБА_1 07.11.2011 встановлено ІІІ групу інвалідності захворювання, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва (Протокол № 207 від 17.03.2016 р.) підтверджено що поранення, контузія пов'язані з виконанням військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У жовтні 2015 р. позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з отриманням ІІІ групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
Листом від 22.10.2015 року № 248/3/6/2910 Департамент фінансів Міністерства оборони України повернув пакет документів ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату, зазначивши, що підстави для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови КМ України № 975 від 25.12.2013 відсутні, оскільки інвалідність позивачу встановлена до 01.01.2014 р.
Листом від 10.11.2015 № 248/3/6/3288 Департамент фінансів Міністерства оборони України проінформував позивача про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги з тих самих причин.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 у справі № 813/2148/17 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час обов'язку військової служби, оформленого листом від 16.02.2017 року за № 248/3/6/523 (протокол № 79).
Зобов'язано Міністерство оборони України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей статті 16 2 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі № 813/2148/17 апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі № 813/2148/17 скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення ОСОБА_1 на доопрацювання документів, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 79 від 16.09.2016 року (супровідний лист від 16.02.2017 року за № 248/3/6/523).
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплати або відмову ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Рішенням Міністерства оборони України від 30.03.2018 року № 33, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, та прийнято на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі № 813/2148/17, позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги, але з інших причин.
В обґрунтування такого рішення вказано, що заявником не подано довідку органів МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності, що унеможливлює визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
Львівський обласний військовий комісаріат листом від 18.05.2018 № 4455 повідомив позивача про відмову в призначені одноразової грошової допомоги, через неподання довідки органів МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності, що унеможливлює визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
Позивач вважає протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності таким, що порушує його охоронювані державою права та гарантії, відтак звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності - 07.11.2011) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Частиною другою статті 162 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.01.2022 у цій справі.
Судом встановлено, що первинне встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відбулося з 07.11.2011, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 705974, копія якої міститься у справі (Т. 1, а.с. 95).
Таким чином, позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено 07.11.2011, тому одноразова грошова допомога має призначатись та виплачуватись відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент встановлення йому ІІІ групи інвалідності.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" № 328 від 03 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (надалі також - Порядок № 499).
Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону № 2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII.
На необхідності дослідження виду проходження військової служби під час якої позивачем отримання поранення, яке в подальшому стало підставою для встановлення ОСОБА_1 інвалідності 3 групи наголосив також Верховний Суд у постанові від 10.01.2022 у цій справі.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 12.11.1987 по 02.10.1989 проходив строкову військову службу в Збройних Силах; з 15.11.1987 по 02.10.1989 приймав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 цього ж Закону (в редакції до 1 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 276/322/17 (№К/9901/2174/17), відповідно до якого військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання, та сформулював наступний висновок:
"частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає".
Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
При цьому, суд також враховує, що постановою Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 813/2148/17 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 скасовано, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 3 цього Порядку у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, для правильного вирішення питання наявності у позивача права на виплату спірної допомоги важливим є з'ясування часу встановлення інвалідності.
Як встановлено судами на підставі довідки МСЕК № 705974 від 23.10.2014 за наслідками повторного огляду позивачу встановлено третю групу інвалідності.
Водночас, судами з посиланням на цю довідку зазначено, що інвалідність позивачу встановлено 07.11.2011. Такі ж фактичні обставини відображені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2016.
Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано на підставі відповідних доказів час первинного огляду позивача, час та підстави первинного встановлення йому інвалідності. Станом на 2011 рік і станом на 2014 рік правове регулювання виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги суттєво різниться, як в частині підстав її виплати, так і в частині розмірів такої допомоги, а тому з'ясування обставин щодо первинного огляду та встановлення інвалідності позивачу є ключовим для правильного вирішення даного спору.
Таким чином, оскільки позивачу вперше інвалідність встановлена більше ніж через 22 роки після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції Закону № 328 від 03.11.2006) у позивача відсутнє.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.10.2018 у справі № 820/2504/18, від 12.02.2019 у справі № 816/1458/18, від 27.03.2020 № 274/165/17 та від 31.03.2021 у справі № 240/5948/18, від 04.07.2023 у справі № 240/6023/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначені висновки суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168 м. Київ пр-т Повітрофлотський 6; код ЄДРПОУ 00034022), ІНФОРМАЦІЯ_1 (79005 м. Львів вул. І. Франка 25; код ЄДРПОУ 08412340) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.П. Качур