ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
12 грудня 2023 р.Справа № 520/25319/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року по справі за позовом Харківської обласної прокуратури до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
08.09.2023 року позивач Харківської обласної прокуратури звернулась до суду з позовом, яким просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 21.08.2023 року у виконавчому провадженні № 72564780 про стягнення виконавчого збору в розмірі 26800,00 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2022 року у справі № 520/2008/22 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80374,91 гривень. Проте, державний виконавець при визначені розміру виконавчого збору в постановах про стягнення виконавчого збору застосував ст. 27 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «При виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а саме як за примусове виконання рішення немайнового характеру в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.
Позивач зазначає, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу містять зміну складу майна позивача, відтак такі вимоги є майновими. Таким чином, державним виконавцем при визначенні розміру виконавчого збору в постанові про стягнення виконавчого збору помилково застосовано ст. 27 Закону № 1404-VIII, а саме як за примусове виконання рішення немайнового характеру в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи, а тому спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Заперечуючи вимоги позову, відповідач відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відзиві зазначає, що державним виконавцем правомірно винесено постанову від 21.08.2023 року у ВП № 672564780 про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника 26 800,00 грн., як за рішення немайнового характеру, оскільки положеннями ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2023 року задоволено позов Харківської обласної прокуратури.
Так, судовим рішенням визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. від 21.08.2023 року ВП № 72564780 про стягнення з Харківської обласної прокуратури виконавчого збору в розмірі 26800,00 грн.
Висновок суду вмотивований тим, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 80374,91 грн. є саме вимогами майнового характеру. Тому, виконавчий збір, який підлягає стягненню державним виконавцем, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII , саме у розмірі 10 відсотків суми позову.
Державним виконавцем при визначенні розміру виконавчого збору в постанові про стягнення виконавчого збору помилково застосовано ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII, а саме як за примусове виконання рішення немайнового характеру в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плані з боржника юридичної особи.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні вимог позову.
Доводи, якими Міністерство юстиції України обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, фактично аналогічні доводам, викладеним у відзиві на адміністративний позов.
Відзиви на апеляційні скарги від позивача не надходили, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
За приписами ст. 268 КАС України 1. У справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, - ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2023 року про відкриття апеляційного провадження у справі № 520/25319/23 оприлюднена 22.11.2023 року, ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2023 року про призначення справи до розгляду оприлюднена 22.11.2023 року.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2022 року по справі № 520/2008/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Зобов'язано Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80374,9 грн. за період з 11.02.2020 року по 04.06.2021 року включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величком Р.С. від 21.08.2023 року ВП №72564780 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 520/2008/22 від 20.10.2022 року.
Також постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величком Р.С. від 21.08.2023 року ВП №72564780 стягнуто з боржника Харківської обласної прокуратури виконавчий збір у розмірі 26800,00 грн.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон № 1404-VIII.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів)
Звернення до суду з вимогами, безпосереднім наслідком яких є змін складу майна позивача, є майновими, а оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, які спонукають до вчинення певних дій, не пов'язаних зі сплатою коштів, є немайновими.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2022 року по справі № 520/2008/22 зобов'язано Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80374,91 грн. за період з 11.02.2020 року по 04.06.2021 року включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.
Отже, позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 80374.91 грн. містять зміну складу майна позивача, відтак такі вимоги є майновими.
Таким чином, виконавчий збір, який підлягає стягненню державним виконавцем, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII, саме у розмірі 10 відсотків суми позову.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державним виконавцем при визначенні розміру виконавчого збору в постанові про стягнення виконавчого збору помилково застосовано ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII, як за примусове виконання рішення немайнового характеру в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 286, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова