ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 р.Справа № 440/5185/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні та в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.08.23 по справі №440/5185/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмехсервіс"
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецмехсервіс" (надалі - позивач, ТОВ "Спецмехсервіс") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області(надалі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у Полтавській області, податковий орган, контролюючий орган), в якій просило: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2023 №00031130405.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року позов ТОВ "Спецмехсервіс" - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 18.04.2023 №00031130405.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ТОВ "Спецмехсервіс" витрати зі сплати судового збору у сумі 2684,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10724,00 грн.
ГУ ДПС у Полтавській області не погодилося з рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання, передбаченою п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України (надалі - ПК України). На думку податкового органу, ним правильно застосовано штраф у розмірі, визначеному п. 124.2 ст. 124 ПК України, оскільки вважає, що ним доведено вину позивача, яка полягає у його нерозумній, недобросовісній та необачливій бездіяльності. Також вказав на те, що не погоджується з розподілом судових витрат.
Позивач подав відзив на позов, в якому просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на безпідставність доводів податкового органу.
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ДПС у Полтавській області задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «Спецмехсервіс» зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 33660476) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
27 лютого 2023 року ГУ ДПС у Полтавській області, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 75, 76 розділу II пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів ш нерухомості за IV квартал 2022 року по терміну сплати 30.01.2023 ТОВ "Спецмехсервіс" (п.н. 33660476).
За результатами камеральної перевірки складено Акт № 1706/16-31-04-05-03 від 27.02.2023 «Про результати камеральної перевірки з питання своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за IV квартал 2022 року».
Згідно з висновками Акту № 1706/16-31-04-05-03 від 27.02.2023, контролюючим органом встановлено несвоєчасну сплату та у несвоєчасне подання платіжного доручення на сплату узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за IV квартал 2022 року в розмірі 10907,82 грн з граничним термін сплати 30.01.2023 ТОВ «Спецмехсервіс», чим порушено п.57.1 ст. 57 Кодексу та абзац б» п.п.266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Кодексу.
16.03.2023, контролюючим органом, повторно, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 75, 76 розділу 11 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати узгодь грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості за IV квартал 2022 року по терміну сплати 30.01.2023 ТОВ «Спецмехсервіс».
За результатами камеральної перевірки відповідач склав Акт № 2415/16-31-04-05- 03/33660476 від 16.03.2023. Згідно з висновками якого, контролюючим органом встановлено несвоєчасну сплату та несвоєчасне подання платіжного доручення на сплату узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за IV квартал 2022 року в розмірі 10907,82 грн з граничним терміном сплати - 30.01.2023 ТОВ "Спецмехсервіс», чим порушено п.57.1 ст.57 Кодексу та абзац «б» п.п. 266.10.1 ст. 266.10 ст. 266 Кодексу.
У цьому акті контролюючий орган додатково зазначив, що дії платника податків, вважаються винними ТОВ "Спецмехсервіс" (п.н. 33660476) мало можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжило достатніх заходів щодо їх дотримання. Створення платником податків удавано, цілеспрямовано умов, які направлені на невиконання або неналежне виконання установлених законодавчих вимог, є свідченням того, що дані дії (бездіяльність) ним вчинені умисно.
ТОВ «Спецмехсервіс» подало до податкового органу заперечення на акт камеральної перевірки № 2415/16-31-04-05-03/33660476 від 16.03.2023, в яких зазначав, що дійсно сплатив суму узгодженого зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за IV квартал 2022 року в розмірі 10907,82 грн 03.02.2023, тобто із затримкою на 4 дні, а не у строк до 30.01.2023. Також, товариство самостійно виявило факт порушення строків сплати податку та сплатило податковий борг, що у свою чергу підтверджує відсутність умисних дій при порушенні строків. Крім того, товариство раніше не порушувало строків із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Разом з тим, строки сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, було пропущені під впливом обставин пов'язаних із звільненням відповідальних осіб (бухгалтерів).
На заперечення ТОВ «Спецмехсервіс» Головне управління ДПС у Полтавській області надало відповідь від 11.04.2023 №11922/6/16-31-04-01-09 про залишення висновків у акті перевірки без змін.
18.04.2023 Головним управлінням ДПС у Полтавській області на підставі Акту № 2415/16-31-04-05-03/33660476 від 16.03.2023 прийняте податкове повідомлення-рішення №00031130405, яким до ТОВ «Спецмехсервіс» застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 25% у сумі 2726,93 грн на підставі п. 124.2 ст. 124 ПК України.
Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що акт камеральної перевірки № 2415/16-31-04-05-03/33660476 від 16.03.2023 не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п. 57.1 ст. 57 ПК України та необхідності застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених п. 124.2 ст. 124 ПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Статтею 67 Конституції України, закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов'язку платника податку із сплати1 конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений к порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. (п.п. 266.1.1. п.266.1 ст. 266 ПК України)
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. (п.п. 266.2.1. п.266.2 ст. 266 ПК України)
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. (п.п. 266.3.1. п.266.3 ст. 266 ПК України)
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. (п.п. 266.3.3. п.266.3 ст. 266 ПК України)
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. (п.п. 266.6.1. п.266.6 ст. 266 ПК України)
Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. (п.п. 266.7.5. п.266.7 ст. 266 ПК України)
Відповідно до п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується:
а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (статті 111 ПК України).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник податків притягується до фінансової відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
Згідно з п. 124.1 ст. 124 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Зазначена норма, як виплаває з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов'язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.
Відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
З акту перевірки колегією суддів встановлено, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57, «б» п.п. 266.10.1 ст. 266.10 ст. 266 ПК України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Колегія суддів зазначає, що положеннями п. 124.1 та п. 124.2 ПК України мають суттєві відмінність не лише у розмірі санкції, а і у характері вчиненого правопорушення (умисно вчинені або ні).
Так, надаючи правові оцінку правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.
Законом України від 16.01.2020 № 466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Також, Законом № 466-IX визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.
Податковим правопорушенням, у відповідності із п. 109.1 ст. 109 ПК України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 112.1, п. 112.2 ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст. 112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:
- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;
- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.
Таким чином, обов'язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.
Слід відмити, що згідно з п. 109.3 ст. 109 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.
У всіх інших випадках визначених ПК України, за які передбачена фінансова відповідальність, обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог ПК України, за які така відповідальність встановлена.
Аналізуючи зазначені законодавчі положення, колегія суддів дійшла висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 ст. 124 ПК України, є обов'язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.
Натомість, акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п. 57.1 ст. 57 ПК України.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України, матеріали перевірки - це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід'ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I Кодексу.
В акті перевірки в обов'язковому порядку зазначається можливість надання платником пояснень та додаткових документів у порядку, визначеному статтею 86 ПК України про вчинені ним податкові правопорушення.
Підставами для висновків під час проведення перевірок є наявні, визначені статтею 83 ПК України, матеріали, зокрема це може бути наявні матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків аналогічного правопорушення з 01.01.2021 (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів).
Проте, акт № 2415/16-31-04-05-03/33660476 від 16.03.2023 таких відомостей не містить, а містить лише посилання на податкову декларацію, відомості щодо дати сплати зобов'язань по ній та граничний строк сплати такого зобов'язання.
Одночасно слід зазначити камеральною перевіркою з урахуванням вимог статті 76 Кодексу може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Крім того, відповідно до пункту 73.3 статті 73 Кодексу контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
2) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.
З урахуванням викладеного, у разі виявлення фактів несвоєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання контролюючий орган має право звернутися із запитом до платника податку.
У разі отримання пояснень та документів, матеріали передаються до підрозділів податкового аудиту для прийняття рішення щодо проведення документальної перевірки.
З огляду на вказане суд апеляційної інстанції не вбачає можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об'єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що наявна у акті перевірки № 2415/16-31-04-05-03/33660476 від 16.03.2023 таблиця «Обставини, які звільняють від відповідальності або пом'якшують відповідальність за вчинення податкових правопорушень» складено формально із зазначенням про відсутність у податкового органу відповідної інформації, без аналізу будь-яких документів та обставин.
Наведені вище висновки суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками, щодо застосування пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п.п. 124.1-124.3 ст. 124 ПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року по справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року по справі № 520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року по справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року по справі №160/24147/21 тощо.
Посилення апелянта на те, що позивач не спростував наявність умислу у своїх діях, вчинених всупереч положенням чинного законодавства, колегія суддів вважає хибним та таким, що прямо суперечить припискам ч. 2 ст. 77 КАС України, оскільки особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування у публічно-правовому спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій(бездіяльності), законність прийнятих рішень.
Натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість нарахування позивачу штрафу у розмірах, визначених п. 124.2 ст. 124 ПК України.
Стосовно посилання податкового органу на «правові позиції», викладені у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року по справі № 600/747/22-а та постановах судів апеляційної інстанції колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки лише Верховного Суду та лише щодо застосування конкретних норм права.
Враховуючи, що постанови судів апеляційної інстанції не є постановами Верховного Суду та вони не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи, тож такі посилання податкового органу не мають жодного значення при розгляді цієї справи.
Стосовно посилання на «правову позицію», викладену у постанові 16 березня 2023 року по справі № 600/747/22-а, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Разом з цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 16 березня 2023 року по справі № 600/747/22-а, колегія суддів встановила, що спірні правовідносини не були вирішені, оскільки судами попередніх інстанцій не були досліджені належним чином обставини, які необхідно було дослідити у рамках справи № 600/747/22-а. При цьому, колегія суддів вказує, що постанова Верховного Суду від 16 березня 2023 року по справі № 600/747/22-а не містить жодних висновків щодо застосування пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п.п. 124.1-124.3 ст. 124 ПК України, а тому вказані висновки не є «правовими висновками», які підлягають врахування в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Посилання відповідача на ухвалення Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та переліків документів на підтвердження, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 29 липня 2022 року № 225, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2022 р. за № 967/38303 є безпідставним, оскільки, по-перше, вказаний порядок стосується підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, які обумовлені воєнним станом, а, по-друге, застосування цього порядку є саме правом позивача, яке не виключає обов'язку саме податкового органу доводити належними та достатніми доказами наявності умислу позивача на несвоєчасне виконання обов'язку зі сплати податкових зобов'язань.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25 % від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду цієї справи.
Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Задовольняючи вимоги щодо судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10724,00 грн є співмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Дослідивши Договір №375/СМС про надання правової допомоги від 02.01.2023, замовлення-завдання за договором про надання правничої допомоги від 21.04.2023, розрахунок вартості (акт приймання-передачі послуг) від 27.04.2023, відповідно до яких адвокат Онищенко А. надав послуги: - складання позовної заяви тривалістю 1,2 години вартістю 8040,00 грн та представництва інтересів позивача в суді у фіксованому розмірі - 2684,00 грн, колегія суддів зазначає, що він містить детальний опис робіт, виконаних при наданні правничої допомоги позивачу в ході розгляду цієї справи, а надані заявником документи, підтверджують факт понесення витрат у цій справі.
Доводи відповідача про недостатність вказаних документів не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду цієї справи.
Посилання на висновки Верховного Суду, викладені у низці постанов, наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі висновки Верховного Суду є висновками за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та не стосується порядку застосування певних норм права, що мали би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги через їх необґрунтованість та безпідставність.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року по справі №440/5185/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 13.12.2023.