ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 рокуСправа №160/10390/23
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
установив:
16 травня 2023 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, з урахуванням уточненої редакції позовної заяви, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. № Ф-5304-53У;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виключенням запису щодо нарахування платнику боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Однак, позивач не здійснював господарської діяльності, звітність не подавав. Відповідачем було нараховано позивачу заборгованість з єдиного внеску за 2017 р. - 2020 р. у розмірі 37788,74 грн. Проте, позивач здійснює трудову діяльність як найманий працівник на різних підприємствах. Страхові внески за позивача у цей період були сплачені роботодавцями. Отже, позивач у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, тому стягнення ЄСВ спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 р. вказана позовна заява була залишена без руху та встановлено позивачу строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.
На виконання ухвали суду від 22.05.2023 р., позивач 24.05.2023 р. надав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
13 червня 2023 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що згідно даних інформаційної системи ДПС України позивач з 17.01.2003 р. перебуває за основним місцем обліку в Солонянська ДПІ ГУ ДПС, Солонянський район як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткувати та станом на 05.06.2023 р. дата щодо припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем відсутня. Інформація про платників єдиного внеску, які були зареєстровані до 1 жовтня 2013 року та не зняті з обліку, отримано від Пенсійного фонду України, як діючих та завантажено до реєстру страхувальників у 2013 році. Станом на 01.10.2013 р. Пенсійним фондом України передано позивача як платника єдиного внеску. Тому, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 позивач з 01.10.2013 р. є платником єдиного внеску. Станом на 11.11.2022 р. в ІКП за технологічним кодом класифікації 71040000 по ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість з єдиного внеску 37788,74 грн., яка виникла в результаті автоматичних нарахувань з єдиного внеску за 2017 р. - 2020 рр. Станом на 31.10.2022 р. сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача становила 37788,74 грн. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформував вимогу від 11.11.2022 р. №Ф- 5304-53 на суму 37788,74 грн., яку направлено на податкову адресу позивача та повернуто на адресу контролюючого органу із відміткою «за закінченням терміну зберігання.». У зв'язку з несплатою заборгованості податковим органом сформована вимога № Ф-5304-53У від 11.11.2022 р. на суму 37788,74 грн. та направлена до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси).
15 червня 2023 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій заявник просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. № Ф-5304-53У;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виключенням запису щодо нарахування платнику боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн.
15 червня 2023 року від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просив долучити до матеріалів справи докази направлення заяви про зміну предмета позову відповідачу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 р. заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову у справі №160/10390/23 задоволено. Прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову у справі №160/10390/23.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що вчинено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.01.2003 р. запис про проведення державної реєстрації від 04.02.2014 р. за №22151750000002157.
За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені такі автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:
- за 2017 рік - 8448,00 грн. по строку сплати 09.02.2018 р.;
- за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.04.2018 р.;
- за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.07.2018 р.;
- за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.10.2018 р.;
- за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 21.01.2019 р.;
- за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.04.2019 р.;
- за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.07.2019 р.;
- за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 21.10.2019 р.;
- за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 20.01.2020 р.;
- за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн. по строку сплати 21.04.2020 р.;
- за 2 квартал 2020 року - 1039,06 грн. по строку сплати 20.07.2020 р.;
- за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн. по строку сплати 19.10.2020 р.;
- за жовтень - листопад 2020 року - 2200,00 грн. по строку сплати 19.01.2021 р.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У у розмірі 37788,74 грн.
Докази направлення вимоги від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У у розмірі 37788,74 грн. на податкову адресу позивача в матеріалах справи відсутні.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про примусове виконання.
25 квітня 2023 року головним державним виконавцем Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ковальовою Ю.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску з ФОП ОСОБА_1 у сумі 37788,74 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У.
25 квітня 2023 року головним державним виконавцем Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ковальовою Ю.О. прийнято постанову про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_2 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску з ФОП ОСОБА_1 у сумі 37788,74 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 07.06.2023 р. звернулось до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із повідомленням про те, що борг (недоїмка) з єдиного внеску платника ФОП ОСОБА_1 погашено відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС у розмірі 37788,74 грн. Вимогу від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У вважати відкликаною.
В матеріалах справи міститься довідка форми ОК-5, яка надана Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2001 р. по 2022 р., з 2004 р. по 2005 р., за 2008 р., за 2010 р., за 2014 р., з 2018 р. - 2022 р. та довідка форми ОК-7, яка надана Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2014 р., з 2018 р. по 2022 р., довідка про доходи з листопада 2018 р. по січень 2020 р., з жовтня 2020 р. по грудень 2020 р., з травня 2021 р. по червень 2022 р.
Незгода позивача із оскаржуваною вимогою стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно з абз.1 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19.
Суд встановив, що за даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені такі автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:
- за 2017 рік - 8448,00 грн. по строку сплати 09.02.2018 р.;
- за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.04.2018 р.;
- за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.07.2018 р.;
- за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 19.10.2018 р.;
- за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн. по строку сплати 21.01.2019 р.;
- за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.04.2019 р.;
- за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 19.07.2019 р.;
- за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 21.10.2019 р.;
- за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн. по строку сплати 20.01.2020 р.;
- за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн. по строку сплати 21.04.2020 р.;
- за 2 квартал 2020 року - 1039,06 грн. по строку сплати 20.07.2020 р.;
- за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн. по строку сплати 19.10.2020 р.;
- за жовтень - листопад 2020 року - 2200,00 грн. по строку сплати 19.01.2021 р.
Отже, заборгованість зі сплати ЄСВ виникла за період з 2017 р. по 2020 р.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У у розмірі 37788,74 грн.
Докази направлення вимоги від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У у розмірі 37788,74 грн. на податкову адресу позивача в матеріалах справи відсутні.
В матеріалах справи міститься довідка форми ОК-5, яка надана Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2001 р. по 2022 р., з 2004 р. по 2005 р., за 2008 р., за 2010 р., за 2014 р., з 2018 р. - 2022 р. та довідка форми ОК-7, яка надана Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2014 р., з 2018 р. по 2022 р., довідка про доходи з листопада 2018 р. по січень 2020 р., з жовтня 2020 р. по грудень 2020 р., з травня 2021 р. по червень 2022 р.
Як встановлено, заборгованість зі сплати ЄСВ виникла за період з 2017 р. по 2020 р.
Суд встановив, що відповідно до даних ОК-5, ОК-7 за ОСОБА_1 сплачено страхові внески за період з листопада 2018 р. по грудень 2020 р.
Отже, в довідках форми ОК-5, ОК-7 відсутні відомості про працевлаштування позивача у період з січня 2017 р. по жовтень 2018 р., та відповідно, дані про сплату страхових внесків за цей період.
Таким чином, позивач був платником єдиного внеску як підприємець у період з січня 2017 р. по жовтень 2018 р., а отже за вказані періоди страхові внески у розмірі 16 638,60 грн. нараховані правомірно (8448,00 грн. (за період з січня - грудень 2017 р.) + 8190,60 грн. (за період з січня - жовтень 2018 р.).
Отже, оскаржувана вимога від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У включає періоди, за які нарахування єдиного внеску у розмірі 16 638,60 грн. є правомірним, а саме, за період з січня 2017 р. по жовтень 2018 р., інші періоди визначені помилково, оскільки за ці періоди за позивача страхові внески сплачені роботодавцем.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про наявність таких доходів не зазначило, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 р. - 2020 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від підприємств, не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (протягом 2018 - 2020 років), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У є неправомірною в частині нарахування до сплати єдиного внеску у розмірі 21 150,14 грн. (37788,74 грн. - 16 638,60 грн.).
Позивач зазначає, що в оскаржуваній вимозі про сплату боргу від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У, відповідач зазначив наявність боргу станом на 10.04.2023 р., тобто на майбутнє.
Проте, суд не може погодитися із такими доводами позивача, оскільки суд встановив, що заборгованість за оскаржуваною вимогою виникла за період з 2017 р. по 2018 р., що підтверджується витягами з ІКП позивача станом на квітень 2023 р.
Тобто, податковий борг у позивача виник у період до дати винесення оскаржуваної вимоги.
Отже, доводи позивача, що його борг у вимозі заявлений не майбутнє є помилковим та не знайшли свого підтвердження.
Разом з цим, суд встановив, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 07.06.2023 р. звернулось до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із повідомленням про те, що борг (недоїмка) з єдиного внеску платника ФОП ОСОБА_1 погашено відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС у розмірі 37788,74 грн. Вимогу від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У вважати відкликаною.
Отже, позивач погасив борг у розмірі 37788,74 грн., відповідно до вимоги від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У, у зв'язку з чим податковий орган відкликав вказану вимогу.
Відповідач у своєму відзиві зазначив, що позивач звернувся із позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У, яка вже є відкликаною, тому наявні підстави щодо закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Суд, проаналізувавши зміст вказаних доводів, вважає їх необґрунтованими, оскільки, по-перше, відповідачем не вказано норму, які на його думку, є підставою для закриття провадження.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до п.8 ч 1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Суд зазначає, що відповідно до п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: 60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.
Разом з тим, аналіз наведених положень у взаємозв'язку з приписами п.8 ч.1 ст.238 КАС України дає підстави для висновку, що відкликання податкової вимоги у зв'язку з самостійним погашення податкового боргу не може вважатися виправленням суб'єктом владних повноважень порушень, що стали підставою для звернення до суду із позовом про оскарження рішення останнього, оскільки індивідуальний акт не скасований, а відкликаний, та створив правові наслідки у вигляді сплати позивачем коштів.
Проте, позивач вважає неправомірною оскаржувану вимогу, не зважаючи на те, що сплатив заборгованість.
Суд зазначає, що самостійна сплата позивачем боргу є його правом та може свідчити про небажання негативних наслідків, зокрема, у вигляді арешту майна.
Але, така сплата коштів не повинна унеможливлювати оскарження до суду вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки небажані для особи наслідки не припинено.
Вказані обставини свідчать про протиправну поведінку відповідача та про наявність негативних наслідків для позивача, в зв'язку із чим права позивача потребують судового захисту, тому доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі є необґрунтованими.
Крім того, суд враховує, що окрім визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У, позивач просить зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виключенням запису щодо нарахування платнику боргу (недоїмки), суд приходить до висновку, що відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У не відновлює законних прав та інтересів позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виключенням запису щодо нарахування платнику боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн., суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на встановлені обставини, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 21 150,14 грн.
При цьому, суд зауважує, що зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб'єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов'язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.
За наведених обставин, суд доходить висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 536,80 грн.
Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
Суд встановив, що між Адвокатським об'єднанням «Еквіта», в особі керуючого партнера Бочкаря Романа Віталійовича, який діє на підставі Статуту, з однієї сторони та ОСОБА_1 , з іншої сторони, іменовані надалі - Сторони, а кожний окремо - Сторона, укладено договір про надання правової допомоги від 29.05.2020 р. №19/20.
Відповідно до п.1.1. цього Договору, Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим Договором.
Згідно із п.4.1. цього Договору, гонорар є формою винагороди Адвокатського об'єднання за надання правової допомоги Клієнту.
Відповідно до п.4.2. цього Договору, за правову допомогу передбачену в Розділі І Договору Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню винагороду (гонорар). Розмір винагороди Адвокатського об'єднання при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються Сторонами в додатках до цього Договору та Актах.
Відповідно до Додатку №2 від 12.05.2023 р. до договору надання правової допомоги від 29.05.2020 р. №19/20, на виконання умов Договору за цим Додатком до Договору Адвокатське об'єднання зобов'язується за дорученням Клієнта надати таку правову допомогу (послуги):
1.1. Клієнт доручає Адвокатському об'єднанню: підготовка процесуальних документів та супровід судового (-их) процесу (-ів) у спорі (-ах) щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки ) від 11.11.2022 р. № Ф-5304- 53У. Надання правової допомоги з усіх без винятку питань.
1.1.1. Вартість послуг (гонорар): Сторони домовились, що вартість наданої правової допомоги (гонорару) за Договором складає 7000,00 грн.
1.1.2. Інші умови (в разі наявності): після досягнення мети представництва (прийняття судового рішення на користь Клієнта), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 3 000 грн.
2. Загальна ціна Договору складатиметься із сум, вказаних в Актах прийому-передачі наданих послуг, підписаних Сторонами,
3. Оплата Гонорару (вартості наданої правової допомоги) підтверджується квитанцією виданою (підписаною) адвокатом,
4. Гонорар, сплата якого передбачена п.1.1.2. цього додатку сплачується на користь об'єднання протягом 15 днів з дати набрання рішенням суду законної сили,
5. Загальна сума гонорару адвоката за цим договором становить 10 000 грн.
Згідно із акта №РО-1 від 15.05.2023 р. про приймання виконаних робіт (наданих послуг) та рахунку-фактури №РО-1 від 12.05.2023 р., Адвокатським об'єднанням надано такі послуги: підготовка процесуальних документів та супровід судового (-их) процесу (-ів) у спорі (-ах) щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки ) від 11.11.2022 р. №Ф-5304- 53У на суму 7000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 15.05.2023 р. №@2PL249508, ОСОБА_1 сплатив Адвокатському об'єднанню кошти у сумі 7000,00 грн.
В матеріалах справи міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1199399 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.03.2018 р. серії ДП №3665, посвідчення адвоката України Бочкарь Р.В.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі №320/3271/19.
В той же час, оскільки позивач, у зв'язку із протиправними діями відповідача, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв'язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу 10 000,00 грн. є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 4 000,00 грн. Стягнення витрат на правничу допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн. є обґрунтованим та співмірним, а такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу, необхідно відмовити.
Керуючись 242-246, 250 КАС України суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.11.2022 р. №Ф-5304-53У в частині визначення ОСОБА_1 до сплати єдиного внеску у розмірі 21 150,14 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , шляхом виключення заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21 150,14 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя А.В. Савченко