ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року ЛуцькСправа № 140/27208/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м.Києві, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в призначенні пенсії №03235002289 від 11.05.2023; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити і виплачувати пенсію ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.05.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.05.2023 ОСОБА_1 звернувся з заявою до ГУ ПФУ у Волинській області, щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію. Відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Разом з тим рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 11.05.2023 у призначенні пенсії за вислугу років позивачу - відмовлено у зв'язку із тим, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, довідка про стаж, диплом) загальний страховий стаж складає 37 років 3 місяці. Стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 відсутній згідно довідки № 162 від 22.06.2017, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинає участь в Угоді про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при цьому документи про стаж роботи до 31.12.1991 року враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби, оскільки відсутня дата закінчення військової служби. Враховуючи вищевикладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років оскільки відсутній стаж (12 років 6 місяців - станом на 11.10.2017 року).
Вважає зазначене рішення відповідача-1, в частині незарахування позивачу стажу згідно довідки №162 від 22.06.2017 та періоду проходження військової служби, вважаємо протиправним необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню оскільки ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки - з 01.09.1985 по 26.04.1986 р. навчався в 42 школі СРП ВМФ м. Кранштадт та з 30.04.1986 по 03.05.1990 працював матросом 1 класу, ледокол ОСОБА_2 . Крім того, відповідно до довідки №162 від 22.06.2017 позивач дійсно працював в районі Крайньої Півночі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 30.04.1986 по 30.05.1990 на посаді: матроса, матроса 1 класу, завідуючого продовольчим складом в плавскладі з повним робочим днем на судні морського флоту. А відтак відповідно має право на призначення пенсії відповідно до п. «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У відзиві на позовну заяву від 27.09.2023 №2600-0903-8/190746 представник ГУ ПФУ в м. Києві позовних вимог не визнав (а.с.34-37) мотивуючи тим, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, довідка про стаж, диплом) загальний страховий стаж позивача складає 37 років 3 місяці.
Зазначає, що стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 відсутній згідно довідки №162 від 22.06.2017, оскільки 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гаранти прав держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при цьому документи про стаж роботи до 31 грудня 1991 року враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
Також повідомлено, що з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоди про гаранти прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992.
Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки відсутня дата закінчення проходження військової служби.
Враховуючи вищевикладене, відповідача-1 в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства діям правомірно у зв'язку з чим ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років (12 років 6 місяців - станом на 11.10.2017).
Аналогічну позицію висловив відповідач-2 у відзиві на позовну заяву від 25.10.2023 №0300-0902-7/61642 (а.с.42-43).
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що 03.05.2023 ОСОБА_1 звернувся з заявою до ГУ ПФУ у Волинській області, щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок), заяви, які подаються особами, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням зазначеного Порядку заява з доданими документами була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м. Києві, яке своїм рішенням №032350022589 від 11.05.2023 відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років (12 років 6 місяців - станом на 11.10.2017) (а.с.11).
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для відмови слугувало те, що стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 відсутній згідно довідки № 162 від 22.06.2017, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинає участь в Угоді про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при цьому документи про стаж роботи до 31.12.1991 року враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року.
Також до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби, оскільки відсутня дата закінчення військової служби.
Позивач, не погоджуючись із рішення ГУ ПФУ в м. Києві, у зв'язку з чим звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, розїзних, приміського і внутріміського сполучення).
Згідно пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, розїзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами пятнадцятим-двадцять третім пункту «б» частини першої статті 13 цього Закону. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім тринадцятим пункту «б» частини першої статті 13 цього Закону;
працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок.
Згідно ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1. Постанови Кабінету Міністрів України № 637 «Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 постанови № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно п. 1.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
Відповідно до п. 2.1. Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи.
Пунктом 2.4 Порядку визначено, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії. Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Згідно п. п. 4.1, 4.2, 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надано: ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, довідка про стаж, диплом.
Згідно записів, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 30.04.1986 останній у період з 01.09.1985 по 26.04,1986 навчався в 42 школі СРП ВМФ м. Кранштадт та з 30.04.1986 по 03.05.1990 працював матросом 1 класу, ледокол ОСОБА_2 (а.с. 13-17).
Також відповідно до довідки №162 від 22.06.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно працював в районі Крайньої Півночі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 30.04.1986 (наказ № 197-с від 30.04.1986) по 30.05.1990 (наказ № 79 від 24.04.1990) на посаді: матроса, матроса 1 класу, завідуючого продовольчим складом. Працював в плавскладі з повним робочим днем на судні морського флоту (а.с.12).
Суд зауважує, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 30.04.1986 щодо роботи ОСОБА_1 у вищевказаному періоді виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Щодо позиції відповідачів як і у оскаржуваному рішенні так і у відзивах на позовну заяву, а саме: стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 відсутній згідно довідки № 162 від 22.06.2017, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинає участь в Угоді про гарантії прав держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при цьому документи про стаж роботи до 31.12.1991 року враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
13.03.1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (далі - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отож, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російської федерації в період після 01.01.2004, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 1 Угоди від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13.03.1992 підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Крім того, довідки №162 від 22.06.2017, відповідає вимогам п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 «Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» та містить всі необхідні дані.
При цьому, довідка на теперішній час не скасована, дані, зазначені в цій довідці не спростовані, а отже вказана довідка є належним доказом по даній справі.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем безпідставно не враховано періоди роботи позивача з 01.08.1986 по 03.05.1990 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за вислугу років згідно п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Разом з тим, рішення ГУ ПФУ в м. Києві №032350022589 від 11.05.2023 не містить жодних даних щодо зарахування чи не зарахування період роботи з 01.08.1986 по 03.05.1990, тобто відповідачем-1 не розглядалось питання щодо зарахування вищевказаного періоду.
Суд зазначає, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - № 1058-ІV).
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Зазначена правова норма передбачає, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положенням пункту «д» статті 55 Закону України №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що пенсійним органом позивачу до його стажу, зараховано станом на 11.10.2017 страховий стаж - 37 років 3 місяці, тобто перевищує 29 років 6 місяців, необхідні для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «д» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Відтак рішення ГУ ПФУ в м. Києві №032350022589 від 11.05.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у призначенні такої пенсії є протиправним .
Відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком визначено ГУ ПФУ в м. Києві, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72608654), яка зводиться до того, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві після зарахування спірних періодів роботи повторно розглянути заяву позивача від 03.05.2023 року про призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн. згідно з квитанцією ID 1695-0714-3484-6930 від 30.08.2023 (а.с.7), який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.
При цьому, на думку суду, судові витрати необхідно стягнути саме з ГУ ПФУ в м. Києві, позаяк судом задоволена самостійна позовна вимога немайнового характеру, та саме внаслідок прийняття відповідачем-1 спірного рішення були порушені права позивача, а звернена до ГУ ПФУ у Волинській області позовна вимога про зобов'язання вчинити дії є похідною.
Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 242-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №032350022589 від 11.05.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.05.2023 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський