СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
ун. № 759/18166/22
пр. № 2/759/1367/23
30 листопада 2023 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретаря судового засідання Вінцковської О.І.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод", в якому з урахуванням уточнень просить визнати припиненими трудові відносини між ним та ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" з 01.01.2022 року та стягнути з ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.01.2022 року по 12.07.2022 року в сумі 38 677,76 грн з урахуванням утримання з заробітної плати обов'язкових платежів.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 16.03.2020 року він був прийнятий до ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" на посаду головного енергетика. У період з березня 2020 року по грудень 2021 йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата. Починаючи з січня 2022 року виплата заробітної плати припинилась, при цьому позивач продовжував виконувати свої трудові обов'язки. 17.01.2022 року позивачу було перерахована заробітна плата в розмірі 4 910,50 грн. В подальшому заробітна плата не нараховувалась і не сплачувалась, хоча трудові відносини між сторонами, як він вважав, розірвані не були. 05.08.2022 року він направив відповідачу лист, яким попросив надати роз'яснення щодо підстав ненарахування та невиплати заробітної плати, враховуючи те, що відповідач трудовий договір з ним не розривав, не припипиняв його в зв'язку з введенням воєнного стану та не оголошував простій. 08.08.2022 року лист було вручено відповідачу, однак відповідь не надійшла. 07.10.2022 року він зайшов на портал електронних послуг та побачив, що звільнений з 01.01.2022 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, однак він не писав жодних заяв про звільнення, з наказом на звільнення не ознайомлювався, остаточний розрахунок сум не отримував. Вважає, що відповідачем було порушенено трудові права позивача. З 12.07.2022 року йому було розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 23 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". З огляду на це, на теперішній час він не має можливості офіційно працевлаштуватися на будь-яку роботу, у зв'язку з тим, що трудові відносини з відповідачем по справі не припинені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 13.12.2022 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 39-40).
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 14.12.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, звільнено від сплати судового збору, витребувано у ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" докази у справі (а.с. 41-42).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.09.2023 року прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, встановлено строк для подачу відзиву та пояснень на заяву (а.с. 80-81).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити (а.с. 76).
Відповідач ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" відзив на позовну заяву у встановлений строк не надав, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, керуючись вимогами ст.ст. 130, 280 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.03.2020 року згідно наказу № 2-к від 13.03.2020 року прийнятий на посаду головного енергетика ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод", що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 31-32).
Згідно витягу з відкритого сервісу Веб-порталу елетронної трудодової книжки ОСОБА_1 16.03.2020 року прийнято на роботу в ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" та 01.01.2022 року звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 26 КЗпП України (а.с. 12-15).
05.08.2022 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" заяву щодо роз'яснення причин звільнення (а.с. 19).
10.10.2022 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" запит на отримання публічної інформації (а.с. 16).
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 04.08.2022 року ОСОБА_1 в період з березня 2021 року по грудень 2022 року отримував доходи від ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" (а.с. 21-23).
Відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) свідчать про те, що з березня 2022 року по теперішній час заробітна плата позивачу не нараховується та не виплачується, оскільки не здійснюється нарахування та сплата страхових внесків до пенсійного фонду (а.с.27-30).
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми. Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що «визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації».
Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові правовідносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (абзац п'ятий пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 28 січня 2016 року № 955-УПІ зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р (Ц/2019).
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається зКЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Так, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
За встановлених в справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає. Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).
З огляду на викладене, вищезазначені обставини свідчать про те, що станом на даний час трудові відносини між позивачем та ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, на листи відповідач не відповідає, позивач позбавлений можливості працевлаштування на іншу роботу, і захистити своє право на працю передбачене статтею 43 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже за таких обставин суд дійшов висновку про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" з 01.01.2022 року.
Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.01.2022 року по 12.07.2022 року суд зазначає наступне.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 235 КЗпП України оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Системний аналіз та тлумачення положень ст. 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.
Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.
За змістом ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України та ст. ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено ст. ст. 235, 236 КЗпП України, і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов'язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв'язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов'язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.
Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.
Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Відповідно до приписів п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Порядку № 100).
Таким чином, для розрахунку середнього заробітку за час вимішеного прогулу судом було взято до уваги офіційну інформацію ПФУ (форма ОК-5,ОК-7) (а.с. 24-25, 27-30).
Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно правового висновку Верховного суду у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі.
Звертаючись до суду, позивач з урахуванням уточнень просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 38 644,76 грн.
Відповідач заперечень проти вказаного розрахунку позивача не надав, а тому вказана обставина не підлягає доведенню іншими доказами.
Суд, приймаючи розрахунок позивача до уваги як такий, що проведений відповідно до встановленого законодавством порядку, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 38 644,76 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 263-268 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" з 01 січня 2022 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за періол з 02 січня 2022 року по 12 липня 2022 року у розмірі 38 677 (тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят сім) гривень 76 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
За письмовою заявою відповідача, поданою до суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення, заочне рішення може бути переглянуто.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сєвєродонецький асфальтобетонний завод", ЄДРПОУ 37051637, адреса: 03035, м.Київ, вул. Г. Шаповала, 2, оф.111.
Повний текст рішення виготовлено 11.12.2023 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб