Справа № 755/7237/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" листопада 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Гончарука В.П.
при секретарі - ГриценкуО.І.
без участі сторін, розглянувши в загальному позовному провадженні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що сторони уклали шлюб 12.10.2019, про що в Книзі реєстрації шлюбів Бориспільського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області зроблено актовий запис № 724. Від шлюбу позивач та відповідач мають малолітню дитину доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2022 року у справі № 359/10432/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає за необхідне зареєструвати місце проживання дитини, однак без згоди відповідача таку реєстрацію здійснити не можливо. В ході усних розмов згоди з відповідачем дійти не можливо, щодо реєстрації спільної дитини. Відповідач інтересу до виховання спільної доньки не проявляє, не цікавиться її життям та інтересами. Станом на день звернення до суду. у позивача будь який зв'язок з відповідачем відсутній. При цьому він більше трьох років ухиляється від надання згоди на реєстрацію та на визначення місця проживання спільної дитини.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Виниченко Л.М. від 08 червня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Виниченко Л.М. від 31 липня 2023 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю та призначено справу до судового розгляду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2023 року, дану справу передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Гончарука В.П.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Гончарука В.П. від 06 вересня 2023 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, відзив на позов не подала. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження, позовна заява з додатками та судові повістки про виклик до суду), що направлялася за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, поверталася до суду не врученою з відміткою Укрпошти про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання». Будь-яких заяв про розгляд справи за відсутності відповідача та/або відкладення судового засідання до сцуду не надходило.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради, направила до суду лист, в якому зазначила, що просять розглядати справи без присутності представника в судових засіданнях органу опіки та піклування або Служби та прийняти рішення в найкращих інтересах дитини та чинного законодавства.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, відповідно до статей 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Сторони уклали шлюб 12.10.2019, про що в Книзі реєстрації шлюбів Бориспільського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області зроблено актовий запис № 724.
Від шлюбу позивач та відповідач мають малолітню дитину доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року у справі 359/6012/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від доходу платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не менше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04 серпня 2020 року до дня досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2022 року у справі № 359/10432/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено, позивач ОСОБА_1 , проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 05.11.2019 року за № 337985-2019.
Добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини сторони не досягли.
Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов проживання позивача ОСОБА_1 від 09.07.2020 року. остання проживає разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , мати створила створила належні умови для життя та розвитку ОСОБА_3 , дитина забезпечена харчуванням та усіма необхідними предметами гігієни.
Таким чином, судом встановлено, що позивач самостійно займається вихованням своєї доньки та в повному обсязі забезпечує її фізичний та психологічний розвиток.
Згідно із частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із статтею12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 473/44/20-ц (провадження № 61-8103св21).
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (статті 12, 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 4. ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Тобто висновок органу опіки та піклування як органу державної влади є обов'язковим елементом для розгляду більшості справ, які стосуються сімейних відносин.
Згідно висновку Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради від 24.07.2023 року № 01-25-620, органу опіки та піклування, з метою забезпечення прав та інтересів дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , за її місцем проживання.
В принципі № 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, записано: «Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».
В частині 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що діє з 27 вересня 1991 року вказано: « Держави - учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її згоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд по правам людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Крім того, відповідно до положень абзацу 2 принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Також при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- к ) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі виникли непорозуміння, які носять особистий характер, у зв'язку з цими обставинами загострились взаємовідносини між ними, така ситуація в їх особистих відносинах не дала можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення місця проживання їхньої дитини, що стало підставою для подачі позову до суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, згідно наданих доказів суду, може забезпечити належні умови проживання та виховання дитини, враховуючи, що дитина проживає разом із матрі'ю, беручи до уваги добрі відносини між матір'ю та дитиною, тісний психологічний зв'язок, відсутність обставин, які негативно характеризують позивача, наявність у неї можливості забезпечити умови життя, необхідні для розвитку малолітньої доньки, у зв'язку з чим визначення місця проживання дитини з матір'ю буде відповідати як найкращим інтересам дитини.
Також суд бере до уваги те, що відповідач, як батько дитини не цікавиться життям малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виходить на контакт з позивачем та ухиляється від погодження, що місця реєстрації проживання спільної дитини.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку про необхідність визначити місце проживання малолітньої доньки сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно частин 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 5, 157, 160, 161 СК України, статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 141, 259, 263 - 265, 280, 353, 430 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 15 листопада 2023 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради (адреса: 08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Бежівка, 1).
Суддя: