ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 рокуСправа №160/26877/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з підстав поранення під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації - протиправною;
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за січень 2023 та з травня по вересень включно 2023 року у зв'язку з перебуванням на лікуванні після отриманого поранення - протиправною;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ОСОБА_1 , додаткову винагороду з підстав поранення під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у сумі 100 000 гривень (сто тисяч гривень);
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за січень 2023 та з травня по вересень 2023 включно, у т.ч. до закінчення лікування у зв'язку з перебуванням на лікуванні після отриманого поранення у сумі 430723 гривень (чотириста тридцять тисяч сімсот двадцять три гривні).
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що під час участі в бойових діях та захисті територіальної цілісності України він 30.12.2022 отримав поранення поблизу населеної пункту Білогорівка, яке спричинило забій грудної клітки та шийного відділу хребта. З 31.12.2022 до 03.01.2023 включно ОСОБА_1 знаходився і стаціонарному лікуванні в міській клінічній лікарні № 6, з 03.01.2023 до 11.01.2023 перебував на лікуванні у Криворізькій міській лікарні № 2 із вибуховою травмою, струсом мозку, аубаротравмою, гострою сенсорною приглухуватістю та цефалгічним синдромом та остеохондромою правої плечової кістки. З 11 січня 2023 року перебував у військовій частині. У зв'язку з отриманим пораненням вимущений був постійно проходить лікування, про що свідчать військової лікарської комісії від 29.03.2023 року та 07.04.2023 року. Через тривале погіршення стану здоров'я, внаслідок отриманого поранення, позивач 08.05.2023, пройшов томографію, якою йому встановлено ознаки доброякісного ураження правої плечової кістки. У зв'язку з чим з травня 2023 року по серпень 2023 року проходив лікування через отримане поранення та перебував у відпустці. Таким чином, позивач вважає, що поранення, отримане під час ведення бойових дій внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області під час виконання обов'язку з захисту Батьківщини, в районі проведення бойових дій знаходиться у прямому причинно-наслідковому із значним погіршанням здоров'я ОСОБА_1 та негативно позначилось на його самопочутті та стані здоров'я. Позивачу не була виплачена грошова винагорода з підстав поранення, що було отримане під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також додаткова грошова винагорода за час перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров'я.
29 листопада 2023 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що військовослужбовець ОСОБА_1 дійсно отримав поранення 30 грудня 2022 року. В подальшому його поранення було визнано таким, що пов'язане із захистом батьківщини. У зв'язку із цим пораненням, яке пов'язане із захистом Батьківщини він проходив лікування в період з 31.12.2023 року по 11.01.2023 року, а далі, згідно із виписним епікризом хворого виписали до військової частини НОМЕР_1 . В подальшому його на підставі довідки ВЛК було надано відпустку у зв'язку із хворобою, але цією ж постановою визначено, що захворювання відноситься до легкого ступеню, що не дає йому підстав на отримання грошової винагороди на період дії воєнного стану в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць. У відповідності до статті 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці з усіх питань пов'язаних з проходженням служби зобов'язані звернутись до свого командира для їх вирішення. У військовій частині НОМЕР_1 відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався із рапортом про отримання виплати у зв'язку із тим, що проходив лікування у зв'язку із пораненням отриманим з 30.12.2023 року та не підтвердив це відповідними документами. У відповідності до доданих до цієї заяви матеріалів, стало відомо про відсутність постанови ВЛК щодо потреби в подальшому лікуванні та відсутність документів про стаціонарне лікування у зв'язку із пораненням ОСОБА_1 , що і стало підставою для припинення останньому виплати винагороди на період дії воєнного стану. Станом на момент розгляду даної заяви у військовій частині НОМЕР_1 відсутні належні документи щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на період дії воєнного стану в підвищеному розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходить службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира танка, що підтверджується копією військового квитка та відповідачем не заперечувалось (а.с.11-13).
Згідно Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 573 від 31.01.2023, сержант ОСОБА_1 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , «30» грудня 2022 отримав травму (поранення) Діагноз: вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Акубатотравма, Забій шийного та грудного відділу хребта. За обставин: 30 грудня 2022 року під час проведення бойових дій внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської отримав травму (поранення) при проходженні військової служби, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби та захистом Батьківщини, в районні проведення бойових дій на території Луганської області. Не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Підстава видачі довідки наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 794 від 26 січня 2023 року (а.с. 19).
З 31.12.2022 до 03.01.2023 включно ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в міській клінічній лікарні № 6, про що зазначено у Виписці медичної картки стаціонарного хворого № 1882922 (а.с. 16).
З 03.01.2023 до 11.01.2023 позивач перебував на лікуванні у Криворізькій міській лікарні № 2 із вибуховою травмою, струсом мозку, аубаротравмою, гострою сенсорна приглухуватістю праворуч. Цефалгічним синдромом. Остеохондрома право та остеохондромою правої плечової кістки, про що свідчить Виписка із медичної картки стаціонарного хворого №23П00178. Згідно виписки хворий виписується до в/ч, обмеження фізичних навантажень впродовж 6 діб (а.с. 17).
Згідно з довідкою Військово-лікарської комісії № 4597 від 07.04.2023, Позивач, потребує відпустку за станом здоров'я на тридцять календарних днів з подальшим оглядом на госпітальній ВЛК ЗСУ, у якій зазначено, що травма, контузія пов'язанні із захистом Батьківщини (а.с. 21).
З 22.05.2023 до 26.05.2023, ОСОБА_1 перебував стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні № 9 м. Київ, що підтверджується Випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 7370. Згідно виписки було проведене лікування: медикаментозне та оперативне (взяття біопсії новоутворення правої плечової кістки 23.05.2023 року). Вирішення питання щодо наступної госпіталізації після результату біопсії 12.06.2023 року. Виписаний в задовільному стані у військову частину (а.с. 26).
З 11.06.2023 до 21.06.2023, ОСОБА_1 перебував стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні № 9 м. Київ, що підтверджується Випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 7370, з діагнозом остеохондрома верхньої третини правої плечової кістки (а.с. 29).
Згідно з довідками військово-лікарської комісії № 7876 від 23.06.2023 № 1048 та № 9159 від 31 липня 2023 № 1261, ОСОБА_1 потребував відпустки за станом здоров'я по тридцять календарних днів (з подальшим оглядом на госпітальній ВЛК ЗСУ) Захворювання пов'язане з проходженням військової служби (а.с.31,32) .
14 вересня 2023 року позивачем направлено рапорт Командиру Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просив, на підставі абзацу 4 пункту 10 Наказу № 44 Міністерства оборони України Про внесення Змін до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб» виплатити додаткову винагороду з підстав поранення, а також додаткову грошову винагороду за січень, травень, червень, липень, серпень місяці 2023 року.
Позивач не погодившись із бездіяльністю військової частини щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за січень 2023 та з травня по вересень включно 2023 року звернувся до суд з цим позовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною другою та третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За змістом абзацу 1 частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, воєнний стан в країні неодноразово продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова №168).
Відповідно до п.1 постанови №168 від 28.02.2022 року (в редакції від 19.07.2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно із абз.4, 5 п.1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року (в редакції від 19.07.2022 року) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
В силу п.1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року (в редакції від 21.01.2023 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно із абз. 5, 6 п.1 постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року (в редакції від 21.01.2023 року) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
За змістом пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, Міністром оборони України телеграмою від 25.03.2022 р. № 248/1298 доведено до відома Першому заступнику, заступникам Міністра оборони України, Державному секретарю Міністерства оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України, начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, командиру військової частини НОМЕР_2 , голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачам видів (родів військ, сил) Збройних Сил України/керівникам структурних-підрозділів апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) військових частин, установ, вимогу про те, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 100 000 грн. або 30 000 грн. здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам військових частин (пункт 5). У період дії воєнного стану, військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язані із захистом Батьківщини, додаткову винагороду виплачувати у розмір 100 000 грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці у зв'язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (пункт 8).
23.06.2022 р. з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 р. №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 р. №912/з/29, яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022 р.
За змістом пункту 7 Окремого доручення у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень також, включати військовослужбовців, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної комісії).
Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (далі - Довідка), видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини.
У Довідці обов'язково зазначати: військове звання, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травма, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).
Керівникам військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України при наданні рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (в тому числі закордонному) одночасно надавати медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 грн. за час цієї відпустки.
Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 р. № 44 внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, та доповнено Порядок №260 новим розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Так, відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:
загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов'язаних із захистом Батьківщини), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер);
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення), - за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно із пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Пунктом 12 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки.
З системного аналізу наведених норм права вбачається, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язані із захистом Батьківщини, встановлено додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці у зв'язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
З аналізу норм постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) внаслідок такого поранення або перебування у відпустці у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, суд зауважує, що постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується у розмірі 100 000 гривень винагорода.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороду виходячи із розрахунку 100000,00 грн на місяць., пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, та/або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв'язку з пораненням 30.12.2022, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Проте, позивачем суду не надано доказів, що свідчать про перебування позивач у відпустках для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв'язку з пораненням 30.12.2022, пов'язаним із захистом Батьківщини за спірний період, оскільки довідки військово-лікарської комісії не є наказами про надання відпустки.
Водночас, позивачем не заперечувалось, що йому у спірний період з травня по серпень 2023 року виплачувалось грошове забезпечення.
Отже, позивачем належних доказів на підтвердження обставин, на які посилається у позовній заяві суду не надав, у зв'язку чим відсутні підстави для задоволення таких позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Водночас, суд зауважує, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався із рапортом про отримання виплати у зв'язку із тим, що проходив лікування у зв'язку із пораненням отриманим з 30.12.2023 року та не підтвердив це відповідними документами.
У той же час, судом встановлено, що позивач 14 вересня 2023 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив на підставі абзацу 4 пункту 10 Наказу № 44 Міністерства оборони України Про внесення Змін до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб» виплатити додаткову винагороду з підстав поранення, а також додаткову грошову винагороду за січень, травень, червень, липень, серпень місяці 2023 року до якого долучив відповідні довідки.
Вказаний рапорт був направлений командиру Військової частини кур'єрською доставкою згідно з накладної АWB 30008943 (а.с. 39).
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до розділу 3.9 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України «Реєстрація документів», реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Отже, обов'язок щодо реєстрації рапортів та подання його до розгляду(виконання) лежить на службі діловодства військової частини.
Суд, зауважує, що військова частина НОМЕР_1 рапорт позивача, також отримала разом із позовною заявою ОСОБА_2 , однак, будь-якої відповіді чи рішень стосовно розгляду питання, порушеного позивачем у рапортах відповідач не надав (не прийняв).
Суд звертає увагу, що на даний час законодавством чітко не визначено та не передбачено ряд моментів при подачі рапортів військовослужбовцями - реєстрація, термін розгляду, оформлення відповіді командира по суті.
Разом з тим, наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби, а також обов'язок відповідальних осіб військової частини прийняти рапорти та зареєструвати їх у журналі вхідної кореспонденції.
Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
До того ж, у будь-якому випадку, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
Водночас під час розгляду справи відповідачем не надано суду жодних доказів щодо розгляду та надання відповіді, прийняття будь-якого рішення з приводу поданого рапорту від 14.09.2023, що свідчить про допущену ним бездіяльність.
Зазначене свідчить про допущену з боку відповідача протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 14.09.2023. Однак, позивачем такої вимоги в позові не заявлено.
Статтею 9 КАС України передбачено право суду в разі необхідності ефективного захисту прав позивача, вийти за межі позовних вимог.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього слідує, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи, що встановлені судом обставини стосовно протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 14.09.2023 входять до підстав заявленого позивачем позову, та з метою повного захисту прав позивача, суд вважає належним способом захисту позивача буде визнати протиправну бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.09.2023 про виплату додаткової винагороди з підстав поранення.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків суду, наведені позовні вимоги мають бути задоволені у наступний спосіб - зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт сержанта ОСОБА_1 від 14.09.2023.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було, а від так з відповідача не стягується.
Позивачем доказів фактично понесених витрат на правничу допомогу суду не надано, а відтак відсутні підстави для їх відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 77-90, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.09.2023 року.
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт сержанта ОСОБА_1 від 14.09.2023 року про виплату додаткової винагороди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев