Справа № 750/10610/23
Провадження № 2/750/1484/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Карапута Л.В.,
секретаря - Аушевої М.Ю.,
за участі позивача та його представника - ОСОБА_1 , представника третьої особи - Ларченко О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради
ВСТАНОВИВ:
18.07.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував у шлюбі з відповідачкою. Після розірвання шлюбу спільний син сторін залишився проживати з ним, а відповідачка заперечує проти проживання дитини з батьком.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, подала заяву про визнання позову.
Представник Управління (Служби) у справах дітей Чернігівської міської ради позов підтримала.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.10.2007, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.09.2017 року, розірвано (а.с.8).
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігів від 08.02.2018 року звільнено ОСОБА_2 від сплати аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1000 грн. щомісячно, які були стягнуті згідно рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 серпня 2017 року (а.с. 9-10).
Вказаним судовим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.02.2018 року було встановлено, що дитина проживає з батьком - ОСОБА_2 .
Згідно довідки Управління адміністративих послуг Чернігівської міської ради від 09.09.2022 року № 10752 ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Згідно довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.09.2022 року №7423-5002107322 та № 7423-5002107351 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12, 13).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.
Суд вправі застосувати вищезазначене положення закону в тому випадку, коли мати та батько дитини проживають окремо, тобто за різними адресами; не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, що відповідає спірним правовідносинам.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Статтею 161 СК України визначено правила вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи має повних 14 років.
Місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Після досягнення дитиною чотирнадцяти років, відповідно до ч.3 ст.160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини визначається нею самою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц та від 28 січня 2021 року № 753/6498/15-ц.
Враховуючи вище викладене, при вирішення даного спору суд враховує норму ч. 3 ст. 160 СК України й вважає, що при досягненні дитиною - сином сторін чотирнадцяти років, останій вправі визначати самостійно місце свого проживання, а тому правових підстав для визначення щодо вказаної неповнолітньої особи, яка досягла чотирнадцяти років, цим судовим рішенням місця її проживання немає. Таким чином, суд обґрунтовано доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для визначення судом місця проживання дитини з батьком, відтак позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.В. Карапута