СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/1350/22
пр. № 2/759/536/23
16 листопада 2023 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2
представника відповідача Гаврилюк О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської прокуратури, Державної Казначейської Служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Державної Казначейської Служби України, у якому просив стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної Казначейської Служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку - 1 261 217 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрати на правничу допомогу, що пов'язані з розглядом цивільної справи в сумі 30 000,00 грн.
Свої вимоги ОСОБА_4 мотивує тим, що він є сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відносно ОСОБА_5 було відкрито кримінальне провадження № 12014100000000979 по обвинуваченню за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України та вироком від 28.09.2015 року визнано невинуватим у пред'явленому йому злочині. Він користуючись своїм правом за законом на звернення до суду, для відшкодування шкоди завданої його батьку ОСОБА_5 незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько помер, проте кримінальне провадження продовжувалось у зв'язку з необхідністю його реабілітації. Він та його сім'я зазнали моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Всього ОСОБА_5 перебував під слідством та судом 86 місяців, 24 дні, з яких 33 місяці і 3 дні був затриманий та знаходився під вартою, перебуваючи у СІЗО, 8 місяців перебував під домашнім арештом.
ОСОБА_5 визнаний невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, однак вищевказаними неправомірними діями органів досудої розслідування, органів прокуратури та суду йому заподіяно моральні страждання, пов'язані з порушенням звичного способу життя та зв'язків з оточуючими внаслідок тpивaлого періоду обмеження свободи - більше трьох років ОСОБА_5 перебував під вартою та домашнім арештом; позбавлення спілкування з близькими, друзями в межах, які б відповідали його бажанню; позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань з метою організації свого життя; необхідністю з'являтися до правоохоронних органів для проведення слідчих дій і в судові засідання; погіршенням відносин з оточуючими; погрозами з боку працівників правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування; приниженням честі та гідності внаслідок безпідставних звинувачень у здійсненні кримінального правопорушення. Тривалий час його життя було піддане постійним стресам, в помешканні де він проживав зі своєю сім'єю, було проведено обшуки, надання свідчень, пояснень слідчим. Всі ці обставини негативно вплинули на його психологічне та соціальне життя, на його спілкування з друзями, родичами, сусідами. Тривалий довий процес негативно вплинув на його репутацію в цілому.
Також його батько - ОСОБА_5 мав значні проблеми зі здоров'ям, а саме: епілепсію складного травматичного та нейроінфекційного) генезу з вираженими змінами особистості, вираженим інтелектуальним амнестичним зниженням, частими простими та складними парціальними генералізованими судомними нападами, дистиміями та дистрофіями; виразкова хвороба шлунку; стан після резекції шлунку по Б-1 (06.03.2011 року).
Через тривале перебування в СІЗО та під домашнім арештом, він був позбавлений можливості працювати та заробляти кошти собі на життя та особливо приділяти якісну увагу своєму здоров'ю та лікуватись. Все близьке оточення знає про те, що ОСОБА_5 понад три роки знаходився під арештом, що автоматично зводить його до статусу «колишнього ув'язненого». Тривалий слідчий та судовий процес суттєво вплинув на репутацію ОСОБА_5 серед друзів, родичів, сусідів, знайомих. Тривалий сильний стрес значною мірою відобразився і на слабкому здоров'ю ОСОБА_5 .
Значного морального страждання та психологічного тиску зазнав і він як син засудженого батька. Під час навчання в училищі був підданий буллінгу серед однокурсників, зазнавав регулярного насміхання та приниження серед сусідів, знайомих, друзів, в зв'язку з чим був змушений припинити навчання та повернутись до школи.
Прокурор під час досудового розслідування та судового розгляду наполягав на найсуворішому виді запобіжного заходу - триманні під вартою, постійно посилався на наявність ризиків, давав і вкрай негативну характеристику, яка не відповідала дійсності, однак жодного разу не надавав належних доказів та обгрунтовував їх лише уявними припущеннями, що в свою чергу позбавляло ОСОБА_5 можливості апелювати та спростовувати їх. Подібні дії відповідача викликали у підозрюваного почуття безвихідності й постійного пригнічення та неможливості розраховувати на справедливий судовий розгляд. Захисником неодноразово подавались клопотання про зміну запобіжного заходу, апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, однак відповідачем постійно надавались не обґрунтовані заперечення, що в свою чергу сприяло необгрунтованому перебуванню під вартою.
Враховуючи вищевикладені обставини, розмір відшкодування моральної школи він оцінює у розмірі 1 261 217,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2022 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 149-150).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.01.2022 року відкрито провадження у справі за розпочато підготовче судове засідання (а.с. 152).
25.05.2022 року до суду від представника Київської міської прокуратури Салкова Р. надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив в позові ОСОБА_4 відмовити з огляду на наступне. Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 28.09.2015 року ОСОБА_5 виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України на підставі п. 2 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_5 , однак вказаним вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019 року вирок Святошинського районного суду м.Києва від 22.09.2015 року відносно ОСОБА_5 залишено без змін. Вважає, що позивачем не доведено факт виникнення у нього права на відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Враховуючи те, що ОСОБА_5 вироком Святошинського районного суду м. Києва від 22.09.2015 року визнано винуватим за ч. 1 ст. 309 КК України та призначено реальне покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі, ОСОБА_5 перебував під слідством та судом з 24.04.2012 року по 15.11.2016 року в межах кримінального провадження №12014100000000979 на законних підставах.
Крім того, згідно ст. 5 Закону України №266/94-ВР у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках передбачених пунктами 1,2, 3 і 4 статті 3 нього Закону, у встановленому законом порядку переходить до його спадкоємців. Тобто визначена п. 5 ст. 3 Закону моральна шкода спадкоємцям громадян - не відшкодовується.
З викладеного вбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом №266/94-ВР, завданої позивачу, на його думку, незаконними діями органу досудового розслідування під час розслідування кримінального провадження №12014100000000979, у ОСОБА_4 не виникло (а.с. 163-167).
13.12.2022 року до суду від представника Київської міської прокуратури Котляр Т. надійшли пояснення щодо обставин справи, у якому просив в позові ОСОБА_4 відмовити (а.с. 199-201).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.241-242).
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд задовольнити позов з підстав, вказаних в позовній заяві, вважають, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_5 , законодавство не передбачає чи має бути особа реабілітована і тому ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди.
Представник відповідача Київської міської прокуратуриГаврилюк О.М. в судовому засіданні проти позову заперечувала, вказала, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що у нього виникло право на отримання моральної шкоди, оскільки вирок набрав законної сили, де вказано, що батько позивача не повністю реабілітований. У разі смерті громадянина право переходить до спадкоємців, а моральна шкода не відшкодовується, а тому у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідач Державна Казначейська Служба України свого представника у судове засідання не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідачача Кійвської міської прокуратури, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , батьком якого є ОСОБА_5 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27.10.2021 року (а.с. 13).
ОСОБА_6 змінив прізвище та власне ім'я на " ОСОБА_4 ", що підтвердждується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 16.03.2019 року (а.с. 14).
Вказані документи підтверджують, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5 .
24.04.2012 року ОСОБА_5 затримано, що підтверджується протоколом слідчого СУ ГУМВС України в м.Києві Золотар Ю.О. про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину та проведено особистий обшук і огляд речей, які знаходяться при ньому (а.с. 16-17, 18).
Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 27.04.2012 року обрано відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 19-20).
10.07.2014 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014100000000978 від 09.07.2014 року (а.с. 26-45).
Ухвалою колегії суддів Святошинського районного суду м.Києва від 27.01.2015 року запобіжний захід ОСОБА_5 змінено з тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю до 27.03.2015 року (а.с. 21-25).
Ухвала суду обґрунтована тим, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи, має низку тяжких захворювань, серед яких епілепсію поєднаного генезису (травматичного та нейроінфекційного) з вираженими змінами особистості.
24.07.2014 року затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст.307, ч. 3 ст. 311 КК України, внесеному до ЄРДР за №12014100000000978 від 09.07.2014 року (а.с. 46-92).
Вироком Святошинського районного суду м.Києві від 28.09.2015 року, який ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019 року залишено без змін (а.с. 239) ОСОБА_5 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні з ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 у вчиненні правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі (а.с. 117-148).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 10.12.2016 року (а.с. 15).
Також, позивачем на підтвердження того, що ОСОБА_5 мав значні проблеми зі здоров'ям, надано виписки з історії хвороби, епікризи-повідомлення, виписки з медичних карт-амбулаторного стаціонарного хворого, консультативні заключення (а.с. 94-116).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає у особи у випадку повної реабілітації.
Як встановлено судом батька ОСОБА_4 - ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 у вчиненні правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі (а.с. 117-148).
Відповідно до ч. 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд враховує, що часткове виправдання особи, але визнання її винною за іншими інкримінованими кримінальними правопорушеннями, не свідчить про незаконність дій органів досудового слідства у цілому та не може бути підставою для висновку про незаконний характер дій органів досудового слідства.
Проте суд звертає увагу на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; о раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.
Таким чином, обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 309 КК України не могло бути підставою для його затримання.
ОСОБА_5 перебував під слідством і судом 86 місяців, 24 дні, з яких 33 місяці і 3 дні був затриманий та знаходився під вартою, перебуваючи в СІЗО, та 8 місяців під домашнім арештом, що підтверджується матеріалами справи.
Суд враховує, що ОСОБА_5 реабілітований судом за скоєння тяжкого та особливо тяжкого злочинів (ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України), за які законодавством можливо було застосувати заходи кримінально-правового примусу у вигляді конфіскації майна, затримання, міри запобіжного заходи у вигляді взяття під варту, але при цьому він перебував під вартою більше двох років, а під слідством і судом більше 7 років.
Вищезазначене дає підстави зробити висновок про непропорційність строку перебування під вартою ОСОБА_5 в якості підозрюваного та обвинуваченого остаточному обвинуваченню.
Крім того, під час знаходження під вартою погіршився стан здоров'я батька позивача - ОСОБА_5 , що підтверджуєтся матеріалами справи.
Згідно ст. 25 ЦК України, здатність людини мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
У відповідності до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 по справі № 910/1972/17, за загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника.
Відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.
По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.
Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.
Виходячи з наведеного, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Суд, вирішуючи питання стосовно того, чи допускають спірні відносини правонаступництво, керується зокрема положеннями ст. 1219 ЦК України, згідно з якою не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права, а також права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов'язання, що пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
На підставі правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №753/15095/17, право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.
Встановлено, що за життя ОСОБА_5 вирок Святошинського районного суду м. Києва від 22.09.2015 року не оскаржив, з позовом про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду не звертався.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у даному випадку позивач не може вважатися правонаступником його батька ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у питанні щодо стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлому ОСОБА_5 , оскільки особисті немайнові права не входять до складу спадщини (п. 1 ч.1 ст. 1219 ЦК України), а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди на користь позивача згідно Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Враховуючи наведене, визначивши характер правовідносин між сторонами, повно і всебічно дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін та оцінивши надані сторонами у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю органу досудового розслідування задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_4 до Київської міської прокуратури, Державної Казначейської Служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Повний текст рішення виготовлено 27.11.2023 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб