ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 160/20345/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Прокопчук Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023, (суддя суду першої інстанції Кучугурна Н.В.), прийняте в м. Дніпрі в порядку спрощеного провадження, в адміністративній справі № 160/20345/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
19.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за 2016 - 2019 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2019 роки передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 5 років передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 5 років передбачену частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі № 160/13960/20 відповідачем на користь позивача 25.02.2021 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки. Також, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №160/9194/21 відповідачем позивачу 09.12.2022 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 20.03.2019. За доводами позивача, відповідач при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення, як обов'язкову складову грошового забезпечення. Позивач уважає таку бездіяльність протиправною, такою що порушує його права, в зв'язку з чим і звернувся з цим позовом до суду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 31.08.2023 задовольнив адміністративний позов частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за 2016 - 2018 роки.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2018 роки передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за два роки передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за два роки передбачену частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що допомога на оздоровлення військовослужбовцям так само як і допомога при звільненні має характер одноразової виплати, тому підстави для проведення їх виплати з урахуванням індексації - відсутні. Компенсація з невикористані відпустки не може включати в себе індексацію, адже не є складовою грошового забезпечення. Сама індексація не є видом грошового забезпечення, а тому не має постійного характеру та не може бути включена до компенсації за невикористані відпустки, допомоги при звільненні чи допомоги на оздоровлення. Також, відповідач посилається на те, що позивачем порушено строк звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі, адже з наказом про відрахування його зі служби позивач ознайомлений в березні 2019 року, з того часу останній не мав претензій стосовно проведеного з ним розрахунку.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 26.01.2021 у справі №160/13960/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Суд у цій справі встановив, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 2016 року по 2019 рік.
20.03.2019 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №68 було припинено контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії України за станом здоров'я, виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та виплачено такі види виплат:
- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;
- премію у розмірі 125% від посадового окладу;
- грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2019 рік у розмірі 12011,50 гривень;
- одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 12011,50 гривень.
Згідно з даними КП “ДСС”, зазначене вище рішення від 26.01.2021 у справі №160/13960/20 набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням від 06.09.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022, у справі №160/9194/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо застосування листопада 2016 року, грудня 2016 року, а з 01.09.2017 року по 28.02.2018 рік - вересня 2017 року як місяців за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових) місяців для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.11.2016 року по 28.02.2018 року включно; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.11.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування і невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 20.03.2019 року включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 у повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.03.2019 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44”, з урахуванням вже виплачених сум індексації; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивач зазначає, що при проведенні розрахунку Військовою частиною НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України не було враховано індексацію грошового забезпечення, виплачену на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №160/9194/21, при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за 2016-2019 роки; при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 5 років виплаченої при звільненні, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; при розрахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.
Суд із заяв по суті справи встановив, що сторонами не заперечується факт нарахування та виплати позивачу зазначених вище спірних виплат.
Позивач указує, що нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2019 роки; одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби за 5 років; грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки здійснені без урахування при їх обрахунку сум індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невключення індексації грошового забезпечення у складові, з яких розраховуються ці види грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 виходив з того, що він має право на перерахунок розміру допомоги при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір між сторонами виходить із такого.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами пунктів 1, 8, 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту (14) військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
За змістом частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За приписами статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, індексація грошового забезпечення є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні, а також до розрахунку при нарахуванні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також до розміру грошової допомоги на оздоровлення.
Стосовно доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з позовом в цій справі, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні
Проте, на момент виникнення спріних відносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом (грудень 2022) на території України діяв карантин.
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
На вказаному також акцентовано увагу у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 в адміністративній справі №300/4201/22.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Отже, в аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в частині вимог, зазначених у пунктах 1.1- 1.4, 1.6- 1.9 цієї постанови охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19 та інших.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у даних спірних правовідносинах вимоги позивача не обмежені будь - яким строком у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 в адміністративній справі №160/20345/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Т.С. Прокопчук