ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року Справа № 160/24924/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
28 вересня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час прострочення здійснення повного розрахунку в день звільнення з військової служби, в розмірі 152 411 (сто п'ятдесят дві тисячі чотириста одинадцять) грн. 16 коп.;
- визнати протиправним бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 03.08.2022 по 02.06.2023.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.08.2022 по 31.12.2022 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових коштів доходів населення, затвердженим Постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом №153 від 02.06.2023 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 02.06.2023. У відповідності до вказаного наказу позивачеві повинні виплатити:
1) премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 523% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 року;
2) надбавку за вислугу років у розмірі 25% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 на підставі наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260;
3) додаткову винагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень 00 коп. з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 01 червня по 02 червня 2023;
4) грошову компенсацію за 04 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
5) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 36% місячного грошового забезпечення за 09 повних календарних місяців служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 зі змінами. Зазначає, що на день звільнення з військової служби, а саме на 02.06.2023 не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення у відповідності до норм чинного законодавства України. Також зазначає, що за період проходження військової служби з 03.08.2022 по 02.06.2023, не проводилась індексація грошового забезпечення у зв'язку з чим, звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 30.10.2023 подано відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що під час проходження військової служби в період з 16.08.2022 по 02.06.2023 у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 ''Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України'' визначено, що зазначені військові частини, не включені до мережі розпорядників бюджетних коштів, а зараховуються на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень), а отже Позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 та отримував грошове забезпечення (виплати) від військової частини НОМЕР_1 , а з 01.08.2022 у військова частина НОМЕР_2 зарахована встановленим порядком на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 згідно листа (вх. №82 від 04.08.2022) начальника відділу бухгалтерського обліку та виконання кошторису-заступника начальника фінансово-економічного управління Командування Сил територіальної оборони ЗС України. А відповідні виплати Позивачу здійснювались через банківські рахунки військової частини НОМЕР_1 . За періоди вказані Позивачем у позовній заяві, йому були здійснені виплати військовою частиною НОМЕР_1 - довідка про види нарахувань ОСОБА_1 (довідка від 24.10.2023 року №2327/ФЕС) надана начальником фінансово-економічної служби-головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 . Відповідно викладеного вище, вбачається, що було здійснено всі належні Позивачу нарахування та виплати. Нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , військовою частиною НОМЕР_1 проводилось на підставі відомостей які надавались за підписом командира військової частини НОМЕР_2 та начальника відділу фінансового економічної служби військової частини НОМЕР_2 . Жодних нарахувань на момент проходження позивачем військової служби, щодо грошового забезпечення та інших виплат військовою частиною НОМЕР_1 самостійно не приймалось і не проводилось. Отже, через рахунки військової частини НОМЕР_1 на момент проходження військової служби Позивача виплата грошового забезпечення проводилась в період з серпня 2022 року по червень 2023 року. Нарахування грошового забезпечення позивачу за період служби здійснюється військовою частиною НОМЕР_2 , а не військовою частиною НОМЕР_1 . Таким чином, оскільки в спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_1 спірних дій не вчиняла, а порушення права позивача, як зазначено у позовній заяві «не нарахування», на думку позивача, як зазначено вище нарахування здійснює військова частина НОМЕР_2 , а військова частина НОМЕР_1 в свою чергу здійснює виплату відповідно до поданих документів (витягу із наказу ) що подає частина, яка знаходиться на фінансовому забезпечені у в/ч НОМЕР_1 . Позивачу нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення у період з 03.08.2022 по 31.12.2022, а щодо нарахувань індексації грошового забезпечення з січня 2023 року зазначаємо, що відсутній обов'язок нараховувати індексацію грошового забезпечення, що зумовлено зупиненням на 2023 рік дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Законом про Держбюджет-2023 зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Отже, починаючи з 01.01.2023 до кінця 2023 року відсутній обов'язок нараховувати індексацію грошового забезпечення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №158 від 16.08.2022 солдата ОСОБА_1 призваного Нікопольським РТЦК та СП Дніпропетровської області, старшим стрільцем другого стрілецького відділення третього взводу другої роти ВОС 100868А, з 18 серпня 2022 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.05.2023 року №76-РС, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», солдата ОСОБА_1 стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка), із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №153 від 02.06.2023 солдата ОСОБА_1 , стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2023 року №76-РС (по особовому складу) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ( у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка), із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, з 02 червня 2023 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Зазначеним наказом також визначено:
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у
розмірі 523 % від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 року.
Вислуга років у Збройних Силах на день увільнення зі списків особового складу становить: календарна - 02 роки 10 місяців 13 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 02 роки 10 місяців 13 днів.
Виплатити на підставі наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 надбавку за вислугу років у розмірі 25 % посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 року.
Виплатити додаткову нагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень 00 копійок з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 01 червня по 02 червня 2023 року.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік використана тривалістю 6 календарних днів.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію за 04 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 36 % місячного грошового забезпечення за 09 повних календарних місяців служби
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 зі змінами.
Відповідно до банківських виписок, наданих позивачем, військовою частиною НОМЕР_1 08.07.2023 виплачено позивачу грошове забезпечення за червень 2023 року, 19.07.2023 виплачено додаткову винагороду за червень 2023 року.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 02.06.2023, а лише 08.07.2023 здійснено виплату позивачу грошового забезпечення у сумі 21190,83 грн. та 19.07.2023 виплату позивачу додаткової винагороди у сумі 6688,33 грн., означені виплати здійснені Військовою частиною НОМЕР_1 .
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 02.06.2023 (в день виключення зі списків особового складу частини), а 08.07.2023 та 19.07.2023, що свідчить про не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Однак, з наданих відповідачем пояснень вбачається, що військова частина НОМЕР_2 зарахована встановленим порядком на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 згідно листа №82 від 04.08.2022 начальника відділу бухгалтерського обліку та виконання кошторису-заступника начальника фінансово-економічного управління Командування Сил територіальної оборони Збройних сил України. Нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , військовою частиною НОМЕР_1 проводилось на підставі відомостей які надавались за підписом командира військової частини НОМЕР_2 та начальника відділу фінансового економічної служби військової частини НОМЕР_2 . Жодних нарахувань на момент проходження позивачем військової служби, щодо грошового забезпечення та інших виплат військовою частиною НОМЕР_1 самостійно не приймалось і не проводилось.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей, які надавались за підписом командира військової частини НОМЕР_2 та начальника відділу фінансового економічної служби військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення нарахувань грошового забезпечення позивачу, а отже як наслідок судом не встановлено протиправну бездіяльність, саме Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Суд також зазначає, що ухвалою суду від 28.11.2023 заяву представника ОСОБА_1 - Анищенка Андрія Олександровича про уточнення позовних вимог у справі № 160/24924/23 повернуто заявнику без розгляду у зв'язку з порушенням вимог частини 1 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку з порушенням строків, встановлених частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів позивача стосовно не проведення індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про види нарахувань №2327/ФЕС від 24.10.2023, яка надана начальником фінансово-економічної служби головним бухгалтером військової служби військової частини НОМЕР_1 , судом встановлено, що в період з серпня 2022 року по грудень 2022 року індексація позивачу нараховувалась та виплачувалась.
Відповідно до Закону України
від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII, отже починаючи з 01.01.2023 відсутній обов'язок нараховувати індексацію грошового забезпечення.
Згідно частиною 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ІК в ЄДРПОУ 26624229) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04 грудня 2023 року.
Суддя Е.О. Юрков